Фрідріх Мерц вирушає до Пекіна й Ханчжоу з місією, яка більше схожа на екзамен, ніж на протокольний візит. Німеччина намагається довести: вона здатна говорити з Китаєм без підлеглості й з Америкою без залежності.
Його формула проста лише на папері: зменшити ризики надмірної прив’язаності до Китаю та США, але не відрізати ринки, технології й безпекові гарантії. Саме так у Берліні описують “стратегічну автономію ЄС”, яку тепер треба показати в дії.
Китай для німецької економіки — найбільший торговельний партнер, і Мерц не приховує: ринок КНР досі критичний для експорту та інновацій. Тому в делегації — близько 30 бізнес-лідерів, а в маршруті — заводи й технокластери.
За попереднім аналізом «Дейком», поїздка Мерца — це спроба одночасно заговорити трьома мовами: мовою контрактів для німецької промисловості, мовою стримування для Сі Цзіньпіна й мовою лояльності для Дональда Трампа, який чекає в Вашингтоні.
У Берліні натякають, що канцлер уникатиме відкритої конфронтації з Сі Цзіньпіном. Але “м’якість” тут радше тактика: Мерц везе неприємний список — субсидії Китаю, демпінг, бар’єри доступу до ринку та перекоси, що тиснуть на європейців.
Найболючіше для ФРН — конкурентний удар по німецькій промисловості, насамперед автосектору. Китайські електромобілі та компоненти заходять у Європу з ціною, яку Берлін пов’язує із держпідтримкою. Для Німеччини це вже не теорія, а ризик робочих місць.
Не менш гостра тема — рідкоземельні метали й ланцюги постачання. Китай має важелі через контроль критичних матеріалів, і ЄС намагається розбудувати альтернативи. Мерц має пояснити Пекіну: “відкритість” працює лише без шантажу поставками.
Пекін, своєю чергою, хоче продати Європі образ “острова стабільності” на тлі американських тарифів і нервової політики Трампа. Китайська дипломатія прямо закликала підняти двосторонні зв’язки з Німеччиною на “новий рівень”, підкреслюючи автономію Берліна.
Це не комплімент, а стратегія: що слабші трансатлантичні зв’язки, то легше Китаю вести переговори з ЄС поодинці — про ринки, стандарти та технології. Мерцу доведеться відрізняти “партнерство” від “розколювання” союзників, не зірвавши діалог.
Окрема мінна ділянка — війна в Україні. Берлін очікує, що канцлер підніме питання підтримки Москви: закупівля енергоносіїв, торгівля подвійного призначення, дипломатичні сигнали. Для Німеччини санкції проти Росії мають сенс, коли їх не обходять.
Мерц може сформулювати це обережно, але сенс очевидний: якщо Китай справді хоче бути “стабілізатором”, він має впливати на Кремль, а не лише користуватися знижками на ресурси. Це частина ширшої боротьби за правила — хто визначає новий порядок у Європі.
Виробнича лінія Mercedes-Benz у Китаї у 2022 році. Пан Мерц все ще вважає Китай ключовим ринком для німецької промисловості, незважаючи на зростаючу загрозу з боку китайських конкурентів — Джейд Гао
Ще одна тема, яку Пекін традиційно просуває, — Тайвань. Німеччина формально не визнає Тайвань державою, але має контакти й економічні інтереси. Будь-який різкий жест може вдарити по бізнесу, але і поступка вдарить по довірі союзників у ЄС.
У гру вплітаються й права людини: Мерц уже публічно критикував авторитарне розуміння “мультистороннього порядку”, де свобода слова та свобода преси не є базовими цінностями. У Пекіні це почують, але оцінять як політичний сигнал, не як моралізаторство.
Візит до Ханчжоу — символічний: це вітрина технологічного Китаю, його AI та робототехніки. Заявлений інтерес до Unitree Robotics і майданчиків Siemens Energy та Mercedes підкреслює, що Берлін не хоче “розриву”, він хоче правила гри.
Ключове слово тут — “де-ризикінг”, а не “декаплінг”. Німеччина прагне знизити вразливості: диверсифікувати імпорт, захистити технології, відсіяти ризики шпигунства. Але повне від’єднання від китайського ринку означало б удар по доходах корпорацій.
Показово, що Мерц раніше поїхав до Індії: це підкреслює пошук альтернативних центрів зростання для німецького експорту. Так Берлін демонструє Пекіну: “ви важливі, але не єдині”. Для ЄС це логіка нового торгового портфеля.
Та найтонший баланс — американський. Після повернення з Китаю Мерц летить до Вашингтона, і там його питатимуть: чи не стає Німеччина “м’якою ланкою” Заходу? У Трампа мова коротка: тарифи, оборона, внески, лояльність.
Саме тому канцлер, найімовірніше, підкреслюватиме нарощування обороноздатності Європи. Це не “відхід” від США, а спроба зняти головний американський аргумент: мовляв, Європа хоче захисту, але не платить. Тут Мерц грає на випередження.
Що може бути результатом? Аналітики не чекають великих проривів: радше “скромні угоди” на кшталт окремих відкриттів у торгівлі чи рамкових домовленостей. Але для Мерца важливіше інше — тон і межі: що саме він назве неприйнятним.
У підсумку цей візит — не про дружбу з Китаєм і не про сварку з США. Це про спробу Німеччини сформулювати дорослу роль у світі, де супердержави тиснуть, а нейтралітет карається. І про те, чи витримає Європа власний курс, коли між Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом місця небагато.
