Хусити 10 вересня захопили Моху — стратегічне портове місто на західному узбережжі Ємену, яке роками контролювали сили міжнародно визнаного уряду. Після кількох днів боїв урядові формування відійшли на південь, а угруповання отримало новий плацдарм уздовж Червоного моря.
Уже 11 вересня наступ продовжився. За даними двох джерел в урядових структурах Ємену, сили хуситів дісталися району Дхубаба, який розташований безпосередньо біля Баб-ель-Мандебської протоки та навпроти острова Перім. Це переносить боротьбу з узбережжя Мохи до самого морського вузла.
Географія пояснює масштаб тривоги. Моха лежить приблизно за 65 кілометрів від Баб-ель-Мандеба — вузького проходу між Єменом та Африканським Рогом, через який судна виходять із Червоного моря до Аденської затоки. Історично саме положення зробило місто великим торговельним портом.
До наступу хусити вже мали засоби для ударів по суднах із територій значно північніше. Контроль над Мохою не означає автоматичного контролю над протокою, однак скорочує відстань до неї, розширює можливості для берегових систем і створює новий тиск на урядові сили, які відступають на південь.
Аналіз «Дейком» показує: головне значення падіння Мохи не в самому порту, а в тому, що хусити перетворили потенційну загрозу Баб-ель-Мандебу на сухопутний наступ безпосередньо до протоки. Якщо вони закріпляться ще південніше, ризик для судноплавства визначатиметься вже не лише ракетами й дронами, а й територіальним контролем.
Баб-ель-Мандеб особливо важливий у 2026 році через кризу навколо іншого морського коридору — Ормузької протоки. Потоки через Ормуз різко скоротилися після розширення конфлікту з Іраном, змусивши частину експортерів і перевізників шукати альтернативні маршрути через Червоне море.
Це вже видно у фізичних обсягах нафти. За оцінкою американської енергетичної статистики, у другому кварталі 2026 року через Баб-ель-Мандеб проходило близько 8,1 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу проти 5,6 млн у першому кварталі. Протока стала важливішою саме тоді, коли Ормуз став менш надійним.
Для Саудівської Аравії цей збіг особливо небезпечний. Королівство може перекачувати нафту через територію країни до порту Янбу на Червоному морі, обходячи Ормузьку протоку. Але далі танкерам усе одно потрібно пройти на південь через Баб-ель-Мандеб, якщо вантаж прямує до азійських ринків.
Хусити ще в липні оголосили морські обмеження щодо саудівських танкерів і протягом наступних тижнів атакували об’єкти в Саудівській Аравії та судноплавство. Саме тому просування до протоки сприймається не як абстрактне посилення позицій, а як збільшення можливостей реалізувати вже проголошену політику.
При цьому самі хусити заявляють, що міжнародному судноплавству, яке не пов’язане із Саудівською Аравією, нічого не загрожує. Пов’язаний з угрупованням координаційний центр повідомив, що обмеження залишаються спрямованими проти саудівських суден, а решта навігації нібито є безпечною.
Фактична картина поки не свідчить про закриття протоки. 10 вересня через Баб-ель-Мандеб пройшли 26 суден — показник, близький до останнього середнього рівня. Тобто захоплення Мохи миттєво не зупинило торгівлю, але різко збільшило ризик, який судновласники та страховики мають закладати у свої рішення.
Саме ризик, а не обов’язково фізична блокада, може бути достатнім для економічного ефекту. Після атак хуситів у попередні роки великі перевізники вже відправляли судна в обхід Африки через мис Доброї Надії. Це подовжує рейс, збільшує витрати пального, страхування й фактично вилучає частину флоту з обороту.
Ринки відреагували швидко, хоча Моха стала лише одним із кількох факторів загальної близькосхідної напруги. 11 вересня Brent після стрибка майже до $110 за барель торгувався близько $106, залишаючись більш ніж на 10% дорожчим за початок тижня. Побоювання щодо морських маршрутів були серед причин цього руху.
