Четверта річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну стала тестом для міжнародної солідарності. Генеральна Асамблея ООН 107 голосами «за» підтримала резолюцію на користь України, 12 країн виступили проти, ще 51 утрималися. Документ підтвердив міжнародні кордони України та засудив атаки на цивільних і критичну інфраструктуру.
Резолюція Генасамблеї не є юридично обов’язковою, однак має вагому політичну силу. Вона стала символічним маркером — чи зберігається глобальна підтримка Києва на тлі затяжної війни, санкційного тиску та зростаючої втоми частини міжнародних партнерів.
Серед тих, хто голосував проти, були Росія, Білорусь і Судан. Китай і Сполучені Штати утрималися. Така конфігурація засвідчила складну дипломатичну геометрію: формальна підтримка принципу територіальної цілісності поєднується з обережністю щодо політичних формулювань.
За підрахунками редакції «Дейком», 107 голосів «за» — це менше, ніж у перші роки війни, коли підтримка України в ООН була ще більш консолідованою. Водночас більшість зберігається, що свідчить про незмінність базового консенсусу щодо суверенітету та міжнародного права.
Заступниця постпреда США при ООН Теммі Брюс пояснила утримання Вашингтона тим, що документ, на думку США, містить формулювання, які можуть ускладнити переговорний процес і відволікти від пошуку тривалого миру. Водночас вона підтвердила підтримку негайного припинення вогню.
Ця позиція сигналізує: у Вашингтоні дедалі більше зважають на дипломатичний трек і потенційні формати перемовин. Резолюція, яка підкреслює відповідальність Росії та засуджує атаки на енергетичну інфраструктуру, сприймається як морально виправдана, але політично чутлива в контексті діалогу.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш назвав війну «плямою на нашій колективній совісті» і знову закликав до негайного припинення вогню. Проте Рада Безпеки ООН залишається паралізованою через право вето Росії — механізм, що блокує будь-які обов’язкові рішення щодо України.
Окремий вимір засідання — публічне зіткнення США і Китаю. Американська сторона звинуватила Пекін у підтримці російської військової машини через закупівлю російської нафти та постачання товарів подвійного призначення. Китай відповів звинуваченнями у «створенні конфліктів» і перекладанні провини.
Це протистояння вказує на ширший геополітичний тренд: війна в Україні дедалі більше інтегрується в глобальне суперництво між США та КНР. Санкції Заходу проти Росії і паралельна торгівля між Москвою та Пекіном формують нову архітектуру економічних альянсів.
Російський постпред Василь Небензя назвав резолюцію «маніпуляцією» та повторив наративи про «демілітаризацію» й «загрозу з боку НАТО». Київ і його союзники вкотре наголосили: жодної загрози Росії не існувало, а вторгнення — це спроба силового перегляду кордонів.
Президент Володимир Зеленський напередодні голосування закликав партнерів не знижувати рівень підтримки. Однак внутрішні розбіжності в Європейському Союзі щодо нових санкцій проти Москви засвідчують, що політична єдність потребує постійного підтвердження.
Показовим став і символічний жест у Женеві: дипломати низки країн залишили залу під час виступу російського представника на Конференції з роззброєння. Такі демарші — це не юридичні інструменти, а сигнали моральної позиції та публічної ізоляції.
Питання «поділу України», яке неодноразово з’являлося в публічних дискусіях, Генасамблея фактично відкинула. Підтвердження міжнародно визнаних кордонів означає, що для більшості держав світу принцип територіальної цілісності залишається незмінним.
Водночас 51 утримання демонструє: частина Глобального Півдня обирає нейтральність або стратегічну двозначність. Для них війна в Україні часто розглядається через призму енергетичної безпеки, цін на зерно, боргових зобов’язань і власних регіональних інтересів.
Голосування також стало індикатором еволюції міжнародного права в умовах війни. Коли Рада Безпеки заблокована, Генасамблея перетворюється на майданчик політичної легітимації. Її резолюції не змінюють ситуацію на фронті, але формують дипломатичну рамку.
Для України підтримка 107 країн — це ресурс у перемовинах і сигнал, що міжнародна коаліція не розпалася. Для Росії — нагадування про тривалу ізоляцію на Заході та обмежену підтримку серед держав, готових відкрито виступати проти.
У середньостроковій перспективі ключове питання — чи трансформується ця символічна солідарність у практичні кроки: нові пакети військової допомоги, посилення санкцій, гарантії безпеки. Без цього резолюції ризикують залишитися декларативними.
Таким чином, четверта річниця війни в стінах ООН зафіксувала подвійність моменту: з одного боку — чітке підтвердження, що Україна не підлягає поділу; з іншого — нові тріщини в глобальній дипломатії. Світ продовжує підтримувати принципи, але дедалі складніше узгоджує інструменти їх реалізації.
