На тлі ескалації війни між США, Ізраїлем та Іраном з’являється перспектива відкриття нового фронту. Проамериканські курдські сили, що базуються на території Іраку, почали підготовку збройних підрозділів, які потенційно можуть перейти кордон і розпочати операції всередині Ірану.
Про це повідомляють іракські посадовці та представники іранських курдських організацій. За їхніми словами, йдеться про обмежені підрозділи, здатні вести партизанські дії на прикордонних територіях.
Паралельно в американських політичних колах тривають дискусії щодо доцільності такого кроку. Деякі чиновники вважають, що курдський наступ може відволікти іранські сили та полегшити повітряні удари США й Ізраїлю.
За попереднім аналізом газети «Дейком», використання курдських формувань може стати елементом ширшої стратегії тиску на іранський режим — не для негайного повалення влади в Тегерані, а для створення додаткових осередків нестабільності на периферії держави.
За даними джерел, Центральне розвідувальне управління США раніше передавало курдським формуванням стрілецьку зброю в рамках таємної програми підтримки. Мета цієї програми полягала у створенні потенційного важеля впливу на Іран.
Водночас у Білому домі заперечують, що президент Дональд Трамп уже дав згоду на початок курдського повстання.
Прессекретарка адміністрації Каролін Лівітт заявила, що повідомлення про офіційне схвалення такої операції є «повністю неправдивими».
Втім, за інформацією кількох джерел, американський президент проводив телефонні розмови з курдськими лідерами Іраку. Серед них — Масуд Барзані та Бафель Талабані.
Також повідомляється про можливу розмову Трампа з Мустафою Хіджрі — лідером Демократичної партії Курдистану Ірану. Деталі цих контактів залишаються невідомими.
Історично США часто співпрацювали з курдськими воєнізованими формуваннями в Іраку та Сирії. Саме курдські сили були ключовим союзником Вашингтона у боротьбі проти «Ісламської держави».
Проте ця співпраця має складну історію. У минулому курди неодноразово звинувачували Сполучені Штати у тому, що ті залишали їх без підтримки після завершення військових кампаній.
Найвідомішим прикладом став 1991 рік, коли після війни в Перській затоці США фактично не втрутилися у придушення курдського повстання іракською армією.
Навіть якщо курдські сили почнуть операції на території Ірану, їхній вплив на стратегічний баланс може бути обмеженим. Курдські формування не мають важкої техніки, танків або значних запасів озброєння.
За оцінками експертів, вони не здатні повалити іранський режим або суттєво вплинути на боротьбу за владу в Тегерані після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї.
Крім того, іранське населення переважно складається з персів, і масової підтримки курдського збройного руху там очікувати не варто.
Курдська меншина в Ірані налічує приблизно від шести до дев’яти мільйонів осіб при загальній чисельності населення країни близько дев’яноста мільйонів.
Іран уже намагається запобігти можливому проникненню бойовиків через кордон. За інформацією іракських посадовців, Тегеран чинить дипломатичний тиск на уряд Іраку з вимогою не допустити переходу курдських підрозділів.
Багдад, який має тісні політичні зв’язки з Іраном, передав відповідні вказівки владі автономного Курдистану.
Офіційно керівництво Іракського Курдистану заявляє про нейтральну позицію у війні. Віце-прем’єр регіону Кубад Талабані наголосив, що автономія не є стороною конфлікту.
Водночас удари США та Ізраїлю по західних регіонах Ірану можуть створити сприятливі умови для можливого проникнення курдських сил.
Аналіз відео та супутникових знімків свідчить, що авіаудари зосереджені поблизу прикордонних районів Іранського Курдистану.
Під удар потрапили бази Корпусу вартових ісламської революції, поліцейські управління, прикордонні пости та комунікаційні вежі.
Частина атак також зачепила цивільну інфраструктуру та житлові квартали, що призвело до значних жертв серед населення.
У курдських політичних колах немає єдності щодо участі у війні. Деякі лідери побоюються, що невдала операція може призвести до жорстких репресій проти курдського населення в Ірані.
Втім інші представники руху вважають нинішню ситуацію історичним шансом.
«Ми боремося за свободу і боремося проти сил, які шкодять нашому народу», — заявив один із ветеранів курдського руху Сіаманд Моані.
Таким чином, курдський фактор може стати одним із ключових елементів нової геополітичної гри навколо Ірану. Але навіть у разі відкриття нового фронту він навряд чи стане вирішальним для результату війни.
