Понеділок, 23 березня, не приніс Близькому Сходу ясності. Замість зрозумілого повороту до миру світ почув взаємовиключні заяви: Вашингтон заговорив про “продуктивні” контакти з Іраном, Тегеран — про фейкові повідомлення, а військова кампанія при цьому не зупинилася ні над Іраном, ні на ліванському напрямку.
Дональд Трамп заявив, що США відкладають удари по іранських електростанціях та енергетичній інфраструктурі на п’ять днів. За його словами, це стало наслідком “дуже добрих і продуктивних” розмов, а також “майже повної” згоди за основними пунктами. Одночасно він дав зрозуміти, що пауза тимчасова і залежить від подальшого ходу контактів.
Іранська сторона майже одразу відповіла запереченням. Спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф заявив, що жодних переговорів із США не було, а подібні заяви — це спосіб вплинути на нафтові ринки і вирватися з політичної пастки. Але вже пізніше CBS навело слова високопоставленого чиновника іранського МЗС, який визнав: Тегеран справді отримав від США “пункти через посередників” і зараз їх вивчає.
За попереднім аналізом Дейком, це і є головний нерв моменту: сторони, найімовірніше, не ведуть повноцінні мирні переговори, але вже не можуть робити вигляд, що контактів не існує взагалі. Формула виглядає так: публічно — заперечення, неформально — сигнали, через посередників — спроба відтягнути найнебезпечніший сценарій ударів по критичній інфраструктурі.
Важливо й те, що канал зв’язку між Вашингтоном і Тегераном не виник за один день. Axios ще 16 березня повідомляв, що прямий канал між Стівом Віткоффом та главою іранського МЗС Аббасом Арагчі був реактивований, хоча сам Арагчі згодом публічно заперечував недавні контакти. Це означає, що нинішня “туманна дипломатія” виросла з уже наявної, хоч і крихкої, комунікації.
Вулиці столиці Ірану в понеділок були переважно порожніми, Тегеран, Іран — Араш Хамуші
Саме тому слова Трампа не варто читати як готову дорожню карту миру. Радше це спроба одночасно заспокоїти ринки, виграти час і змусити Іран увійти в переговорний коридор без формального визнання, що США відступили від ультиматуму щодо Ормузької протоки. Іран, своєю чергою, намагається показати, що не торгується під тиском, навіть якщо канали через посередників уже працюють.
Ізраїль у цій картині виглядає окремим, але не другорядним гравцем. Публічно Єрусалим не підкріпив трампівську історію про близький мир конкретикою, зате раніше Нетаньягу чітко окреслював червону лінію: будь-яка угода зі США та Іраном, з ізраїльського погляду, має включати демонтаж іранської ядерної інфраструктури, а не просто зупинку збагачення. Це критично, бо показує: навіть якщо США і Іран зблизяться в питанні деескалації, ізраїльські воєнні цілі значно ширші.
Тут і з’являється головна політична проблема. Для Вашингтона деескалація зараз — це щонайменше пауза по ударах на енергетичні об’єкти, відкриття каналу зв’язку і зниження тиску на нафту. Для Ізраїлю — це лише інструмент, який має закріпити вже досягнуті військові результати і підвести до довшої угоди на ізраїльських умовах. Для Ірану — спосіб не допустити атаки на енергосистему, не капітулюючи публічно. Саме через цю різницю мирні переговори поки більше схожі на паралельні монологи.
На гуманітарному рівні ситуація ще тривожніша. ICRC попередив, що розширення бойових дій у регіоні ставить життя цивільних під grave danger, а цивільна інфраструктура — лікарні, школи, енергетика — має бути захищена. Це особливо важливо саме зараз, коли погроза ударів по електростанціях і паливних об’єктах уже стала частиною реальної воєнної мови, а не лише риторики.
Енергетичний вимір теж пояснює, чому обидві сторони грають у двозначність. Після заяв Трампа ціни на нафту та газ одразу знизилися, але IEA паралельно нагадує: криза нікуди не зникла. Агентство вже запустило найбільший у своїй історії колективний випуск запасів — 400 мільйонів барелів — і прямо називає нинішню ситуацію повноцінним oil shock, що вимагає не лише запасів, а й попитового стримування.
Пошкоджений міст у понеділок після ізраїльського удару попереднього дня. Ізраїль заявив, що його використовує "Хезболла", Касміє, Ліван — Кавнат Хаджу
Ще жорсткіше звучить оцінка самого IEA в березневому Oil Market Report: експортні потоки через Ормузьку протоку майже завмерли, а ринок продуктів уже серйозно постраждав. Тобто навіть якщо дипломатичний канал між США та Іраном не обірветься, він починається не в умовах стабілізації, а в умовах уже розгорнутої енергетичної кризи. Це означає, що мир на Близькому Сході зараз — не лише політична, а й логістична та ринкова проблема.
Що ж реально може статися далі? Найбільш правдоподібний сценарій на найближчі дні — не велика угода, а тактична відстрочка. США спробують витиснути з Тегерана хоча б мінімальний набір поступок або підтверджень через посередників; Іран намагатиметься уникнути ударів по своїй енергетичній інфраструктурі, не визнаючи публічно переговорів; Ізраїль тим часом прагнутиме зберегти право продовжувати операції, поки не вважатиме свої воєнні завдання виконаними.
Головний висновок цього понеділка простий і неприємний. Сигнали зі США та Ірану не означають, що мир близько. Вони означають, що війна на Близькому Сході увійшла у фазу, де деескалація, ядерна програма Ірану, Ормузька протока, нафта, посередники, Трамп, Тегеран, Ізраїль і Нетаньягу пов’язані настільки щільно, що будь-яка заява одночасно є і дипломатією, і тиском, і грою на ринки. А це зазвичай не переддень миру, а найнебезпечніша стадія торгу.
