Незалежність антикорупційних інституцій під загрозою
Рішення Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності підтримати зміни до Кримінального процесуального кодексу поставило під сумнів майбутнє незалежності ключових антикорупційних органів країни — Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Законопроєкт №12414, який у другому читанні можуть винести на голосування вже 22 липня, містить низку новел, що фактично розмивають функціональну автономію НАБУ і САП.
Серед запропонованих змін — право генерального прокурора надавати письмові вказівки НАБУ, передоручати повноваження прокурорів САП іншим посадовцям, витребувати будь-які матеріали кримінальних проваджень та змінювати орган досудового розслідування на власний розсуд. У результаті реалізації цих пропозицій, НАБУ і САП можуть втратити самостійність і перетворитися на формальні підрозділи в рамках централізованої вертикалі Офісу генерального прокурора.
Таке посилення впливу однієї посадової особи на інституції, які були створені саме для боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, суперечить базовим принципам побудови правової держави. Для громадян, які роками підтримували ідею незалежного антикорупційного фронту, це рішення може виглядати як відкат назад — до ручного управління слідством та вибіркового правосуддя.
Підтримка законопроєкту комітетом відбулася без участі його керівництва — голови Сергія Іонушаса, першого заступника Андрія Осадчука та голови підкомітету Олександра Бакумова. Частина депутатів дізналася про засідання лише постфактум, що створює підстави вважати його проведення непрозорим і політично вмотивованим.
Законопроєкт №12414: що насправді зміниться
Положення, що містяться в оновленому варіанті законопроєкту, надають генеральному прокурору повноваження, які суттєво змінюють баланс у системі кримінальної юстиції. Йдеться не лише про координацію чи нагляд, а про повноцінне управління діяльністю структур, які раніше вважалися незалежними.
Одним із ключових нововведень є можливість передоручення справ прокурорів САП іншим прокурорам. Це відкриває двері для маніпуляцій із процесуальними діями, адже змінити прокурора у справі — означає змінити її хід. Якщо прокурор з більшою лояльністю до керівництва отримує справу, де фігурує високопосадовець або представник великого бізнесу, розслідування може бути свідомо уповільнене або згорнуте.
Також передбачено, що генпрокурор матиме право надавати НАБУ письмові вказівки. У випадку незалежного органу досудового розслідування це означає втрату свободи у визначенні пріоритетів і тактики роботи. Антикорупційні детективи більше не зможуть діяти автономно — кожне їхнє рішення може бути обумовлене наказом ззовні.
Крім того, документ надає генпрокурору право витребувати будь-які матеріали кримінальних проваджень, що перебувають у віданні НАБУ і САП, та передавати їх іншим органам. Це створює ризик витоку інформації, втручання у слідство або його делегування структурам, які не мають достатньої компетенції чи не є політично незаангажованими.
Перевірки, обшуки та тиск: контекст подій напередодні голосування
Напередодні розгляду скандального законопроєкту відбулася низка подій, які дозволяють припустити наявність скоординованої кампанії зі знищення незалежності НАБУ та САП. 21 липня, тобто за день до засідання комітету, співробітники СБУ та Офісу генерального прокурора провели близько 80 обшуків у приміщеннях 19 працівників НАБУ в різних регіонах України.
Найбільше занепокоєння викликає те, що обшуки здійснювалися без відповідних судових рішень. У відповідь на зауваження про можливе порушення процесуального законодавства, представники силових структур заявили, що ухвали не були потрібні через “ризик витоку інформації” та “необхідність збереження оперативної таємниці”. Подібне трактування норм права суперечить як національному законодавству, так і міжнародним стандартам прав людини.
Обвинувачення, висунуті працівникам НАБУ, варіюються від державної зради до незаконної торгівлі з Росією. У цей же час Державне бюро розслідувань активізувало провадження, що стосуються старих дорожньо-транспортних пригод за участі детективів бюро. Одночасно із цим СБУ та ОГП проводили перевірку дотримання режиму держтаємниці в САП. Усе це формує загальну картину масштабного тиску.
Такі дії важко вважати випадковим збігом. Вони радше нагадують спробу дискредитації антикорупційної вертикалі на тлі спроб законодавчого підпорядкування її керівництву Офісу генпрокурора. І якщо вірити логіці подій, то правові механізми тут стали лише інструментом для політичного впливу.
Міжнародна довіра, реформи і ризики втрат
Незалежність НАБУ та САП була однією з ключових умов, висунутих міжнародними партнерами України для надання фінансової допомоги, безвізового режиму, а також започаткування процесу євроінтеграції. Будь-які зміни, що послаблюють цю незалежність, безпосередньо впливають на довіру до України як партнера.
Рішення про ухвалення законопроєкту №12414 у чинній редакції може мати наслідки, що виходять за межі внутрішньої політики. Удар по незалежності антикорупційних органів, особливо в умовах війни, може бути сприйнятий як відступ від принципів демократичного управління. Для міжнародних інституцій це — тривожний сигнал про можливе згортання реформ.
Водночас такий крок підірве віру українського суспільства в ефективність боротьби з корупцією. Громадяни, які спостерігали роками за викриттями топпосадовців, розраховували, що справедливість буде не лише проголошена, а й реалізована. Якщо ж незалежність антикорупційної системи буде зруйнована, то на її місці з’явиться імітація правосуддя — контрольована, вибіркова і підзвітна не закону, а політичній доцільності.
Україна на роздоріжжі: бути чи здаватися
Сьогодні Україна стоїть перед вибором: зберегти вектор реформ або повернутися до практик, які не раз призводили до політичного колапсу та втрати державної суб’єктності. Рішення, яке Верховна Рада ухвалить щодо законопроєкту №12414, стане лакмусовим папірцем для всієї антикорупційної архітектури країни.
Підпорядкування НАБУ і САП генпрокурору, навіть у правовій формі, фактично означає згортання їхньої ролі як незалежного запобіжника системним зловживанням. А без ефективної протидії корупції — неможлива ані відбудова країни, ані її інтеграція в європейську спільноту.
Знищення незалежності антикорупційної вертикалі в умовах війни — це не просто внутрішня поразка. Це ризик втратити стратегічні позиції на міжнародному фронті. Це удар по надії, яку українці плекали роками. І це вибір, який влада робить не лише для себе, а й для всього майбутнього покоління.
Рішення ще не остаточне. Але час визначатись минає.
