.jpg)
У війни США та Ірану з’явилася друга морська брама. Поки Ормузька протока місяцями залишалася фактично закритою, Червоне море стало головним обхідним маршрутом для саудівської нафти. Тепер хусити намагаються поставити під удар і його.
Єменське угруповання оголосило морську блокаду Саудівської Аравії, а за кілька днів заявило про удари по двох саудівських нафтових танкерах. Один із них дістав пошкодження, екіпаж не постраждав. Погроза, що спершу могла здаватися політичним жестом, швидко перетворилася на операційну реальність.
Нинішня ескалація почалася не в морі, а на злітній смузі аеропорту Сани. Влада Ємену, яку підтримує Ер-Ріяд, намагалася не допустити посадки іранського літака з делегацією хуситів, що поверталася з похорону Алі Хаменеї. Після удару по аеропорту угруповання атакувало саудівську Абху.
За оцінкою Дейком, справжнє значення цієї кризи виходить далеко за межі давнього конфлікту між хуситами та Саудівською Аравією. Тегеран отримує можливість створити тиск одразу на двох морських напрямках, змушуючи Вашингтон і його союзників розпорошувати військові та політичні ресурси.
Хусити контролюють значну частину північного й західного Ємену, включно з територією вздовж Баб-ель-Мандебської протоки. Цей вузький прохід з’єднує Червоне море з Аденською затокою і є одним із ключових коридорів для світового судноплавства, постачання нафти та торгівлі між Азією і Європою.
Їхня блокада не потребує фізичного перекриття протоки. Достатньо кількох ракетних або дронових атак, щоб страхові компанії підвищили тарифи, судновласники змінили маршрути, а танкери почали уникати небезпечної зони. Уже після перших погроз рух через Баб-ель-Мандеб помітно скоротився.
Саме в цьому полягає асиметрична сила хуситів. Вони не мають флоту, здатного встановити класичну військово-морську блокаду, однак можуть створити економічний ефект блокади. Для глобального енергетичного ринку важлива не юридична точність заяви, а ймовірність втрати судна, вантажу або екіпажу.
Уразливість Саудівської Аравії стала особливо помітною після закриття Ормузької протоки. Королівство перекинуло значну частину експорту через нафтопровід зі сходу країни до порту Янбу на Червоному морі. Західний маршрут мав стати страховкою від іранського тиску, але тепер опинився в зоні досяжності союзників Тегерана.
Це змінює всю логіку енергетичної безпеки Перської затоки. Раніше вважалося, що в разі проблем в Ормузі частину потоків можна перенаправити через сухопутні нафтопроводи та західні термінали. Загроза хуситів показує: резервний маршрут також проходить через географічне вузьке місце, вразливе до ракет і безпілотників.
Для Ірану така конфігурація створює важіль без необхідності безпосередньо атакувати Саудівську Аравію. Тегеран може заперечувати оперативний контроль над хуситами, але водночас використовувати їхню присутність біля Баб-ель-Мандебу як сигнал: тиск на Іран матиме наслідки далеко за межами Ормузької протоки.
Хусити вже випробували цю модель під час війни в Газі. Вони атакували торговельні судна ракетами й дронами, захоплювали кораблі та примушували компанії обходити Африку через мис Доброї Надії. Навіть обмежена кампанія спричинила затримки, подорожчання фрахту та перебудову глобальної логістики.
Нинішня ситуація небезпечніша, оскільки йдеться не лише про контейнерні перевезення. Саудівські термінали на Червоному морі стали одним із головних каналів, через які світовий ринок отримує нафту в умовах кризи в Ормузі. Тривале порушення цього маршруту може вдарити по цінах, інфляції та промисловому виробництву далеко за межами регіону.
Ер-Ріяд пообіцяв швидко й жорстко реагувати на загрози суднам. Однак кожна військова відповідь несе ризик зруйнувати крихке перемир’я, яке з 2022 року стримувало масштабне відновлення війни в Ємені. Саудівська Аравія може захистити частину маршрутів, але навряд чи здатна гарантувати безпеку всього Червоного моря без зовнішньої підтримки.
Сполучені Штати також опиняються перед складним вибором. Морський супровід танкерів, удари по пускових установках хуситів або нова кампанія в Ємені можуть зменшити безпосередню загрозу. Водночас кожен такий крок ще глибше втягуватиме Вашингтон у війну, яка вже розширилася від Ірану до транспортних артерій усього регіону.
Хусити, зі свого боку, ризикують втратити відносно вигідне становище, якого досягли після багаторічної громадянської війни. Вони контролюють столицю та ключові населені райони, але залишаються залежними від зовнішніх поставок, обмежених фінансів і складної внутрішньої економіки. Велика саудівська операція може знову зробити Ємен центром прямого протистояння.
За фасадом стратегічної гри залишається країна, виснажена війною, бідністю та гуманітарною кризою. Відновлення ударів по аеропортах, портах і транспортній інфраструктурі здатне перекрити канали постачання продовольства й медикаментів. Цивільне населення Ємену знову може стати головним заручником боротьби, рішення щодо якої ухвалюються далеко за його межами.
Найімовірніше, хусити спробують дозувати ескалацію. Їхня мета полягає не обов’язково в повному припиненні судноплавства, а у створенні достатнього рівня ризику. Кілька точкових атак можуть дати більший політичний результат, ніж тривала кампанія, якщо вони змусять ринки, уряди та перевізників діяти так, ніби протока вже закрита.
Саме тому блокада Саудівської Аравії є не локальним епізодом, а спробою змінити географію війни США та Ірану. Ормузька протока більше не є єдиним центром енергетичного шантажу. Червоне море, Баб-ель-Мандеб і єменське узбережжя стають частинами одного фронту.
У цій війні контроль над водою означає контроль над часом, цінами й політичними рішеннями. Хуситам не потрібно перемагати американський чи саудівський флот. Їм достатньо переконати світ, що кожен танкер у Червоному морі може стати наступною ціллю.
