Президент Дональд Трамп демонстративно формулює пріоритет просто: завершити війна в Україні «якнайшвидше», майже не зважаючи на те, як саме виглядатиме мирна угода з Росією. Для Білого дому головним параметром є факт зупинки кровопролиття, а не зміст політичних і територіальних компромісів.
Початковий 28-пунктний мирний план Трампа передбачав масштабні територіальні поступки: повну передачу Донбасу, Луганська і Криму під контроль РФ, а також формальну відмову України від НАТО. Такий формат фактично дублював ключові вимоги Москви і виглядав як дипломатичне оформлення поразки Києва.
Самі посадовці Білого дому підкреслюють: у Трампа немає «червоних ліній», його не цікавлять деталі, якщо сторони просто погодяться припинити бойові дії. Це свідоме дистанціювання від ролі союзника України й позиціонування США як нібито нейтрального «медіатора», попри очевидну асиметрію між жертвою й агресором.
Такий підхід різко контрастує з політикою адміністрації Байдена й більшості європейських урядів, які прямо називають Україну жертвою російська агресія. Для них війна в Україні — це не внутрішній конфлікт, а спроба Кремля силою змінити кордони й переписати правила європейської безпеки.
Критика в самих США наростає. Впливові республіканці Мітч Макконнелл, Ліндсі Грем і Майк Рраундс засудили план як спробу «тиснути на жертву й умиротворювати агресора». На їхню думку, такий мирний план лише заохочує Путіна до нових атак і підриває довіру до США як гаранта безпеки союзників.
Скелетом ініціативи Трампа залишається 28-пунктний документ, однак у переговорах з Києвом його вже скоротили до 19 пунктів. Над цим працюють держсекретар Марко Рубіо, спецпосланець Стів Віткофф і віцепрезидент Джей.Ді. Венс, намагаючись перетворити «російську версію» на текст, який зможуть прийняти Україна та ЄС.
Втім, сама логіка процесу не змінюється: США пропонують рамку, в якій війна в Україні має завершитися якнайшвидше, а деталі мирної угоди з Росією підганяються під дедлайни, озвучені у Вашингтоні. Це створює відчуття ультиматуму, навіть якщо формально представники Білого дому говорять про «гнучкість».
Внутрішній розкол у Республіканській партії лише підсилює невизначеність. Частина «яструбів» бачить Україну як ключовий щит проти РФ і вимагає не допустити територіальні поступки. Табір «America First» на чолі з Венсом навпаки просуває курс на відмежування США від конфлікту і передачу головного тягаря Європі.
Сам Трамп подає себе як «нейтрального посередника», який не хоче «ставати на чийсь бік». Але фактична рівновіддаленість між Києвом і Москвою в умовах війна в Україні означає відмову визнавати базову реальність: одна сторона захищається, інша — веде загарбницьку війну та висуває ультиматуми.
Початкова версія мирного плану Трампа занадто явно була на боці Кремля, що викликало нервову реакцію в ЄС. Європейські уряди побачили ризик, що будь-яка «угода заради угоди» закріпить російські завоювання й перетворить Донбас і Крим на прецедент для майбутніх ревізій кордонів у Європі.
Водночас у Білому домі вважають, що Зеленський опинився в «найслабшій позиції» від початку повномасштабного вторгнення. Корупційні скандали навколо його оточення, військова втома й економічний тиск роблять Київ, на думку Трампа, більш схильним до прийняття болючих умов мирна угода з Росією.
Та саме ця слабкість є і проблемою. Навіть якщо офіс президента погодиться на формат, близький до бажань Вашингтона, не очевидно, що українське суспільство й армія погодяться з територіальні поступки. Спроба «продавити» такий компроміс може підірвати внутрішню стабільність і саму легітимність угоди.
Не менш критичним чинником стає позиція Європейський Союз. Поки США під проводом Трампа концентруються на швидкому результаті, ЄС просуває власну контрпропозицію. Вона допускає перспективу НАТО для України, вимагає припинення вогню до обговорення кордонів і робить акцент на довгострокові безпекові гарантії.
Зустріч коаліція охочих під головуванням Кіра Стармера додала ще один вимір. Лондон сигналізував готовність розглянути багатонаціональні сили, які могли б розміститися в Україні як «сила запевнення». Для США це означає, що Європа не готова бігти за американським графіком, не маючи власного слова у змісті угоди.
Європейська контрпропозиція будується на усвідомленні: будь-який мир, що виглядає як перемога Путіна, тільки підштовхне РФ до нових авантюр. Тому для Парижа, Берліна й Варшави війна в Україні — це тест не лише для НАТО, а й для всієї моделі стримування агресії після 1945 року.
Картина ускладнюється інформаційним виміром. Кремль намагається використати будь-які сигнали з Вашингтона, щоб показати російській аудиторії: Захід втомився, а мирний план Трампа лише фіксує неминучу поразку Києва. Для України критично важливо не допустити, щоб ця версія стала мейнстримом серед союзників.
Позиція Києва залишається принциповою: мирна угода з Росією не може включати юридичне визнання анексій Криму й Донбасу та не повинна закривати двері до НАТО назавжди. Інакше це не мир, а пауза перед новою атакою — тим більше, що російська армія продовжує удари по енергетиці й містах.
Слабким місцем підходу Трампа є відсутність реалістичного механізму виконання угоди. Формула «головне – зупинити війну» ігнорує досвід Будапештського меморандуму й Мінських домовленостей. Без чітких, жорстких гарантій і спроможності їх забезпечити будь-яка мирна угода з Росією ризикує розсипатися при першому ж загостренні.
З огляду на це, європейська ставка на оборонна автономія Європи й поглиблення співпраці з український ВПК виглядає більш системною. Вона підкріплює дипломатію ресурсами: спільним виробництвом зброї, довгостроковими контрактами і розміщенням багатонаціональні сили на східному фланзі.
Якщо ж Трамп реалізує стратегія «мир за будь-яку ціну», не врахувавши цих чинників, США ризикують отримати не кінець війни в Україні, а нестабільне перемир’я. У такій конструкції Росія зберігає мотивацію перевіряти міцність угоди обстрілами, а Україна — готується до наступного раунду конфлікту вже без довіри до союзників.
Отже, ключове питання не в тому, чи хоче Трамп зупинити війна в Україні. Його бажання миру не викликає сумніву. Питання в іншому: чи готові США й ЄС будувати такий мирний план, який не лише припинить вогонь, а й не перетворить Україну та Європу на заручників чергового «компромісу» з Кремлем.
