Україна, США і європейські союзники намагаються переписати мирний план Трампа так, щоб він не виглядав прямою капітуляцією Києва. Але вся ця дипломатична метушня впирається в одне жорстке питання: чи взагалі готовий Володимир Путін прийняти будь-який компроміс, поки війна в Україні грає йому на користь.
Для Кремля нинішня динаміка війни виглядає цілком прийнятною. Росія повільно, але послідовно тисне на фронті, просувається в Донбасі, руйнує українську інфраструктуру і одночасно тестує межі втоми Заходу. Путін бачить, що Україна втрачає території, виснажується фінансово й демографічно, а внутрішній корупційний скандал підриває довіру до влади.
У цій логіці мирний план Трампа для Путіна — не шанс на компроміс, а ще один інструмент тиску. Кремль читає сигнал так: Вашингтон хоче швидкого завершення війни, Захід розколотий, а Київ дедалі більше залежить від рішень у Білому домі. Значить, можна чекати й вимагати більше, сподіваючись на подальший обвал українських позицій.
Публічно Путін уже окреслив набір базових вимог: юридичні гарантії, що Україна ніколи не вступить до НАТО, обмеження її збройних сил, особливий статус російської мови і Російської православної церкви, фактична легалізація контролю Кремля над Донбасом і Луганщиною. У переговорах в Алясці йшлося про повне захоплення цих регіонів, включно з нині підконтрольними Києву містами.
Президент Трамп з державним секретарем Марко Рубіо в Нідерландах у червні — Хайюнь Цзян
Сам мирний план Трампа, навіть у «оригінальній» 28-пунктній версії, був м’якішим за те, що Росія вимагала ще у 2022 році. Обмеження української армії виглядали для Кремля надто щедрими, не зачіпали конкретно обсяги важкого озброєння. До того ж документ передбачав використання заморожені російські активи в Європі для відбудови України, що взагалі суперечить інтересам Москви.
Не дивно, що Кремль говорить обережно: план може стати «основою для домовленостей», але потребує «серйозного аналізу». Для Путіна це означає просте: США вже готові до торгів, а отже можна вибивати поступки — від перегляду безпекові гарантії для Києва до перегрупування всієї архітектури безпеки в Європі на користь Москви.
Ключова проблема для України в тому, що Путін не відчуває стратегічного тиску, який би змусив його скорочувати апетити. Санкції проти Росії болять, але не ламають систему. Економіка адаптувалася до воєнних витрат, репресивний апарат придушує невдоволення, а пропаганда продає затяжну війна в Україні як історичну місію. Кремль переконаний: час працює не проти нього, а проти Києва.
За оцінками аналітиків, Путін мислить горизонтом у роки, а не місяці. Він бачить український фронт, що тріщить по швах, дефіцит живої сили, затримки західної допомоги і політичну кризу в Києві. Україна втрачає людей через еміграцію, загибель і виснаження, а генерація втоми від війни поступово захоплює і українське, і західне суспільство. У цій логіці відступ для Кремля виглядав би нелогічним.
Пожежники працюють на місці російського авіаудару на тлі нападу Росії на Україну в Запоріжжі — Stringer
З погляду холодного розрахунку Путіна, продовження бойових дій може принести більші виграші, ніж будь-який компромісний мирний план Трампа. Якщо фронт обвалиться, Москва зможе взяти додаткові території без формальних переговорів. Якщо Вашингтон, втомившись, обріже допомогу Києву, Україна може опинитися в ще гіршій переговорній позиції, ніж нині.
Тут і криється головна пастка нинішніх переговори про мир. Чим активніше Вашингтон демонструє бажання «зупинити кровопролиття будь-якою ціною», тим більше Кремль переконується, що може і далі піднімати ставки. Для Путіна ключове — не просто заморозити конфлікт, а повернути Україна в російську орбіту або хоча б зробити її неспроможною інтегруватися в західний альянс.
Окремий вимір — відносини Путін–Трамп. Російський лідер розуміє, що особиста хімія і ціннісний розрив між Білим домом і традиційним альянс Заходу відкривають вікно можливостей. Мирний план Трампа для Кремля — це шанс не лише на вигідну угоду по Україні, а й на перегляд санкцій, нові економічні канали, спільні ігри проти ЄС і НАТО в ширшому геополітичному полі.
Разом із тим Кремль не збирається жертвувати своїми базовими цілями заради швидкого потепління з Вашингтоном. Якщо доведеться обирати між глибокою інтеграцією Україна та США і довгим, кривавим штурмом її державності, Путін, імовірно, обере другий варіант. Він неодноразово демонстрував готовність платити високу людську ціну заради стратегічних реваншистських проєктів.
