Німецький канцлер Фрідріх Мерц заявив, що прямі переговори між Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським «очевидно» не відбудуться, попри спроби адміністрації Дональда Трампа просунути мирний саміт. Коментар пролунали перед його робочою вечерею з президентом Франції Еммануелем Макроном у фортеці Брегансон і став одним із найжорсткіших публічних сигналів із боку лідера Європи щодо перспектив «швидкого миру».
Заява Мерца прозвучала на тлі чергової ескалації: масованого удару Росії по Києву, що спричинив численні жертви та пошкодження будівель, де розміщуються делегації ЄС і Британії. Макрон назвав атаки «терором» і «варварством». На цьому тлі Париж і Берлін демонструють єдину лінію підтримки України, попри розбіжності у підходах до торгівлі, оборонних інвестицій та енергетики всередині ЄС.
Фактично Берлін і Париж переводять дискусію від «великого жесту» у вигляді гіпотетичного саміту до практичних інструментів тиску на Кремль: посилення протиповітряної оборони України, нарощування виробництва боєприпасів у Європі, розширення санкцій і використання прибутків від заморожених російських активів. Такий підхід відповідає логіці, що переговори можливі лише після припинення ударів і без ультиматумів щодо українського суверенітету та територій.
Для України це означає продовження курсу на зміцнення «парасольки неба» — прискорення постачань ППО/ПРО та ракет до наявних систем. Саме захист повітряного простору знижує людські втрати, дає змогу підтримувати роботу інфраструктури та економіки і, зрештою, посилює переговорні позиції Києва. Паралельно залишаються актуальними санкційні ініціативи: удари по технологічним і логістичним ланцюгам РФ, вторинні обмеження проти посередників, синхронізація «чорних списків» із партнерами.
Заява Мерца також є сигналом Вашингтону: Європа не підмінятиме безпеку України «красивими картинками» потенційних самітів, якщо за ними немає готовності Кремля зупинити вогонь. Довіра до «великих угод» мінімальна після хвилі ударів по цивільних містах. Відтак на перший план виходять пакети допомоги, що мають вимірюваний ефект на полі бою і в тилу: ракети для ППО, ремонт і виробництво техніки, захист енергетики.
Для ЄС постає завдання утримати єдність. Різні держави по-різному відчувають цінові й енергетичні ризики, але стратегічно Європа дедалі більше схиляється до «довгого плеча» підтримки Києва. Це означає бюджети на оборонну промисловість, спільні замовлення, реформу процедур закупівель і кращу координацію з приватним сектором. Саме промислова спроможність визначатиме темп допомоги у 2025–2026 роках.
Кремль, своєю чергою, намагатиметься підвищувати ставки через удари по цивільній інфраструктурі й енергетиці, сподіваючись на втому західних суспільств. Така стратегія працює лише доти, доки не зустрічає системну відповідь у вигляді посиленої ППО, розосередження критичних об’єктів і жорсткішого санкційного нагляду. Україна вже адаптує міське управління до реалій довготривалої війни, а Європа — фінансові й оборонні інструменти до «економіки безпеки».
У короткостроковій перспективі варто очікувати не дипломатичних проривів, а рішень про додаткові комплекси ППО, боєприпаси та фінансування оборонного виробництва. У середньостроковій — формування рамки переговорів, у якій будь-які контакти можливі лише після деескалації та з повагою до суверенітету України. У довгостроковій — закріплення в ЄС нової архітектури безпеки, що зменшує спокусу Кремля повторити агресію.
Висновок простий і неприкрашений: після ударів по Києву й заяви Мерца вікно для «великої зустрічі» практично зачинене. Реалістичний маршрут — нарощування оборонних спроможностей України, санкційний та політичний тиск на Росію і підготовка до переговорів лише тоді, коли припиняться обстріли та зникнуть російські ультиматуми. Це тверезий курс, що зберігає суб’єктність України та зміцнює європейську безпеку.