Для світової торгівлі наслідки виходять далеко за межі нафти. Баб-ель-Мандеб з’єднує Індійський океан із Червоним морем, Суецьким каналом і далі Середземним морем. Через цей маршрут рухаються контейнери, продовольство, паливо та промислові вантажі між Азією і Європою.
Тому контроль над береговими районами біля протоки створює політичний важіль навіть без спроби повністю перекрити водний шлях. Достатньо періодичних атак або загрози нових ударів, щоб частина компаній змінила маршрут. Для хуситів це означає можливість впливати на рішення держав, розташованих за тисячі кілометрів від Ємену.
Однак Моха має не лише міжнародне, а й внутрішньоєменське значення. Місто було одним із ключових центрів сил Тарека Салеха — члена Президентської керівної ради та командувача угруповань, що утримували значну частину західного узбережжя від імені антихуситського табору.
Після прориву Салех визнав значні втрати й наказав перегрупувати підрозділи та створити запасний командний центр у безпечнішому районі. Він описав відхід як реорганізацію сил у координації з керівництвом Ємену та саудівською коаліцією, але сам факт втрати Мохи означає серйозний удар по його позиціях.
Наступ водночас оголив стару слабкість антихуситського табору — його фрагментованість. Проти угруповання воюють різні формування з власними командирами, регіональними інтересами й зовнішніми покровителями. Їхня здатність спільно утримувати довгу берегову лінію залишається значно меншою, ніж формальна кількість сил на папері.
Війна в Ємені почалася в нинішній формі після того, як хусити у 2014 році захопили Сану та витіснили міжнародно визнану владу. У 2015-му Саудівська Аравія очолила військову інтервенцію на підтримку уряду, а багаторічні бої перетворили країну на одну з найтяжчих гуманітарних криз сучасності.
Перемир’я 2022 року значно знизило інтенсивність великих бойових дій, хоча політичного врегулювання не принесло. У 2026-му цей крихкий баланс почав руйнуватися, а бої на західному узбережжі стали найсерйознішим поверненням масштабної наземної війни за останні роки.
Моха показала, що новий раунд конфлікту відрізняється від попереднього. Хусити тепер мають значно більший досвід застосування балістичних ракет, крилатих засобів і безпілотників, накопичений не тільки у внутрішній війні, а й під час багаторічної кампанії проти судноплавства в Червоному морі.
Іранська підтримка залишається важливою частиною цієї спроможності. Джерела в регіоні повідомляють про постачання зброї, технічну допомогу та консультації з боку іранських структур. Водночас Тегеран наполягає, що не контролює рішення хуситів безпосередньо, і ступінь оперативного впливу Ірану залишається предметом суперечки.
Ця відмінність має значення. Хусити є союзником Ірану, але вони також мають власну внутрішню політичну програму, територіальні інтереси та багаторічний конфлікт із Саудівською Аравією. Тому їхній наступ можна розглядати одночасно як частину регіонального протистояння і як боротьбу за майбутню владу в самому Ємені.
Представники руху дедалі активніше вимагають ставитися до їхньої адміністрації як до законної влади країни. Захоплення нового порту й територій посилює цю позицію: кожен додатковий район збільшує населення, інфраструктуру й ресурси, якими угруповання може оперувати перед майбутніми переговорами.
Хуситський політик Мохаммед аль-Бухайті заперечив, що метою є просте територіальне розширення, і назвав наступ боротьбою за суверенітет Ємену та проти Саудівської Аравії. Інші південні сили, за його словами, можуть зберігати контрольовані райони до майбутнього політичного процесу.
Для Ер-Ріяда така аргументація мало змінює стратегічну проблему. Саудівська Аравія намагалася протягом останніх років зменшити безпосередню участь у єменській війні. Тепер просування хуситів до Баб-ель-Мандеба може змусити королівство знову вирішувати, скільки військової сили воно готове застосувати, щоб зупинити наступ.
