У 2025 році всі країни-члени НАТО вперше досягли встановленого порогу оборонних витрат у 2% ВВП. Це рішення, яке роками залишалося предметом політичних суперечок, тепер стало реальністю. Йдеться не лише про цифри, а про зміну підходу до колективної безпеки.
Щорічний звіт генерального секретаря НАТО Марка Рютте засвідчив: сукупні оборонні витрати Альянсу сягнули 1,4 трильйона доларів, що на 6% більше, ніж роком раніше. Це демонструє системне зростання військових бюджетів і переорієнтацію політик держав-членів.
Особливо показовим є те, що навіть країни, які традиційно витрачали менше, змогли досягти мінімального рівня. Іспанія, Бельгія, Канада, Португалія та Албанія вийшли на рівень 2% ВВП, хоч і залишаються серед найменших витратників у межах Альянсу.
За попереднім аналізом «Дейком», цей прорив став можливим не лише через політичний тиск, а й через кардинальну зміну безпекового середовища в Європі. Війна Росії проти України стала ключовим каталізатором перегляду оборонної політики більшості держав.
Водночас розподіл оборонних витрат залишається нерівномірним. Польща вийшла на рівень 4,3% ВВП, ставши беззаперечним лідером за часткою витрат. Країни Балтії — Литва, Латвія, Естонія — разом із Данією також перевищили 3%, демонструючи високий рівень загрози сприйняття.
Такий дисбаланс свідчить про різні стратегічні пріоритети в межах НАТО. Для східного флангу, де відчутна безпосередня загроза з боку Росії, оборонні витрати стали питанням виживання. Для західних країн — це радше виконання союзницьких зобов’язань.
Значне зростання витрат у Європі та Канаді — на 19% за рік до 574 мільярдів доларів — демонструє поступове зменшення залежності від США у сфері безпеки. Це важливий сигнал для трансатлантичного балансу, який довго залишався асиметричним.
Водночас роль США залишається ключовою. Саме політичний тиск, зокрема з боку Дональда Трампа, сприяв пришвидшенню досягнення цільового показника. Його вимога підвищити витрати до 5% ВВП до 2035 року вже формує нову рамку дискусій.
Ця ініціатива викликає неоднозначну реакцію. Частина експертів вважає її надмірною і економічно обтяжливою, інші — необхідною відповіддю на довгострокові виклики безпеки Європи. У будь-якому разі вона змінює очікування від союзників.
Важливо, що навіть після досягнення 2% ВВП, дискусія не завершена. Генсек НАТО наголосив: немає місця для самозаспокоєння. Саміт НАТО в Анкарі може стати точкою, де буде закладено нові орієнтири для оборонної політики Альянсу.
Суперечки довкола окремих країн лише підкреслюють складність процесу. Іспанія раніше зазнавала критики як «відстаюча», однак нині демонструє прогрес. Чехія, навпаки, ризикує знову опинитися нижче навіть базового рівня у 2% ВВП.
Ці коливання свідчать про те, що досягнення показника не гарантує його стабільності. Бюджетні обмеження, політичні зміни та внутрішні пріоритети можуть швидко вплинути на військовий бюджет окремих держав.
Загалом нинішній результат НАТО можна розглядати як символічний рубіж. Альянс перейшов від декларацій до практичної реалізації принципу колективної оборони через фінансові зобов’язання.
Проте ключове питання полягає в ефективності цих витрат. Збільшення фінансування не автоматично означає підвищення обороноздатності. Важливими залишаються інвестиції в технології, координацію та спільні операції.
Для України ці зміни мають подвійне значення. З одного боку, посилення НАТО підвищує загальний рівень стримування Росії. З іншого — формує нові стандарти інтеграції та очікування від потенційних майбутніх членів.
У перспективі до 2035 року Альянс може зіткнутися з новим викликом — переходом від мінімального порогу до амбітніших цілей. І саме тоді стане зрозуміло, чи був 2025 рік лише символічним досягненням, чи початком довгострокової трансформації.
