Телефонна розмова Емманюеля Макрона з президентом Лівану Жозефом Ауном стала черговою ознакою того, що Франція намагається терміново зупинити розширення війни на ліванському напрямку. В офіційному календарі Єлисейського палацу зафіксовано контакти Макрона з Ауном, прем’єром Навафом Саламом, Беньяміном Нетаньягу і Дональдом Трампом саме щодо ситуації в Ірані, на Близькому Сході та окремо в Лівані.
Для Парижа це не епізодична дипломатія, а спроба втримати країну, з якою Францію пов’язують історичні, політичні й безпекові зв’язки, від повторного занурення у велику війну. У зверненні 3 березня Макрон прямо заявив, що війна вже поширюється на Ліван, а можливе ізраїльське наземне вторгнення стало б “небезпечною ескалацією” і “стратегічною помилкою”.
Французька логіка подвійна: стримати Ізраїль від ширшої операції і водночас підштовхнути ліванську державу до швидшого відновлення монополії на безпеку. Ще 1 березня Макрон і Аун у спільному комюніке наголосили, що регіональна кон’юнктура робить збереження стабільності Лівану, підтримку його легітимних інституцій і повне відновлення суверенітету ще нагальнішими.
За оцінкою редакції Дейком, Франція зараз пробує грати не роль зовнішнього коментатора, а роль кризового брокера. Париж намагається перевести дискусію з площини “карати Хезболлу” у площину “не допустити руйнації Лівану”, бо розуміє: повномасштабний ізраїльсько-ліванський фронт швидко зламає і без того крихку державність Бейрута.
Сам Макрон уже публічно окреслив елементи цієї схеми. За повідомленням Reuters, він заявив, що Франція посилить співпрацю з Ліванськими збройними силами, передасть їм броньовані транспортні машини, а також надасть оперативну й логістичну підтримку. У тій самій заяві він наголосив, що “все має бути зроблено”, аби не допустити нового втягування Лівану у війну.
Це важливий сигнал, бо Париж фактично робить ставку не на неформальні канали з «Хезболлою», а на посилення ліванської армії як державного інструмента стабілізації. Ще в січні 2025 року під час візиту до Бейрута Макрон називав збройні сили Лівану “стовпом суверенітету” і ключовим виконавцем режиму припинення вогню.
У цьому контексті не випадкова й риторика про те, що ліванська влада готова перебрати контроль над позиціями, які утримувала «Хезболла». Reuters передавала слова Макрона про зобов’язання ліванської влади взяти на себе повну відповідальність за безпеку на всій національній території. Це вже не просто гуманітарний заклик, а політичний тест для Бейрута.
Проблема в тому, що дипломатичний маневр Франції відбувається на тлі руйнування попередньої архітектури стримування. Пауза між Ізраїлем і «Хезболлою», досягнута наприкінці листопада 2024 року за посередництва США та Франції, дала перепочинок, але не створила міцного миру. 27 листопада 2024 року угода про припинення вогню набула чинності, однак її виконання від самого початку лишалося неповним і вразливим.
Тепер ця крихка рамка фактично знову тріщить. За повідомленнями західних медіа, саме після ударів по Ірану та вогню «Хезболли» по півночі Ізраїлю Франція активізувала контакти з усіма ключовими сторонами, намагаючись скласти нову формулу деескалації. The Washington Post пише, що Макрон контактував із Трампом, Нетаньягу та ліванським керівництвом, просуваючи ідею припинення вогню і водночас застерігаючи Ізраїль від великої наземної операції.
Для Парижа це ще й питання геополітичної суб’єктності. Франція давно шукає роль держави ЄС, здатної діяти на Близькому Сході не лише через заяви, а через безпекові ініціативи, військову присутність і переговорні канали. Передислокація авіаносця Charles de Gaulle до Середземномор’я підкреслює, що Париж підкріплює дипломатію силовою присутністю, навіть якщо офіційно не входить у наступальні операції проти Ірану.
Але шанси на успіх залишаються обмеженими. Ліванська держава слабка, економічно виснажена і політично фрагментована. «Хезболла» лишається не просто збройним угрупованням, а частиною складної внутрішньої системи впливу. Тому вимога швидко “передати позиції державі” виглядає правильною стратегічно, але надзвичайно важкою практично. Частина цієї логіки була закладена ще в попередніх контактах Макрона з Ауном, коли Франція наполягала на поступовому зміцненні державної монополії на зброю.
Є й інша межа французького посередництва: Ізраїль зараз оцінює північний фронт через ширшу війну з Іраном. Якщо в Єрусалимі вважатимуть, що удари по Лівану є частиною загальної кампанії зі знищення іранської регіональної мережі, дипломатичні застереження Парижа матимуть меншу вагу, ніж оперативні розрахунки ЦАХАЛу. Саме тому Макрон одночасно закликає «Хезболлу» припинити вогонь і просить Ізраїль не переходити до широкої наземної фази.
Отже, нинішня ініціатива Франції — це спроба виграти для Лівану час, якого в нього майже не залишилося. Париж намагається зупинити ланцюг, у якому ракети «Хезболли», ізраїльські удари, слабкість ліванської держави і регіональна війна з Іраном взаємно підживлюють одне одного. Якщо цей ланцюг не розірвати зараз, Франції доведеться вже не посередничати в перемир’ї, а допомагати країні переживати чергову національну катастрофу.
