Річка Літані у південному Лівані знову стала не просто географією, а військово-політичною лінією. У нинішній війні між Ізраїлем і Хезболлою вона визначає, де закінчується старий порядок безпеки і де починається нова, значно жорсткіша карта бойових дій.
Літані тягнеться приблизно на 170 кілометрів: вона бере початок у долині Бекаа, далі повертає на захід і впадає в Середземне море. Але для ізраїльсько-ліванського кордону її значення давно ширше за гідрологію: це природний орієнтир, навколо якого будували і стратегію, і дипломатію.
Після виходу Ізраїлю з південного Лівану у 2000 році саме простір на південь від Літані залишився одним із головних районів присутності Хезболли. Там рух спирався і на рельєф, і на місцеву шиїтську підтримку, а тому річка поступово перетворилася на межу між формальним суверенітетом і реальною силою на землі.
За попереднім аналізом Дейком, Літані сьогодні важлива не лише як топографічна лінія. Вона стала мовою, якою сторони описують контроль: для Ізраїлю це буферна зона і безпека кордону, для Лівану — тест на суверенітет, для UNIFIL — межа мандата, а для Хезболли — простір виживання.
Саме тому резолюція 1701 після війни 2006 року зробила Літані центральною віссю всієї післявоєнної архітектури. Документ вимагав припинення вогню, розгортання ліванської армії та миротворців ООН і відведення сил Ізраїлю та Хезболли з цієї зони. Фактично річка стала верхньою межею буферного простору.
Мандат UNIFIL і сьогодні прямо описується як робота між Блакитною лінією на півдні та Літані на півночі. Миротворці мають допомагати ліванській армії забезпечувати район без несанкціонованої зброї, але сама історія останніх двадцяти років показала: формула на папері не дорівнює контролю на місцевості.
Провал був накопичувальним. Britannica прямо зазначає, що після 2006 року Хезболла не роззброїлася і наростила військові можливості, а тому інтерес до жорсткішого виконання резолюції 1701 повернувся вже під час нової ескалації 2024 року. Стара домовленість виявилася відкладеною, а не виконаною.
Не випадково й припинення вогню листопада 2024 року знову було побудоване навколо тієї самої логіки: Хезболла мала відійти на північ від Літані, а держава Ліван — посилити контроль у прикордонному поясі. Наприкінці 2025 року прем’єр Наваф Салам навіть заявляв, що перший етап вилучення зброї на південь від річки майже завершено.
Однак березень 2026 року показав, що ця схема не витримала нового удару. 4 березня ізраїльська армія наказала всім цивільним на південь від Літані негайно евакуюватися, а UNIFIL публічно висловила серйозне занепокоєння тим, що фактично вся її зона операцій спорожнюється під тиском війни.
Ще показовіше те, що вже 12 березня евакуаційні накази розширили далі на північ — аж за Захрані. Це означає просту, але принципову зміну: у нинішній кампанії Літані перестала бути достатньою межею безпеки для Ізраїлю, а старий контур буферної зони почав розмиватися.
У цьому контексті удари по мостах через Літані набувають окремого змісту. Ізраїль офіційно заявив, що планує вражати переправи і переходи через річку, бо вважає їх каналами перекидання зброї та бійців Хезболли на південь. Тобто річка перетворюється на інструмент блокади, а не лише на символічну межу.
Логіка таких ударів подвійна. По-перше, вони мають порвати військову логістику між південним Ліваном і глибшими тиловими районами. По-друге, вони створюють вузькі місця, через які легше нав’язати власну версію контролю над місцевістю, особливо якщо наземні операції Ізраїлю триватимуть далі. Це вже радше оперативне моделювання території.
Саме тут Літані знову нагадує досвід 2006 року. Тоді ЦАХАЛ теж бачив річку ключовою ціллю, бо відсунути Хезболлу за неї означало би створити майже 30-кілометрову буферну зону. Тепер ця сама ідея повертається, але у жорсткішому середовищі: після зриву кількох раундів домовленостей і на тлі ширшої війни в регіоні.
Гуманітарний вимір не менш важливий. За оцінкою UNIFIL, лише в її зоні операцій на південь від Літані з 2 березня були змушені залишити домівки понад пів мільйона людей. AP на цьому тлі пише вже про більш як мільйон переміщених у Лівані загалом і понад тисячу загиблих унаслідок ізраїльських ударів.
Це означає, що Літані сьогодні ділить не тільки бойові райони, а й саму цивільну життєздатність південного Лівану. Річка, яка в мирний час пов’язана з водою, сільським господарством і локальною економікою, у воєнний час стає лінією втечі, відсікування та вибіркового повернення. Саме через це її роль така відчутна для місцевого населення.
Чи є Літані кінцевою метою нинішнього ізраїльського наступу — офіційно не підтверджено. Але сукупність фактів, зокрема накази про евакуацію, удари по переправах, заяви про неможливість повернення мешканців і просування наземних сил, робить цей сценарій цілком правдоподібним як мінімум у вигляді де-факто зони контролю.
Для Бейрута це найгірший формат тиску. Ліванська держава вже намагалася показати прогрес у роззброєнні Хезболли на південь від Літані, а Радбез ООН у 2025 році навіть привітав розгортання додаткових 6 тисяч військових ліванської армії на півдні. Але нова війна знову стискає державні інституції між вимогами Ізраїлю і силою Хезболли.
Для самої Хезболли Літані теж має подвійне значення. Якщо рух втрачає простір на південь від річки, він слабшає військово і символічно, бо відступає від ізраїльського кордону. Але якщо Ізраїль спробує надовго закріпитися до Літані, це може знову оживити стару антиокупаційну логіку, на якій Хезболла історично зростала. Це вже стратегічний парадокс війни.
Тому Літані сьогодні — це не просто річка і не лише пункт у резолюції 1701. Це місце, де сходяться всі суперечності війни: право і сила, UNIFIL і ЦАХАЛ, ліванська армія і Хезболла, евакуація і повернення, буферна зона і страх нової окупації. Поки цей вузол не розв’язаний, південний Ліван не матиме стабільної межі безпеки.
