Режимна зона невідомості
Збірні пункти територіальних центрів комплектування, відомі як "розподільники", стали ключовим, але часто недоступним для розуміння етапом сучасної мобілізаційної кампанії в Україні. Один із таких пунктів, розташований у промзоні Києва, 5 червня опинився в центрі уваги через відкритий протест мобілізованих. За зачиненими дверима, забарикадованими зсередини, новобранці вимагали свободи, закликаючи до спротиву.
Цей інцидент привернув увагу громадськості, але він став лише верхівкою айсберга проблем, що існують у системі збору та розподілу мобілізованих. Журналісти намагалися отримати дозвіл на візит до пункту, аби на власні очі побачити умови та поспілкуватися з тимчасовими мешканцями, однак отримали мовчазну відмову. Врешті-решт, наважилися на неофіційний візит — так, як це роблять самі чоловіки, яких сюди привозять без пояснень.
Саме існування таких місць, куди важко дістатися навіть журналістам, підсилює атмосферу недовіри. Таксисти відмовлялися їхати за вказаною адресою. До самого пункту довелося йти пішки. На підході — буси з логотипами ТЦК, колючий дріт, охорона. Жодної людини назовні. Але за стінами — сотні військовозобов'язаних.
Зупинка на шляху до армії
Збірні пункти — це не просто місце перевірки документів. Це транзитна зона, де вирішується доля чоловіків: хтось потрапляє в навчальний центр, хтось — у сіре підвішене становище. Тут опиняються як ті, хто прийшов добровільно, так і ті, кого затримали на вулицях або доставили після експрес-медогляду.
Юридично ці люди ще не є військовослужбовцями. Вони не отримують зарплати, не мають соціальних гарантій і не можуть повернутися додому без дозволу. Очікування може тривати від кількох годин до тижнів. Деякі повертаються додому з новою повісткою, бо їх не взяли в жодну з частин, інші залишаються в "розподільнику", зневірені й дезорієнтовані.
Ротація по частинах має хаотичний характер. ТЦК намагається розподілити людей між 5–6 "учебками". Коли військова частина відмовляється прийняти мобілізованого — з причин хвороби, поведінки або психічного стану — людину повертають у пункт. Без чіткої процедури повторного огляду, пояснень або належного оформлення документів.
Непридатні до служби — серед мобілізованих
Ключова проблема — масова присутність людей із серйозними медичними проблемами в таких пунктах. Згідно з розповідями самих мобілізованих, у "розподільниках" перебувають ВІЛ-інфіковані, хворі на гепатит, сифіліс, серцево-судинні захворювання, епілепсію та навіть ті, хто страждає на тяжкі психічні розлади. Багато з них виглядають як безхатченки, деякі перебувають у стані алкогольного сп'яніння.
Медичні комісії, що проводять огляди, часто не беруть до уваги скарги. Висновки базуються виключно на документах, які подає ТЦК або сам військовозобов'язаний. Якщо таких документів немає, медогляд триває кілька хвилин — і людина отримує статус "придатний". Навіть якщо фактично вона не може служити.
Так, один із чоловіків, затриманий через порушення ПДР, повідомив, що сам виховує неповнолітню дитину. Але не мав документів, щоб це довести. Йому пообіцяли відпустити на кілька днів, однак натомість відвезли в "розподільник", де він провів три тижні. Його кілька разів возили по різних регіонах, аж поки не змогли оформити до частини на заході України.
Система, що не бачить людей
Приголомшують свідчення про ставлення до мобілізованих з боку окремих представників ТЦК. Один із новобранців розповів, як 50-річному батькові трьох дітей з інвалідністю відповіли агресивним насміхом. У цих історіях — зневага до людської гідності, ігнорування базових моральних принципів та державних норм.
Ті, кого не приймають у навчальні центри, можуть тижнями їздити по Україні, перебуваючи в умовах правової невизначеності. Їх не звільняють, не оформлюють офіційно, не надають належної медичної допомоги. Вони існують у ніші між громадянським і військовим статусом.
Офіційна позиція та законодавчі ініціативи
Командування Сухопутних військ заявляє, що тривале перебування в "розподільниках" — не норма, а виняток. Причини — завантаження ВЛК, необхідність уточнень або повторних оглядів. ТЦК, за їхніми словами, не має повноважень визначати придатність — це прерогатива ВЛК.
Також у березні 2025 року Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроєкт, що передбачає кримінальну відповідальність для працівників ТЦК і ВЛК за порушення в процесі мобілізації. Документ має встановити реальні запобіжники для зловживань у системі.
Втім, статистику притягнення до відповідальності ніхто не оприлюднює. Це підживлює сумніви в ефективності механізму контролю. У суспільстві зростає запит на прозорість, гуманність і повагу до людської гідності у сфері мобілізації.
