Україна опинилася в точці, де кожна гривня бюджету стає питанням не лише фінансової дисципліни, а й виживання. Слова голови Бюджетного комітету Верховної Ради Роксолани Підласи про те, що країна досягнула межі власних можливостей у нарощуванні доходів, стали болючим, але чесним визнанням ситуації. Коли йдеться про оборону, компроміси неможливі, проте інструменти, якими можна збільшувати видатки, практично вичерпані.
Дискусія про оборонний бюджет виходить далеко за межі сухих цифр та звітів. Вона стосується людей, їхньої безпеки, стійкості суспільства та здатності країни боротися за своє майбутнє. І водночас це дзеркало, яке відображає вразливість української економіки, що працює на межі витривалості.
У цій статті ми розглянемо, чому ресурси для нарощування оборонного бюджету фактично вичерпано, які обмеження накладають міжнародні партнери, чим загрожує обмежене зростання видатків і які можливі шляхи виходу з цього складного замкненого кола.
Власні доходи бюджету: ресурси на межі
Україна сьогодні фінансує оборону виключно за рахунок внутрішніх доходів та запозичень. Усі зовнішні кредити й гранти, які надходять від партнерів, можна спрямовувати лише на соціальні потреби чи розвиток економіки, але не на військові цілі. Це створює подвійний тиск на державні фінанси.
За словами Роксолани Підласи, обсяг внутрішніх можливостей практично вичерпано. Податкові збори не забезпечують необхідного приросту коштів, а економіка, виснажена війною та адаптацією до нових умов, просто не здатна генерувати більше надходжень без радикальних реформ. Уряд свідомо не йде на підвищення податків, адже це може паралізувати підприємництво й зменшити стимул для бізнесу працювати легально.
Здавалося б, шанс на збільшення ресурсів могла б дати детінізація економіки. Але й тут межі очевидні. Навіть за оптимістичного сценарію додаткові надходження не здатні перекрити величезний дефіцит, який виникає при зростанні потреб оборони. Фактично Україна дійшла до точки, де кожна гривня податку вже витрачається максимально ефективно, але цього недостатньо.
Запозичення і глухий кут боргової політики
Другим джерелом фінансування є внутрішні запозичення через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Проте цей інструмент себе практично вичерпав. За оцінками уряду, у 2026 році чисте розміщення буде від’ємним: доведеться погасити на 100 мільярдів гривень більше, ніж вдасться залучити.
Це означає, що внутрішній ринок облігацій уже не може бути рушієм збільшення оборонного бюджету. Банки, інвестори та громадяни не в змозі безкінечно фінансувати державу через купівлю цінних паперів. Такий шлях стає небезпечним і для макрофінансової стабільності, адже надмірний борг може створити ризики для банківської системи та підважити довіру до гривні.
Іншими словами, держава опинилася в ситуації, коли не може більше покладатися на внутрішні позики як на джерело нарощування ресурсів. Це ще один доказ того, що національна економіка працює на межі й не має додаткових фінансових інструментів, аби збільшувати фінансування безпеки.
Міжнародні партнери: допомога з умовами
Одним із ключових факторів, що визначають ситуацію, є позиція міжнародних партнерів. Їхня фінансова допомога залишається критичною для виживання економіки, але накладається жорстке обмеження: ці кошти не можна використовувати на оборону. Вони йдуть на соціальні виплати, відновлення інфраструктури, стабілізацію фінансової системи, але не на військові потреби.
Це правило стало стратегічним викликом для України. З одного боку, країна отримує необхідну підтримку, яка дозволяє уникати дефолту й забезпечувати базові соціальні функції. З іншого боку – обмеження у використанні коштів позбавляє можливості підсилити армію в масштабах, які сьогодні необхідні.
Роксолана Підласа недарма наголошує, що саме від рішення партнерів залежить здатність України вийти за межі нинішніх фінансових можливостей. Якщо в майбутньому буде дозволено використовувати частину міжнародної допомоги на оборону, це радикально змінить ситуацію. Але поки що Київ змушений діяти у вузьких рамках власних ресурсів.
Соціальна чутливість і ризики для військових
Особливо болючим питанням є рівень забезпечення військовослужбовців. В умовах, коли ресурси обмежені, уряд не має можливості істотно підвищувати виплати. Це створює додаткові соціальні ризики, адже саме армія є фундаментом безпеки держави.
Затримка із підвищенням грошового забезпечення може впливати на моральний стан військових і ставати фактором напруження всередині суспільства. Люди, які щодня ризикують життям, очікують гідної винагороди. І коли економічна реальність не дозволяє цього забезпечити, виникає небезпечний розрив між очікуваннями та можливостями.
Разом із тим уряд змушений балансувати. Підвищення зарплат військовим без додаткових ресурсів означало б скорочення інших критично важливих програм – від соціальної підтримки до медицини. Таким чином, країна опинилася в ситуації, де будь-яке рішення стає компромісом між безпекою та виживанням цивільного сектора.
Перспективи та шляхи виходу
Україна сьогодні знаходиться перед вибором, який не має простих рішень. Власні доходи та внутрішні запозичення практично вичерпані. Підвищення податків може знищити економічну активність. Можливості детінізації обмежені.
У цій ситуації ключовим стає питання гнучкості міжнародної допомоги. Саме дозвіл використовувати хоча б частину зовнішніх коштів на оборону може стати переломним моментом. Але для цього потрібна дипломатична робота, довіра партнерів і нові формати співпраці.
Водночас важливо розвивати економіку навіть у таких складних умовах. Реформи, підтримка бізнесу, інновації й нові експортні можливості можуть стати тим ресурсом, який поступово розширюватиме можливості бюджету. Це не дасть швидкого результату, але створить фундамент для більшої фінансової стійкості у майбутньому.
Висновок
Сьогодні Україна живе на межі можливостей. Кожне рішення уряду – це спроба знайти баланс між обороною та соціальною стабільністю. Слова Роксолани Підласи лише підтверджують: ресурси вичерпано, і країна тримається завдяки максимальній мобілізації внутрішніх сил.
Проте майбутнє не обов’язково є приреченим. За умови підтримки партнерів і правильної економічної політики Україна може вийти з нинішньої пастки. Але для цього знадобиться час, терпіння й злагоджені дії всіх, хто розуміє, що сьогоднішня боротьба – це інвестиція в завтрашню свободу.
