Перемога «Альтернативи для Німеччини» у Саксонії-Ангальт перетворила давнє питання про зростання ультраправих на безпосередню проблему влади. AfD отримала 43,8% других голосів проти 17,2% у CDU канцлера Фрідріха Мерца, більш ніж подвоївши свій результат 2021 року. Явка сягнула 77,8%.
У новому ландтазі AfD матиме 39 із 83 депутатів. Для абсолютної більшості потрібно 42 мандати, тому самостійно сформувати уряд партія не може. Проте її кандидат Ульріх Зігмунд уже заявив про пошук стабільної більшості, а це залишає відкритою можливість першого уряду землі під керівництвом AfD.
Найреальнішим джерелом додаткових голосів може стати Союз Сари Вагенкнехт, який отримав 5,3% і п’ять місць. Його земельне керівництво допускає переговори з усіма партіями, включно з AfD. CDU та інші традиційні сили поки зберігають «брандмауер» — відмову від коаліційної співпраці з ультраправими.
Російська тема була помітною частиною кампанії AfD. Партія виступає проти подальшої військової допомоги Україні, домагається скасування санкцій проти Москви й роками закликає відновити енергетичне співробітництво з Росією. У липні її співголова Тіно Хрупалла знову вимагав припинити поставки зброї Києву.
Попередній аналіз «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів показує, що пояснювати результат лише російським впливом було б помилкою. AfD зростає на реальному невдоволенні виборців економікою, соціальною політикою, міграцією та федеральною владою, а проросійська риторика накладається на ці проблеми й посилює їх.
Водночас збіг між частиною тез AfD і аргументами Кремля є конкретним, а не суто стилістичним. І Москва, і партія описують санкції як удар насамперед по Німеччині, переозброєння — як небезпечну ескалацію, а відмову від російських енергоносіїв — як політику, що суперечить економічним інтересам німців.
Володимир Путін незадовго до виборів атакував Мерца приблизно тією самою політичною логікою. Він заявив, що канцлер втрачає довіру громадян, не захищає національні інтереси, а німці платять за це закриттям підприємств, втратою робочих місць і падінням рівня життя.
Для AfD теза про «національні інтереси» також є центральною. Її федеральна програма передбачає негайне скасування економічних санкцій проти Росії, відновлення Nord Stream і нейтральний статус України поза НАТО та ЄС. Партія представляє такий курс як повернення до прагматичної зовнішньої політики.
Але електоральні дані показують, що російське питання працює насамперед усередині вже сформованої політичної ідентичності. У Саксонії-Ангальт 57% опитаних підтримали відмову від постачання зброї Україні. Серед прихильників AfD цей показник становив 92%, демонструючи майже повний консенсус її ядра.
Сприйняття загрози з боку Москви розколює AfD з рештою німецької політики ще різкіше. По країні 56% громадян вважають Росію сильною або дуже сильною загрозою для безпеки Німеччини. Серед прихильників AfD приблизно дві третини, навпаки, бачать таку загрозу слабкою або взагалі її не визнають.
Цей розрив особливо помітний на сході країни. У колишній НДР ставлення до Росії історично відрізняється від західнонімецького, а недовіра до федеральних інституцій є сильнішою. Для частини виборців повернення до дешевої російської енергії виглядає не геополітичним розворотом, а способом відновити економічну передбачуваність.
Економічний фон дає AfD матеріал для такого аргументу. Німеччина пережила енергетичний шок після російського вторгнення в Україну, втратила значну частину колишньої моделі дешевого газу та одночасно зіткнулася зі слабким промисловим зростанням. AfD пов’язує ці проблеми насамперед із рішеннями Берліна та Брюсселя.
Однак результати голосування показують, що виборців рухала не одна економіка. Після виборів соціальна захищеність і мир у Європі називалися серед найважливіших мотивів. AfD отримала найвищу довіру серед партій Саксонії-Ангальт у питанні того, хто здатний краще забезпечити європейський мир.
Національний масштаб робить цей результат ще важливішим. У вересневому опитуванні AfD мала 27% і посідала перше місце, тоді як блок CDU/CSU отримував 21%. Тобто Саксонія-Ангальт є найбільш різким проявом тенденції, яка давно вийшла за межі одного східного регіону.
Для Мерца проблема особливо гостра, оскільки його уряд одночасно намагається збільшити оборонні можливості Німеччини й підтримувати Україну. Після виборів канцлер визнав масштаб поразки, але наголосив, що AfD не отримала більшості мандатів. Його власна CDU скоротила представництво з 40 до 15 депутатів.
Конфлікт із Москвою тим часом лише загострюється. Федеральний уряд офіційно поклав на Росію відповідальність за спробу атаки вибуховим дроном на аеропорт Лейпциг/Галле й заявив про тривалу загрозу гібридних операцій. Москва відкинула звинувачення, а Путін стверджував, що докази були підкинуті.
Саме на цьому ґрунті формується замкнене політичне коло. Чим частіше влада попереджає про російські диверсії та необхідність оборонних витрат, тим легше AfD представляє ці кроки своїм прихильникам як спробу виправдати невдалу внутрішню політику. Заперечення Москви при цьому стають додатковим аргументом для недовіри до Берліна.
Та доказів того, що Кремль сам створив нинішній німецький політичний протест, немає. Міграція, ціни, пенсії, економічна невизначеність і розчарування традиційними партіями мають власні внутрішні причини. Російські наративи ефективні саме тому, що входять у вже наявні суспільні конфлікти, а не породжують їх із нуля.
Окремою проблемою для німецької політики є статус самої AfD у Саксонії-Ангальт. Земельна служба захисту конституції з 2023 року офіційно класифікує її регіональне відділення як підтверджене правоекстремістське угруповання, вказуючи на загрози принципам людської гідності та демократії.
Тепер ця організація має 39 депутатів і шукає лише кілька додаткових голосів для влади. Саме тому результат у Саксонії-Ангальт виходить далеко за межі дискусії про симпатії до Росії. Він показує, як економічне невдоволення, страх перед змінами, недовіра до еліт і зовнішньополітичний розкол можуть разом перебудувати німецьку демократію.
