Економічний патріотизм: чому важливо купувати українське
В умовах війни та економічних викликів підтримка національного виробника стала питанням не лише економіки, а й виживання держави. Українські підприємства працюють у складних умовах: зруйнована інфраструктура, нестабільна логістика, скорочення внутрішнього ринку та постійний тиск імпортної продукції. Саме тому держава намагається стимулювати внутрішній попит на українські товари.
Одним із інструментів такої підтримки стала програма «Національний кешбек». Її суть проста: купуючи продукцію українського виробництва, споживач отримує частину коштів назад. Таким чином держава намагається створити додаткову мотивацію для громадян обирати вітчизняні бренди замість іноземних.
У лютому уряд оновив правила програми. Відтепер система компенсацій стала більш диференційованою. Якщо раніше кешбек становив 10% для всіх товарів, то тепер вводяться дві ставки — 5% і 15% залежно від того, наскільки сильним є імпорт у конкретній категорії товарів.
Ідея полягає в тому, щоб підтримувати ті сегменти ринку, де українські виробники найбільше потерпають від конкуренції з імпортом. У категоріях із великою часткою іноземної продукції покупець отримує більший кешбек, що має стимулювати його зробити вибір на користь українського товару.
Та попри привабливість цієї концепції, її практична реалізація виявляється значно складнішою. Адже ринок споживчих товарів набагато більш різноманітний і неоднорідний, ніж це може здатися з урядових таблиць.
Нові правила кешбеку: як працює система 5% і 15%
З 1 березня програма «Національний кешбек» працює за новою логікою. Ставка 5% діє для категорій товарів, де частка імпорту відносно невелика — менше 35%. У таких сегментах українські виробники вже мають сильні позиції.
До цієї групи входять, зокрема, солодощі, кондитерські вироби та безалкогольні напої. Тут українські компанії давно займають значну частину ринку, а імпорт відіграє другорядну роль.
Натомість ставка 15% застосовується до категорій, де іноземні товари займають понад третину ринку. Саме тут держава намагається активніше втрутитися та змінити поведінку споживача.
До таких категорій належать косметика, засоби гігієни, побутова хімія, товари для дому, будівництва та ремонту, канцелярія, одяг і взуття. Також під підвищений кешбек підпадають деякі види сирів, макаронів і круп.
З одного боку, це виглядає логічно: чим сильніше імпорт тисне на українського виробника, тим більша компенсація має стимулювати покупця обирати локальну продукцію. Але для ефективності такої системи потрібні точні та детальні дані про структуру ринку.
І саме тут виникає перша серйозна проблема: відкритих і достатньо детальних статистичних даних щодо частки імпорту в багатьох категоріях фактично немає.
Що показує реальність супермаркетів
Щоб зрозуміти реальний баланс між українськими та імпортними товарами, дослідники проаналізували асортимент великих торговельних мереж. У дослідженні було враховано понад 52 тисячі унікальних товарних позицій у майже тридцяти категоріях.
Загальна картина виявилася досить несподіваною. У середньому близько 47% полиць українських супермаркетів займають іноземні товари. Але цей показник дуже сильно відрізняється залежно від конкретної категорії.
У деяких сегментах імпорт майже домінує. Це насамперед взуття, іграшки, косметика, алкоголь та товари для дому. У цих категоріях іноземні бренди часто формують основну частину асортименту.
Натомість у базових продуктах харчування ситуація інша. Українські виробники мають сильні позиції у виробництві яєць, хліба, овочів, м’яса та значної частини молочної продукції.
Саме ця нерівномірність показує, що універсальний підхід до стимулювання споживання українських товарів не завжди працює. У різних сегментах ринку діють абсолютно різні економічні механізми.
Наприклад, у деяких категоріях українські виробники вже мають цінову перевагу, і додатковий кешбек лише посилює їхні позиції. Але в інших сегментах різниця у вартості або якості настільки велика, що навіть 15% компенсації не змінює вибір покупця.
Сирний ринок як приклад складної конкуренції
Однією з найбільш показових категорій є сири. Саме тут особливо помітна складність конкуренції між українськими виробниками та європейськими брендами.
У великих супермаркетах представлено сотні позицій сирів, і приблизно половина з них — імпортні. Середня ціна українських сирів суттєво нижча, ніж у європейських аналогів, однак ситуація всередині категорії значно складніша.
Наприклад, у сегменті плавлених і копчених сирів українська продукція значно дешевша за імпортну — іноді на 60–80%. У таких випадках кешбек майже не впливає на конкуренцію, оскільки локальні виробники і так мають сильну позицію.
Інша ситуація у сегменті вершкових сирів — таких як маскарпоне або рікотта. Тут ціни українських і іноземних продуктів приблизно однакові. Саме в таких нішах додаткова компенсація може справді змінити вибір покупця.
Але у сегменті твердих сирів ситуація ще складніша. Деякі європейські виробники пропонують продукцію за цінами, які не поступаються українським, а іноді навіть нижчими. У такому випадку навіть 15% кешбек не завжди робить український товар вигіднішим.
Це демонструє головну проблему системи — вона занадто спрощено підходить до складної структури ринку.
Кому насправді допомагає програма
Однак найбільша проблема програми полягає навіть не у відсотках компенсації. Набагато серйознішою є обмеженість її реального охоплення.
За підрахунками дослідників, лише близько 59% українських товарів на полицях супермаркетів беруть участь у програмі кешбеку. Іншими словами, значна частина продукції українського виробництва взагалі не потрапляє до переліку.
Причини цього різні. Часто виробники просто не реєструють усі свої товари у програмі або не мають необхідної технічної інтеграції.
Ще більша проблема — це малі та регіональні виробники. Багато з них продають продукцію через локальні ринки, невеликі магазини або гуртові канали збуту.
У таких умовах система кешбеку фактично працює лише для великих мереж і великих виробників. Натомість значна частина малого бізнесу залишається поза програмою.
Статистика також показує обмежений масштаб самої ініціативи. За весь час її роботи кешбек нарахували на покупки приблизно на 63 мільярди гривень, що становить лише близько 5% від загального обігу відповідних товарів.
Крім того, банківські картки для участі у програмі підключили лише близько 15% населення.
Таким чином, програма поки що більше підтримує великих виробників і більш заможних споживачів, тоді як сільське населення, люди похилого віку та дрібні підприємці часто залишаються осторонь.
Ідея підтримки українських товарів є безумовно правильною та важливою. Проте для того, щоб вона стала справді ефективним інструментом економічної політики, необхідно враховувати реальну структуру ринку, розширювати участь малого бізнесу та робити програму доступнішою для всіх громадян. Лише тоді економічний патріотизм зможе перетворитися з красивого гасла на реальний двигун розвитку української економіки.
.jpg)
