Боротьба не з проблемою, а з тими, хто про неї говорить
Історія з липневим обшуком у Ростислава Шурми, колишнього заступника керівника Офісу президента, стала не просто юридичним інцидентом — вона оголила глибоку кризу довіри між державними інституціями, показала межі політичної терпимості до антикорупційного нагляду і відкрила тривожні сигнали міжнародного масштабу.
За даними журналістів, 15 липня детективи НАБУ спільно з німецькими правоохоронцями увійшли до будинку Шурми в передмісті Мюнхена. Це стало першим зафіксованим випадком міжнародної слідчої взаємодії в розслідуванні, що стосується високопоставленого колишнього чиновника, який ще донедавна мав вплив на всю економіку країни.
Цей обшук відбувся лише через декілька днів після скандалу з Олексієм Чернишовим — очільником Кабміну, щодо якого НАБУ і САП висунули серйозні підозри у можливій корупційній діяльності. І саме тоді президент зробив вибір: не підтримати тих, хто розслідує можливі зловживання, а — навпаки — публічно поставити під сумнів ефективність самих антикорупційних органів.
Обшуки у Шурми стали останньою краплею. Менш ніж за тиждень після цього президент відкрито звинуватив НАБУ та САП у безрезультатності та підписав закон, який істотно зменшив незалежність цих інституцій.
Мюнхен як дзеркало страху: чому справа Шурми так налякала владу
Можна було б припустити, що мова йде про чергову антикорупційну перевірку — одну з багатьох у післявоєнній Україні. Проте головна особливість справи Шурми полягає в міжнародному вимірі. Адже обшук провели не лише українські детективи, а й німецькі правоохоронці — тобто люди, яких не можна легко підкорити чи дискредитувати з Києва.
Це спричинило справжнє занепокоєння в Офісі президента. Як зазначають джерела Української правди, саме участь Німеччини зробила цей випадок небезпечним. Адже в європейській юрисдикції не можна діяти без чітких підстав, а отже, наявність обшуку означає одне: слідчі змогли переконати суддів за кордоном у наявності суттєвих доказів.
Політичне керівництво країни побачило в цьому ризик, який не можна контролювати. Якщо українськими детективами ще можна якось маніпулювати через призначення, бюджет чи кадрові ротації, то з німецькою стороною такий підхід не працює. Відтак справа Шурми набула не просто внутрішнього, а міжнародного резонансу, з усіма наслідками, які з цього випливають.
Тінь на репутації: брат Шурми, сонячні станції та забуті розслідування
У цій історії варто згадати ще одну фігуру — брата Ростислава Шурми, Олега. У 2023 році журналісти-розслідувачі з Bigus.Info оприлюднили матеріали, які свідчили: держава платила за електроенергію, вироблену на сонячних електростанціях, що перебували на тимчасово захоплених територіях. Ці об’єкти нібито були пов’язані саме з Олегом Шурмою.
Через місяць після цієї публікації стало відомо, що НАБУ почало офіційне розслідування щодо ймовірних державних виплат на користь станцій, які пов’язують з родиною Шурми. У фокусі — питання, як ці об’єкти могли продовжувати отримувати гроші з бюджету попри юридичну і фактичну відсутність контролю з боку України.
Нині обидва брати живуть за кордоном. Ростислав — у Німеччині, Олег — також виїхав після народження третьої дитини, що дало йому право на перетин кордону. Формально все в межах закону. Але в суспільстві залишається питання: чому фігуранти резонансних антикорупційних справ залишають територію України одразу після їхнього оприлюднення?
Сама присутність Шурми на конференції з відновлення України в Римі 10–11 липня лише підкреслює: вплив цієї особи в політичному й економічному ландшафті України залишається вагомим, попри формальний статус "екс".
Закон проти незалежності: що втрачає країна
Закон, підписаний президентом після обшуків у Шурми, істотно обмежує можливості НАБУ та САП у самостійному веденні справ. Зокрема, мова йде про зміни в системі нагляду, фінансування та кадрової політики цих органів. Аргумент — нібито низька ефективність. Проте цифри, наведені міжнародними партнерами, говорять інше: за останній рік НАБУ відкрило десятки кримінальних проваджень, частина з яких уже має судову перспективу.
Проти закону виступили і громадські організації, і міжнародні партнери. ЄС, США, окремі фонди, що фінансують антикорупційну реформу, заявили про ризики згортання незалежності інституцій, які ще вчора вважали символами змін.
Парадокс у тому, що замість підтримки тих, хто бореться з розкраданням публічних ресурсів, влада почала переслідувати саме їх. Риторика змінилася — від підтримки реформ до пошуку "неефективних" і "недостатньо лояльних". Усе це викликає не лише занепокоєння, а й глибоке розчарування у можливості справжніх змін.
Урок для суспільства: хто насправді захищає майбутнє
Справа Шурми — не лише про одне розслідування. Це дзеркало, у якому кожен може побачити: хто бореться за прозорість, а хто лише імітує боротьбу. У цій історії немає простих відповідей. Але є чіткі запитання: чому високопосадовці залишають країну після журналістських розслідувань? Чому міжнародні правоохоронці змушені робити те, що мали би зробити українські інституції самостійно?
І головне — чому ми опинилися в точці, де боротьба з корупцією знову стала незручною для влади?
Антикорупційні органи не є бездоганними. Але в умовах війни, коли кожна гривня бюджету має цінність, вони залишаються останнім форпостом прозорості. Вони нагадують, що справжня сила держави — не в здатності приховати правду, а в готовності її визнати та діяти.
І поки в Мюнхені відкривають двері слідчим, а в Києві закривають можливість незалежного слідства, суспільство повинне зробити свій вибір: на чиєму боці воно — на боці контролю або на боці вседозволеності.
