Історії про державні виплати родинам загиблих військових зазвичай звучать як про відповідальність держави перед тими, хто заплатив найвищу ціну. Але інколи ця система стає полем для зловживань — особливо там, де поєднуються бюрократична інерція і приватний доступ до фінансових інструментів.
На Чернігівщині правоохоронці викрили схему, яка виглядає водночас простою і показовою: 27-річна мешканка Києва, використовуючи доступ до банківського рахунку, привласнила 3,6 мільйона гривень, призначених як частина одноразової допомоги родині загиблого військового. Йдеться про її рідного дядька, який загинув у лютому 2025 року під час бойових дій.
Ключовим елементом справи стала не підробка документів, а замовчування факту смерті законного отримувача виплат — батька загиблого військового. Саме від його імені була подана заява на отримання державної допомоги, і саме на його банківський рахунок у серпні 2025 року надійшли кошти.
За попереднім аналізом «Дейком», ця справа виходить за межі окремого кримінального епізоду і демонструє системну вразливість у механізмах перевірки отримувачів соціальних виплат під час війни. В умовах високого навантаження на інституції і прискорених процедур будь-яка прогалина в обміні даними між реєстрами може перетворитися на фінансовий ризик.
Формально процедура виглядала бездоганно: заяву на виплату у розмірі 15 мільйонів гривень було подано до територіального центру комплектування, документи погоджено, рахунок вказано. Проблема полягала в тому, що на момент руху коштів заявник уже помер — ще у квітні того ж року. Система не зафіксувала цієї зміни вчасно.
Саме цей розрив і використала підозрювана. Маючи доступ до банківського рахунку, вона фактично стала кінцевим отримувачем частини державної допомоги. За версією слідства, її дії були умисними: вона свідомо не повідомила про смерть діда, що дозволило коштам безперешкодно надійти і бути використаними.
Кримінально-правова кваліфікація справи — шахрайство в особливо великих розмірах. Йдеться про статтю, яка передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Але юридичний вимір — лише один із шарів цієї історії.
Інший — інституційний. Виплати родинам загиблих військових є одним із ключових елементів соціальної політики під час війни. Вони мають не лише фінансову, а й символічну вагу: це сигнал довіри між державою і суспільством. Коли такі механізми дають збій, під загрозою опиняється сама логіка цієї довіри.
Система виплат передбачає чітку ієрархію отримувачів, перевірку документів і взаємодію між державними органами — від ТЦК до банківських установ. Але практика показує: навіть формально правильна процедура може бути вразливою, якщо відсутній оперативний обмін даними про критичні події, зокрема смерть отримувача.
Цей випадок також підсвічує роль банківського доступу як окремого фактору ризику. Наявність довіреності або фактичного контролю над рахунком у поєднанні з інформаційною затримкою створює умови для привласнення коштів без складних схем чи технічних маніпуляцій.
Паралельно з цим справа вписується у ширший контекст зростання шахрайства, пов’язаного з соціальними виплатами під час війни. Збільшення обсягів державної допомоги, розширення програм підтримки і спрощення процедур неминуче підвищують інтерес до них із боку зловмисників.
Реакція правоохоронної системи в цьому випадку була постфактум — після руху коштів. Це типовий сценарій для подібних злочинів: виявлення відбувається вже після завдання шкоди. Відтак ключове питання — не лише покарання, а й превенція.
Посилення контролю за соціальними виплатами, синхронізація державних реєстрів, автоматичне оновлення статусу отримувачів, а також чіткіші правила доступу до банківських рахунків — це ті інструменти, які можуть зменшити подібні ризики.
У цій історії держава втратила 3,6 мільйона гривень. Але значно важливішим є інше: наскільки швидко система зможе адаптуватися, щоб подібні випадки залишалися винятком, а не симптомом.