Європейці тим часом намагаються вирівняти гру. Саме звідси жорстка реакція на пункти мирного плану Трампа, які фактично обмежували НАТО і давали Москві важелі впливу на європейську безпеку. Для Парижа, Берліна та Варшави сценарій, за якого Вашингтон торгується з Кремлем заради «великої угоди», а ЄС перетворюється на статиста, є стратегичним кошмаром.
Українська позиція так само далека від готовності до капітуляційних умов. Київ наполягає, що основою територіальних домовленостей має стати поточна лінія фронту, а не російські фантазії про «історичні землі». Будь-які глибші територіальні поступки, які відкидають український суверенітет, ризикують спровокувати внутрішній вибух і повну втрату легітимності чинного керівництва.
При цьому внутрішні слабкості України грають проти неї. Корупційний скандал навколо оборонних закупівель і підозри щодо оточення Зеленського підривають довіру суспільства до еліти саме в момент, коли потрібна максимальна єдність. Для Кремля це ще один аргумент чекати: крихка політична система може тріснути під тиском війни та складних рішень.
На тлі цих процесів спроби Вашингтона і Києва «допилити» план з 28 пунктів до прийнятної версії виглядають радше тактичною паузою, ніж проривом. Кремль уже послав сигнал: багато чого у варіанті США та України «можна сприйняти», але далеко не все. Це пряме попередження, що будь-які червоні лінії Москви — НАТО і Україна, контроль над Донбасом, статус нових «регіонів РФ» — будуть жорстко відстоюватися.
Зліва направо: президент Франції Еммануель Макрон, президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської ради Антоніу Коста, прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і прем’єр-міністр Японії Санае — Фото басейну від Генрі Ніколса
З точки зору довгострокової стратегії Заходу, головний ризик полягає в тому, що невдалий мирний план Трампа лише посилить наратив Кремля. Путін зможе заявити, що «навіть американська ініціатива» визнала право Росії на українські території, а Захід, попри скандал, готовий торгуватися за безпеку Європи за спиною Києва. Це підігріє антизахідну пропаганду в глобальному Півдні.
Для України стратегічне завдання — не лише відбити неприйнятні пункти, а й змінити саму матрицю переговорного процесу. Поки центр тяжіння лишається між Вашингтоном і Москвою, Київ буде сприйматися як об’єкт, а не суб’єкт. Без посилення власних позицій на фронті й у сфері економіки будь-які переговори перетворюватимуться на спробу мінімізувати втрати, а не гарантувати справедливий мир.
Реалістичний сценарій на найближчі місяці — затяжна дипломатична «карусель». Мирний план Трампа буде багаторазово перероблятися, лунатимуть заяви про «історичний шанс зупинити війна в Україні», але на землі російські війська продовжать наступ на Донбасі, удари по енергетиці та інфраструктурі. Путін і надалі тестуватиме межі терпіння суспільств Заходу.
Це означає, що Захід і Україна мусять будувати стратегію не лише навколо питань «що прийме Путін», а й «що ми готові витримати і змінити». Ключовими стануть три напрями: стійке військове постачання, перезапуск економіки через доступ до заморожені російські активи та внутрішня політична чистка, яка зменшить корупційний скандал як фактор у переговорах.
Якщо ці три компоненти не будуть реалізовані, Кремль матиме все більше підстав вірити, що час працює на нього. Тоді будь-які переговори про мир перетворяться на нав’язування українській стороні ультиматумів під виглядом «мирної ініціативи». І питання «що готовий прийняти Путін» автоматично означатиме: «що ще готова віддати Україна, аби просто вижити».
У протилежному випадку, коли Україна зможе стабілізувати фронт, посилити інтеграцію Україна та США й ЄС, а альянс Заходу продемонструє готовність грати в довгу, переговорний простір зміниться. Тоді Кремлю доведеться рахувати не тільки вигоди від подальшого тиску, а й зростання ризику поразки, накопичення втрат і економічного виснаження під дією санкції проти Росії.
Врешті-решт, справжнє питання мирного процесу — не стільки про психологію Путіна, скільки про баланс сил. Російський лідер погодиться лише на ту угоду, яка закріпить його реваншистську версію історії. Завдання України та її партнерів — зробити так, щоб продовження війни стало для Кремля дорожчим за прийняття справедливого, а не колоніального миру. Без цього жоден мирний план Трампа не стане реальним закінченням війни.
Президент України Володимир Зеленський ризикував відчужити адміністрацію Трампа, якщо рішуче відхилить цей план — Озан Косе