На тлі ескалації війни між США, Ізраїлем та Іраном з’являється перспектива відкриття нового фронту. Проамериканські курдські сили, що базуються на території Іраку, почали підготовку збройних підрозділів, які потенційно можуть перейти кордон і розпочати операції всередині Ірану.
Про це повідомляють іракські посадовці та представники іранських курдських організацій. За їхніми словами, йдеться про обмежені підрозділи, здатні вести партизанські дії на прикордонних територіях.
Паралельно в американських політичних колах тривають дискусії щодо доцільності такого кроку. Деякі чиновники вважають, що курдський наступ може відволікти іранські сили та полегшити повітряні удари США й Ізраїлю.
За попереднім аналізом газети «Дейком», використання курдських формувань може стати елементом ширшої стратегії тиску на іранський режим — не для негайного повалення влади в Тегерані, а для створення додаткових осередків нестабільності на периферії держави.
За даними джерел, Центральне розвідувальне управління США раніше передавало курдським формуванням стрілецьку зброю в рамках таємної програми підтримки. Мета цієї програми полягала у створенні потенційного важеля впливу на Іран.
Водночас у Білому домі заперечують, що президент Дональд Трамп уже дав згоду на початок курдського повстання.
Прессекретарка адміністрації Каролін Лівітт заявила, що повідомлення про офіційне схвалення такої операції є «повністю неправдивими».
Втім, за інформацією кількох джерел, американський президент проводив телефонні розмови з курдськими лідерами Іраку. Серед них — Масуд Барзані та Бафель Талабані.
Також повідомляється про можливу розмову Трампа з Мустафою Хіджрі — лідером Демократичної партії Курдистану Ірану. Деталі цих контактів залишаються невідомими.
Історично США часто співпрацювали з курдськими воєнізованими формуваннями в Іраку та Сирії. Саме курдські сили були ключовим союзником Вашингтона у боротьбі проти «Ісламської держави».
Проте ця співпраця має складну історію. У минулому курди неодноразово звинувачували Сполучені Штати у тому, що ті залишали їх без підтримки після завершення військових кампаній.
Найвідомішим прикладом став 1991 рік, коли після війни в Перській затоці США фактично не втрутилися у придушення курдського повстання іракською армією.
Навіть якщо курдські сили почнуть операції на території Ірану, їхній вплив на стратегічний баланс може бути обмеженим. Курдські формування не мають важкої техніки, танків або значних запасів озброєння.
За оцінками експертів, вони не здатні повалити іранський режим або суттєво вплинути на боротьбу за владу в Тегерані після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї.
Крім того, іранське населення переважно складається з персів, і масової підтримки курдського збройного руху там очікувати не варто.
Курдська меншина в Ірані налічує приблизно від шести до дев’яти мільйонів осіб при загальній чисельності населення країни близько дев’яноста мільйонів.
Іран уже намагається запобігти можливому проникненню бойовиків через кордон. За інформацією іракських посадовців, Тегеран чинить дипломатичний тиск на уряд Іраку з вимогою не допустити переходу курдських підрозділів.
Багдад, який має тісні політичні зв’язки з Іраном, передав відповідні вказівки владі автономного Курдистану.
Офіційно керівництво Іракського Курдистану заявляє про нейтральну позицію у війні. Віце-прем’єр регіону Кубад Талабані наголосив, що автономія не є стороною конфлікту.
Водночас удари США та Ізраїлю по західних регіонах Ірану можуть створити сприятливі умови для можливого проникнення курдських сил.
Аналіз відео та супутникових знімків свідчить, що авіаудари зосереджені поблизу прикордонних районів Іранського Курдистану.
Під удар потрапили бази Корпусу вартових ісламської революції, поліцейські управління, прикордонні пости та комунікаційні вежі.
Частина атак також зачепила цивільну інфраструктуру та житлові квартали, що призвело до значних жертв серед населення.
У курдських політичних колах немає єдності щодо участі у війні. Деякі лідери побоюються, що невдала операція може призвести до жорстких репресій проти курдського населення в Ірані.
Втім інші представники руху вважають нинішню ситуацію історичним шансом.
«Ми боремося за свободу і боремося проти сил, які шкодять нашому народу», — заявив один із ветеранів курдського руху Сіаманд Моані.
Таким чином, курдський фактор може стати одним із ключових елементів нової геополітичної гри навколо Ірану. Але навіть у разі відкриття нового фронту він навряд чи стане вирішальним для результату війни.
