Завантаження публікації
ОГОЛОШЕННЯ

Невпокоєні мертві: як війна Росії проти України наздогнала солдатів Другої світової в Латвії

Тисячі загиблих бійців Червоної армії опинилися між історією та сучасною політикою: Москва мовчить, Латвія вагається, а волонтери зберігають кістки як докази незавершеної війни.


Стасова Вікторія
Стасова Вікторія
Газета Дейком | 29.01.2026, 14:50 GMT+3; 07:50 GMT-4

Поле біля містечка Прієкуле на заході Латвії взимку виглядає спокійним. Земля відпочиває, трава притиснута морозом, а над обрієм — тиша. Та варто волонтерам пройтися металошукачами, як ґрунт починає «говорити» уламками, кулями й шоломами. Тут війна ніколи не закінчувалась.

Саме в таких місцях члени Legenda Military Archaeology роками віднаходять рештки солдатів Другої світової війни. Більшість із них — бійці Червоної армії, які загинули понад 80 років тому, але так і не були поховані належним чином. Сьогодні їхня доля знову стала заручницею війни.

Коли з-під шару землі з’являється іржавий радянський шолом, а за ним — кістки, час ніби зупиняється. Ще кілька років тому цей момент запускав усталену процедуру: ексгумація, повідомлення російської сторони, перепоховання або репатріація. Тепер ланцюг обірвано.

За оцінками газети «Дейком», повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році мало несподіваний гуманітарний наслідок далеко за межами фронту. Москва, яка юридично вважає себе правонаступницею СРСР, фактично припинила будь-яку комунікацію щодо радянських військових поховань у країнах Балтії.

Це створило унікальний правовий вакуум. Латвія не може самостійно ховати солдатів армії-окупанта без міжнародних домовленостей, а Росія відмовчується. У результаті тисячі тіл залишаються «завислими» між державами, епохами та війнами.

Історія цього ґлухого кута починається задовго до сучасної війни. Латвія пережила дві окупації — радянську і нацистську. Для багатьох латвійців прихід Червоної армії у 1944–1945 роках означав не визволення, а відновлення радянського контролю. Цей досвід і досі визначає ставлення до символів і спадщини СРСР.

Ешмітс підрахував, що з моменту розриву росіянами відносин у 2022 році Legenda знайшла останки понад 3000 солдатів Червоної армії, яких Москва відмовляється прийняти. Що з ними робити, залишається відкритим питанням — Бенджамін Мак-Джексона

Особливо кривавим був так званий Курляндський котел — район, де радянські війська оточили близько 300 тисяч німецьких солдатів. Бої тривали до капітуляції Німеччини в травні 1945 року, забравши десятки тисяч життів. Багато загиблих так і залишилися в полях і лісах.

Саме тому сьогодні Західна Латвія всіяна невидимими цвинтарями. Кожна знахідка — це не лише археологія, а й політика пам’яті. Коли Legenda знаходить німецьких солдатів, діє зрозумілий механізм співпраці з німецькою комісією військових поховань. Із радянськими — усе інакше.

Засновник Legenda, латвійський фермер за походженням, згадує, що ще у 1990-х намагався звертатися до російського посольства. Відповідь була цинічно простою: «Усі наші солдати вже поховані». Ця фраза стала символом багаторічного ігнорування.

Після 2022 року ситуація погіршилася кардинально. За підрахунками волонтерів, лише за останні роки було знайдено понад три тисячі тіл червоноармійців, яких нікуди передати. Так з’явилося неофіційне сховище — так званий «кістковий депо».

У сільському ангарі, далеко від туристичних маршрутів, акуратно складені мішки з людськими рештками. Їх сортують за місцем і часом знахідки, намагаючись бодай щось зберегти для майбутньої ідентифікації. Це не морг і не музей — радше архів незавершеної війни.

Ідентифікація ускладнюється ще й тим, що солдати Червоної армії не мали стандартних жетонів. Імена зникають разом із документами, а знайдені медалі чи саморобні таблички часто вказують лише дату смерті. Особистість розчиняється в масі кісток.

