У центрі Будапешта готуються до події, яка ще кілька років тому здавалася майже неможливою. Після шістнадцяти років безперервного домінування Віктора Орбана влада в Угорщині переходить до опозиційного лідера Петера Мадяра — політика, який побудував кампанію на демонтажі системи, створеної його попередником.
Очікується, що тисячі людей зберуться біля парламенту в день складання присяги новим прем’єр-міністром. Сам Мадяр перетворює процедуру вступу на посаду не просто на державний церемоніал, а на політичний символ завершення цілої епохи. Він закликав прихильників приходити на цілоденне святкування «зміни режиму», яке має супроводжуватися концертами, публічними виступами та масовими акціями в центрі столиці.
Подія має значення значно ширше за внутрішню політику Угорщини. Після років конфліктів із Брюсселем, блокування рішень ЄС і поступового зближення Будапешта з Москвою нова влада намагається показати: країна готується до різкого геополітичного розвороту. За попереднім аналізом «Дейком», інавгурація Мадяра фактично стає публічним ритуалом повернення Угорщини до західного політичного табору.
Символізм тут відіграє ключову роль. Представники партії «Тиса» вже заявили, що на фасад парламенту повернуть прапор Європейського Союзу, який уряд Орбана прибрав ще у 2014 році. Для частини угорського суспільства це лише жест. Для Брюсселя — сигнал про готовність до відновлення довіри після років політичного саботажу та конфліктів навколо верховенства права, незалежності судів і свободи медіа.
Перемога «Тиси» стала однією з найбільш драматичних політичних трансформацій у Центральній Європі за останнє десятиліття. Партія отримала конституційну більшість — 141 мандат, чого вистачає для глибокого переформатування державної системи. Саме це робить майбутнє правління Мадяра потенційно переломним не лише для Угорщини, а й для всього регіону.
Орбан роками будував модель так званої «неліберальної демократії», концентруючи владу навколо виконавчої вертикалі, змінюючи виборчі правила та посилюючи контроль над інформаційним простором. Його політична система значною мірою спиралася на конфлікт із європейськими інституціями та риторику «національного суверенітету» як відповіді на тиск Брюсселя.
Однак війна Росії проти України змінила політичний баланс у Європі. У той час як більшість країн ЄС посилювали підтримку Києва та скорочували залежність від Кремля, Будапешт дедалі частіше опинявся в ізоляції. Орбан зберігав контакти з Москвою, блокував частину європейських рішень і дедалі сильніше конфліктував із партнерами по ЄС. Усередині самої Угорщини це поступово перетворилося на фактор політичної втоми.
Мадяр використав саме цей запит на зміну. Його кампанія не будувалася на класичній ліберальній риториці чи ідеологічній революції. Вона апелювала до відчуття виснаження суспільства від замкнутої політичної системи, корупційних скандалів і міжнародної ізоляції. Новий прем’єр говорить не лише про зміну уряду, а про «повернення нормальності» — формулу, яка виявилася політично надзвичайно ефективною.
Показово, що святкування завершення епохи Орбана підтримав і мер Будапешта Гергей Карачонь. Він анонсував окрему подію на березі Дунаю, назвавши її «закриттям системи». У його зверненні прозвучала спроба сформувати нову політичну пам’ять про роки правління Орбана — як про період тиску на громадянське суспільство, незалежні медіа, освітні установи та місцеві громади.
Саме боротьба за інтерпретацію минулого стане одним із головних викликів для нової влади. Орбан залишає після себе не лише змінену державну систему, а й глибоко поляризоване суспільство. Значна частина країни продовжує підтримувати його курс, особливо поза великими містами. Це означає, що політичний конфлікт в Угорщині не завершиться разом зі зміною прем’єра.
Для Європейського Союзу перемога Мадяра створює шанс на перезавантаження відносин із Будапештом. Але водночас у Брюсселі розуміють: демонтаж системи Орбана не відбудеться швидко. За роки правління колишня влада інтегрувала свій вплив у державні інституції, економіку, медіа та судову систему. Новий уряд отримає не лише мандат на зміни, а й масштабний опір усередині самої державної машини.
Саме тому суботнє святкування в Будапешті є не просто емоційним фіналом довгого політичного циклу. Це початок складного періоду, в якому Угорщина намагатиметься одночасно повернути довіру Заходу, реформувати власну систему влади та переконати суспільство, що після шістнадцяти років домінування однієї політичної моделі країна справді здатна змінитися.
