Зміна правових реалій у воєнний час
Повномасштабна війна, що триває вже понад три з половиною роки, не лише змінила життя мільйонів громадян, а й суттєво вплинула на роботу української судової системи. Однією з найбільш показових тенденцій стало масове зупинення кримінальних проваджень у зв’язку з мобілізацією обвинувачених. За офіційними даними та аналізом реєстру судових рішень, який здійснила команда NGL.media, станом на вересень 2025 року кількість таких справ сягнула 19671.
Рішення про можливість зупиняти кримінальні провадження у випадках мобілізації було ухвалене у квітні 2022 року. Це стало правовою реакцією на реалії війни: держава потребувала кожного, хто здатний тримати зброю, а водночас судова система опинилася перед необхідністю балансувати між виконанням закону та воєнними потребами. З того моменту суди отримали право переносити розгляд справ до завершення служби обвинуваченого.
Динаміка цих рішень демонструє чітке зростання. Лише у 2025 році їхня кількість зросла на 25%, що є свідченням масштабності процесу мобілізації та її безпосереднього впливу на судову систему. Тільки за цей рік уже зупинено 4724 провадження. І цифра, ймовірно, не є остаточною.
Така статистика викликає багато запитань у суспільстві. З одного боку, вона демонструє, що військова служба в умовах війни стає абсолютним пріоритетом для держави. З іншого – постає дилема: що буде з принципом невідворотності покарання та довірою до судової системи?
Мобілізація обвинувачених: баланс між законом і війною
Право на зупинення справ у випадках мобілізації стало надзвичайно чутливим юридичним інструментом. Фактично це означає, що людина, яку підозрюють або обвинувачують у злочині, може залишатися без вироку на невизначений термін. Її справа відкладається, іноді на роки, поки триває служба.
Суди в таких випадках опиняються перед непростим вибором: з одного боку, є норми кримінального процесу, що вимагають оперативного та справедливого розгляду справи. З іншого – є потреба держави у мобілізаційних ресурсах. Тому тимчасове зупинення виглядає як єдиний компромісний варіант.
Варто відзначити, що законодавчі зміни відображають настрої суспільства. У травні 2024 року Верховна Рада ухвалила у другому читанні законопроєкт, який передбачає можливість добровільної мобілізації окремих категорій ув’язнених. Це ще більше розширило коло осіб, які потенційно можуть бути залучені до армії замість того, щоб відбувати покарання.
У цьому контексті постає питання довіри. Для частини суспільства такий підхід є проявом гуманізму і прагматизму: якщо людина готова спокутувати провину, захищаючи державу, вона заслуговує на шанс. Для інших – це небезпечний прецедент, що може зруйнувати ідею справедливого правосуддя.
Кожен такий випадок – це не лише статистика, а й доля конкретної людини, яка опинилася між системою права та реаліями війни.
Вплив на судову систему та довіру суспільства
Зупинка майже 20 тисяч проваджень неминуче вплинула на навантаження судів. Формально справи відкладені, але вони не зникають. Це означає, що у майбутньому, після закінчення воєнного стану та служби обвинувачених, суди отримають потужний сплеск нерозглянутих справ.
У короткостроковій перспективі це дозволяє знизити тиск на судову систему. Але у довгостроковій перспективі такий механізм загрожує накопиченням справ, що може призвести до ще більшої затримки правосуддя. Суспільство очікує справедливості, і чим довше відкладаються рішення, тим більшою стає напруга.
Проблема ускладнюється тим, що правосуддя – це не лише покарання винних. Це й відновлення довіри жертв злочинів, суспільна впевненість у рівності всіх перед законом. Якщо обвинувачений роками служить у війську, а потерпілий чекає на розгляд справи, ця рівновага порушується.
Проте є й інший бік медалі. Часто служба стає для таких людей шансом змінити життя. Є випадки, коли мобілізовані обвинувачені проявляли відвагу на фронті, отримували нагороди й змінювали своє сприйняття в суспільстві. Це ставить перед державою ще одну дилему: як бути з такими людьми після завершення війни?
Між правосуддям і воєнним обов’язком: дискусія триває
Україна опинилася перед безпрецедентною правовою ситуацією. З одного боку, держава має забезпечити оборону і виживання в умовах війни. З іншого – гарантувати громадянам право на справедливий суд. Поєднати ці два принципи надзвичайно складно.
Дискусія довкола мобілізації обвинувачених не вщухає. Правники, правозахисники й громадські діячі ставлять питання: чи не створює це підґрунтя для зловживань? Чи не з’являється ризик, що окремі особи використовуватимуть військову службу як інструмент уникнення покарання?
Водночас реальність війни диктує свої умови. Коли існування держави стоїть під загрозою, саме життя часто має вищий пріоритет, ніж юридична формальність. І саме тут криється головний виклик для українського суспільства: знайти баланс, який дозволить зберегти і державу, і принципи справедливості.
Погляд у майбутнє: що далі чекає на систему правосуддя
Коли війна завершиться, перед українською судовою системою постане величезний виклик. Тисячі зупинених справ повернуться до розгляду, і суди повинні будуть знайти сили та ресурси, аби розглянути їх у стислі терміни. Це означатиме потребу у реформуванні, збільшенні кадрового складу та модернізації судових процесів.
У перспективі можлива й поява спеціальних механізмів амністії чи пом’якшення покарання для тих, хто довів відданість країні на фронті. Проте це потребуватиме суспільного консенсусу та виваженого підходу, щоб уникнути враження несправедливості.
Зрештою, досвід зупинених справ може стати уроком для України. Він показує, що навіть у найтяжчих обставинах держава намагається дотримуватися балансу між законом і виживанням. Проте майбутнє цього балансу залежить від того, наскільки суспільство готове довіряти своїй правовій системі й водночас приймати жорсткі реалії війни.
