Коли Кремль анонсує зустріч із американськими представниками, це рідко означає готовність поступатися. Частіше — спроба сформувати вигідний порядок денний і показати, що Москва «відкрита до діалогу». Переговори Путіна зі спецпосланцем США Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером вписуються саме в цю логіку.
Заява Дональда Трампа, що угода про мир «reasonably close», звучить ефектно, але не відповідає складності теми. Йдеться не про одну «папірець-угоду», а про пакет рішень: припинення вогню, контроль лінії зіткнення, долю окупованих територій, гарантії безпеки для України та механізми стримування Росії в майбутньому. На кожному з цих пунктів сторони стоять дуже далеко одна від одної.
Війна Росії проти України триває з 2022 року і стала найбільшим воєнним конфліктом у Європі з часів Другої світової. За цей час змінювалися формати перемовин, але не зміст протиріч: Москва вимагає закріпити «реалії на землі», Київ наполягає на відновленні територіальної цілісності. Саме тут, за оцінкою Дейком, і лежить головний вузол, який не розв’язується жодною дипломатичною формулою без політичної ціни для кожної зі сторін.
Вашингтон веде переговори з Росією, одночасно спілкується з Україною та координується з європейськими лідерами. Проблема в тому, що ці розмови можуть давати різні сигнали: те, що здається «гнучкістю» в одному кабінеті, в іншому читається як тиск або готовність поступитися. Європейські столиці бояться сценарію, за якого двосторонні домовленості США й Кремля відсунуть ЄС та саму Україну на другий план.
Артилеристи 152-ї окремої єгерської бригади ведуть вогонь з гаубиці по російських військах під час нападу Росії на Україну поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 11 грудня 2025 року — Stringer
Додаткову напругу створює стиль заяв Трампа. Публічні фрази на кшталт «якщо не домовляться — вони дурні», а також натяки, що Зеленський нібито головна перепона, грають на руку російській тезі про «недоговороздатність» Києва. Для України це виглядає як спроба зрушити позицію під політичний дедлайн, не вирішуючи базових питань безпеки.
Окремий блок — заморожені російські активи. Для Заходу це потенційне джерело фінансування відбудови України, для Москви — принципова межа, бо прецедент б’є по всій системі захисту державних резервів. Якщо ця тема реально на столі переговорів, то це радше торг за важелі впливу, ніж швидкий технічний компроміс.
І ще один фактор — ситуація на фронті. Якщо одна зі сторін вважає, що час працює на неї, мотивація до поступок падає. Тому будь-які розмови про «близьку угоду» без чітких контурів гарантій і механізмів контролю виглядають як політичний меседж, а не як план, готовий до виконання.
Зустріч у Москві може дати відповідь на просте запитання: США справді намагаються зібрати широку, стійку формулу миру — чи шукають швидкий результат, який красиво звучить у заголовках. Без гарантій безпеки для України й узгодженої позиції союзників навіть підписаний документ ризикує перетворитися на паузу, після якої війна повернеться у ще гіршій формі.