Саудівська авіація вже завдавала ударів по позиціях хуситів під час нового загострення, однак самі наземні події показали межу переваги в повітрі. Авіаудари можуть руйнувати техніку й позиції, але вони не замінюють сили, здатні утримувати міста, дороги й узбережжя після відходу противника.
Особливо невизначеною залишається ситуація на островах. Урядові джерела повідомляли про відхід союзних формувань із Ханішу та Зукара, а також про просування хуситів у цьому районі. Водночас точний контроль над окремими островами змінюється разом із боями й не всюди підтверджений незалежно.
Найважливішим є Перім, або Майюн, розташований фактично всередині Баб-ель-Мандебської протоки. Його статус після наступу залишається незрозумілим. У поєднанні з Дхубабом на материковому березі контроль над островом дав би будь-якій силі значно вигіднішу позицію для спостереження за протокою.
Саме тому просування до Дхубаба може виявитися стратегічно важливішим за саме захоплення Мохи. Моха дає порт, базу та контроль над частиною узбережжя. Дхубаб і Перім — це вже географія самої протоки, де військовий контроль безпосередньо стикається з міжнародним судноплавством.
Водночас було б перебільшенням говорити, що хусити вже «контролюють Баб-ель-Мандеб». Інша сторона протоки лежить біля Джибуті та Еритреї, міжнародні військово-морські сили продовжують діяти в регіоні, а комерційні судна станом на 10–11 вересня все ще проходять водним шляхом.
Реальна зміна полягає в іншому: відстань між територією хуситів і критичним морським коридором різко скоротилася. Це збільшує кількість засобів, якими вони потенційно можуть впливати на судноплавство, і водночас ускладнює завдання для саудівських та єменських сил, що прагнуть відтиснути їх назад.
Ситуація стає ще небезпечнішою через одночасну кризу навколо Ормузу. Світова енергетична система зазвичай може компенсувати проблему на одному маршруті альтернативним шляхом. Але коли ризик одночасно зростає біля обох морських виходів Аравійського півострова, простір для такого маневру різко скорочується.
Саме тому захоплення одного єменського міста здатне впливати на котирування нафти, ставки фрахту й рішення урядів далеко за межами Близького Сходу. Ринок оцінює не лише те, що сталося сьогодні, а й можливість сценарію, у якому два ключові енергетичні маршрути одночасно залишаються нестабільними.
Подальший розвиток залежатиме від того, чи зможуть хусити втримати Моху й Дхубаб та просунутися до інших стратегічних точок. Не менш важливо, чи зберуть урядові сили достатньо ресурсів для контрнаступу і наскільки активно Саудівська Аравія підтримає спробу повернути втрачене узбережжя.
Не можна виключати й зворотного сценарію. Швидке просування створює для хуситів довші лінії постачання та необхідність утримувати нові райони. Якщо противники зможуть стабілізувати фронт і використати перевагу в авіації, захоплена територія може перетворитися для угруповання з активу на нове поле виснаження.
Але політичний ефект уже відбувся. Моха була важливим символом контролю уряду над західним узбережжям, а тепер її втрата показала, що баланс, який здавався відносно стабільним після перемир’я 2022 року, більше не працює. Війна в Ємені знову стає відкритою регіональною кризою.
Колись назва Мохи стала відомою світові через каву: її порт був одним із головних центрів експорту єменських зерен, а саме місто дало ім’я цілому пласту кавової культури. Сьогодні його глобальне значення визначає вже інша торгівля — танкери, контейнеровози й маршрути між Азією та Європою.
Хусити ще не перекрили Баб-ель-Мандеб і не отримали повного контролю над протокою. Але після Мохи та просування до Дхубаба відстань між єменською громадянською війною і одним із головних торговельних коридорів планети стала буквально вимірюватися кілометрами.
І саме це робить падіння Мохи значно більшою подією, ніж зміна прапора над одним портом: боротьба за західне узбережжя Ємену тепер безпосередньо перетворюється на боротьбу за те, наскільки безпечно світ зможе користуватися Червоним морем.