На відміну від цього, німецькі солдати майже завжди отримують імена й могили. Контраст болісний, але показовий: справа не в ресурсах, а в політичній волі. І саме тут сучасна війна в Україні безпосередньо впливає на мертвих Другої світової.

Латвійські історики наголошують: російська агресія активізувала колективну пам’ять про радянську окупацію. Пам’ятники Червоній армії демонтовують, радянські наративи переглядають, а державні інституції відмовляються від символів, які Москва використовує для легітимації імперського минулого.

Про це говорить і фахівець Latvian War Museum, наголошуючи: війна в Україні сприймається в Латвії не як віддалений конфлікт, а як продовження тієї ж імперської логіки, що колись зруйнувала балтійські держави.

Віктор Дукс, 56 років, один із засновників «Легенди», долучився до цієї справи після того, як знайшов кількох радянських солдатів, похованих на своїй заміській ділянці — Бенджамін Мак-Джексона

У такому контексті радянські солдати стають не лише жертвами минулої війни, а й інструментами сучасної. Їхня «невпокоєність» — це побічний ефект гібридної війни, де навіть мертві використовуються як важіль тиску.

Місцеві політики відкрито говорять про відсутність ілюзій щодо Росії. Вони вважають, що мовчання Москви — свідомий вибір, спрямований на створення морального й правового хаосу. Невирішене питання поховань стає ще одним фронтом.

Водночас волонтери Legenda намагаються відокремити політику від гуманності. Для них кожне тіло — це людина, незалежно від форми, під якою вона загинула. Їхня робота — повільна, брудна й емоційно виснажлива, але вперта.

Цей підхід контрастує з державною риторикою великих держав. Поки дипломати мовчать, цивільні археологи роблять те, що вважають правильним. Вони не можуть завершити поле бою, але можуть пройти його до кінця — метр за метром.

Парадокс полягає в тому, що війна в Україні, яка щодня продукує нові жертви, водночас заморозила поховання старих. Минуле і сучасне злилися в один безперервний конфлікт, де навіть смерть не гарантує спокою.

За оцінками Legenda, під час двох світових воєн на території Латвії загинуло до пів мільйона солдатів. Менше половини з них мають відомі могили. Решта — потенційні «знахідки», які ще чекатимуть на своїх живих свідків.

Питання майбутнього залишається відкритим. Чи зможе Латвія самостійно ухвалити рішення про поховання? Чи відновить Росія співпрацю після завершення війни? Чи ці солдати так і залишаться заручниками історії?

Поки що відповідь одна — робота триває. Волонтери виходять у поля, незважаючи на холод і втому. Вони знають: якщо не вони, то ніхто. І в цьому мовчазному обов’язку більше людяності, ніж у будь-яких офіційних заявах.

Сучасна війна рідко замислюється про мертвих минулого. Але латвійські поля нагадують: жоден конфлікт не завершується повністю, доки його жертви не знайдуть спокій. І саме тому війна Росії проти України має тінь, довшу за фронт — тінь невпокоєних солдатів Другої світової.


Стасова Вікторія — Кореспондент, який спеціалізується на суспільно важливих темах, пише про політику, економікку, фінансові ринки та бізнес. Вона проживає та працює в Лондоні, Великобританія.

Цей матеріал є частиною розгорнутої теми: Російсько-Українська війна, яка охоплює численні цікаві аспекти цієї події. Газета «Дейком» ретельно відстежує події, проводячи перевірку джерел та інформації, щоб забезпечити нашим читачам найбільш точне та актуальне інформування.

Цей матеріал опубліковано 29.01.2026 року о 14:50 GMT+3 Київ; 07:50 GMT-4 Вашингтон, розділ: Світові новини, Європа, Війна Росії проти України, Історія, із заголовком: "Невпокоєні мертві: як війна Росії проти України наздогнала солдатів Другої світової в Латвії". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save
ОГОЛОШЕННЯ

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції