Зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського у Мар-а-Лаго стала показовою спробою «дошліфувати» мирний план, який уже називають 20-пунктовим. Публічні заяви після переговорів звучали оптимістично, але конкретики про фінальну угоду про мир майже не додали.
Трамп сказав, що сторони «можливо дуже близькі» до завершення війни в Україні, водночас попередив: домовленість може й не відбутися. Це важлива рамка для очікувань, бо дипломатичний процес перейшов у фазу, де слова про «майже готово» легко перетворюються на затягування.
Зеленський повторив формулу про «90 відсотків готовності» пропозиції, яка готувалася українськими та американськими переговорниками. Але той самий відсоток звучав і до зустрічі, тож питання не у швидкості письмового узгодження, а у двох політичних «замках», які досі не відкриті.
Перший замок — територіальне питання, зосереджене на Донбасі та Донецькій області. Саме контроль територій у районі Донця і лінії зіткнення роками руйнував попередні формати. Без ясної схеми, що вважається «справедливим», мирні переговори зависають у порожнечі.
Другий замок — Запорізька АЕС, яка перебуває в російській окупації і є критичною для відновлення України та енергетики. Будь-які ідеї про спільне управління виглядають токсично, бо Київ неодноразово заявляв, що не піде на співпрацю з РФ у форматі «разом керуємо».
Трамп перед зустріччю говорив телефоном із Володимиром Путіним понад дві години і подавав це як ознаку «зацікавленості в мирі». Телефонна розмова з Путіним стала частиною політичної хореографії, яка збільшує ризик, що Москва гратиме на розбіжностях між союзниками.
Президент США Дональд Трамп і президент Росії Володимир Путін тиснуть один одному руки після спільної прес-конференції в Президентському палаці в Гельсінкі, Фінляндія, 16 липня 2018 року — Юссі Нукарі
Показово, що президент США уникав називати дедлайни. Він описав сценарій провалу максимально просто: якщо угоди не буде, «вони продовжать битися і продовжать помирати». Така риторика тисне на Київ морально, але не замінює гарантії безпеки і механізми виконання.
Саме гарантії безпеки стали ключовим словом майже в кожній заяві після перемовин. Зеленський підкреслював, що домовленості можливі лише за умови, що Росія не зможе відновити вторгнення. Трамп відповідав обережніше, натякаючи, що європейські країни мають взяти на себе лідерство.
Урсула фон дер Ляєн повідомила про годинний дзвінок Трампа і Зеленського з європейськими лідерами та визнала «хороший прогрес». Водночас вона вимагала «залізних» гарантій безпеки від першого дня. Ця фраза підкреслює: Євросоюз не хоче повторення моделей, де гарантії відкладають на потім.
Британський уряд, через речника прем’єра Кіра Стармера, також назвав фокусом розмови «справедливий і тривалий мир». Але у тому ж повідомленні наголосив на терміновості завершення «варварської війни». Для Лондона це баланс між швидким припиненням вогню і ризиком «замороження», вигідного агресору.
Польща через президента Кароля Навроцького окремо нагадала, що домовленості про безпеку регіону мають ухвалюватися з участю всіх зацікавлених сторін. Варшава двічі підкреслила, що війна була спричинена Росією. Це сигнал: переговорна рамка не повинна розмивати відповідальність Москви.
На протилежному боці інформаційного поля працювала Москва. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що європейські миротворці ЄС у спірних районах будуть «легітимною ціллю». Така позиція демонструє: Росія не готова приймати іноземну військову присутність як елемент стримування.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у неділю холодно розкритикував ідею розгортання європейських миротворців в Україні, про яку раніше писали деякі прихильники України — Амр Набіл
Саме питання про миротворців, міжнародні сили та формат контролю демілітаризованої зони є тестом на реальність плану. Якщо лінію зіткнення не контролюють нейтральні або союзницькі механізми, угода про мир перетворюється на папір. Кремль це знає і тому б’є по ідеї з випередженням.
Зеленський озвучував готовність до компромісів, зокрема варіант демілітаризованої зони у Донецькій області з симетричним відведенням військ. Це звучить як спроба не здавати території юридично, але зменшити інтенсивність боїв. Однак Росія не показала готовності віддати хоча б частину захопленого.
У матеріалі простежується й економічний пласт домовленостей. Присутність міністра економіки України натякала, що відновлення України і післявоєнна реконструкція є частиною пакета. Трамп прямо говорив про «великі економічні вигоди», що підсилює інтерес США до інвестиційної архітектури.
У 20-пунктовому плані фігурують ідеї на кшталт Ukraine Development Fund та інвестицій у технології, дата-центри й штучний інтелект. Це намагання прив’язати мирні переговори до довгострокової економіки. Але без безпекової угоди США такі фонди ризикують залишитися презентаціями.
Окремо згадуються рідкісноземельні мінерали та природні ресурси, доступ до яких цікавий американській стороні. У цьому контексті Запорізька АЕС стає не лише енергетичним, а й індустріальним вузлом. Проте будь-який «прибутковий» підхід не знімає питання окупації та суверенітету.
Нікополь, Україна, жителі бачили Запорізьку атомну електростанцію через річку. Завод досі є, але через руйнування дамби річки немає — Фото з Архіву
У тексті з’являється і тема «ведучого глобального фінансового лідера», який міг би координувати відновлення. На ринку це часто асоціюють із BlackRock, і така участь підвищує планку для прозорості та керованості. Але водночас робить процес вразливим до політичних атак і популізму.
Кремль намагається не сказати «ні» прямим текстом, але посилає сигнали через помічників Путіна. Юрій Ушаков говорив про перевагу довгострокового врегулювання над тимчасовим припиненням вогню. Цей акцент означає: Москва хоче закріпити вигоди, а не просто зупинити стрілянину.
Ушаков також натякав на необхідність «відповідального рішення» Києва щодо Донбасу. Для України це звучить як вимога політичної капітуляції під іншим брендом. Тому переговорна рамка повинна чітко відділяти компромісні механізми безпеки від поступок, які змінюють кордони силою.
Трамп під час виступу згадав власний досвід «Russia, Russia, Russia», натякаючи на особистий зв’язок із Путіним. У дипломатії це небезпечна зона, бо персоналізація рішень знижує інституційну відповідальність. Для України важливо, щоб безпекові гарантії мали юридичну форму, а не «довіру».
Публічно Трамп навіть назвав питання про гарантії «дурним», але потім сказав, що буде «сильна» угода і що Європа залучена. Це створює двозначність: хто саме гарантує, якими силами, на яких умовах і як швидко. Без відповіді на ці питання угода про мир не матиме стримувального ефекту.
Українська позиція включає також членство України в ЄС як частину довгострокових гарантій. Київ прагне фіксованої дати вступу, щоб гарантія була конкретною. Але Євросоюз традиційно уникає «дат» через складність процедур, і цей розрив може стати політичним гальмом.
Кілька помічників та секретарів кабінету міністрів перебувають у їдальні готелю «Мар-а-Лаго», де Трамп зустрічається із Зеленським. Перш ніж президент Зеленський прибув до Мар-а-Лаго, Юрій Ушаков, головний помічник президента Росії Володимира Путіна з питань зовнішньої політики, провів брифінг, на якому, за його словами, російський лідер і президент Трамп розмовляли понад годину під час своєї недільної телефонної розмови — Тірні Кросс
Серед пропозицій згадуються механізми моніторингу лінії зіткнення та зобов’язання щодо звільнення всіх військовополонених і цивільних. Це гуманітарна частина, яка може стати швидкою «перемогою» переговорів. Але навіть вона залежить від готовності РФ виконувати взяті обіцянки, а не імітувати процес.
Ще одна чутлива тема — вибори в Україні після підписання угоди. Москва багато років намагається перетворити виборчі вимоги на інструмент тиску. Київ говорить про вибори лише за умови гарантій безпеки. Це логічно: кампанія під ракетами і дронами не є вільним волевиявленням.
Матеріал нагадує, що паралельно Росія завдала ударів по Києву ракетами і дронами, є загиблі та поранені. Це контраст до розмов про «мир за кілька тижнів». Кремль таким чином демонструє, що не змінює поведінку навіть під час дипломатичного піку, і це підриває довіру до намірів.
Колишній дипломат Деніел Фрід оцінює як позитив те, що США глибше «інвестуються» у переговорну рамку. Логіка проста: чим більше Вашингтон вклався, тим складніше Москві грати у «відкласти і затягнути». Але цей ефект працює лише тоді, коли США готові карати за саботаж.
Наразі «карати» у матеріалі прямо не описано, зате видно боротьбу за наратив. Росія подає Європу як «головну перешкоду» миру, намагаючись посварити союзників. ЄС відповідає тезою про «залізні гарантії» та підтримку України. Інформаційний фронт стає частиною переговорів.
Важливо й те, хто сидів за столом у Мар-а-Лаго. Поруч із Трампом були Марко Рубіо, Піт Гегсет, Стів Віткофф, Стівен Міллер, Сьюзі Вайлз і Джаред Кушнер. Такий склад показує: Вашингтон збирає політичний, безпековий і переговорний блоки в одну команду. Це підвищує ставки.
З українського боку присутність економічного крила підкреслює, що відновлення України стає елементом «великої угоди». У цьому є шанс: прив’язати безпеку до інвестицій і міжнародних проектів. Але є й ризик: якщо безпека буде слабкою, інвестори вимагатимуть надмірних гарантій або відступлять.
Військовослужбовці 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади Збройних Сил України ведуть вогонь із самохідної гаубиці «Цезар» по російських військах на передовій, під час нападу Росії на Україну, поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 23 листопада 2025 року — Анатолій Степанов
Окрема лінія — твердження Трампа, що Путін «не бомбить» Запорізьку АЕС і це нібито «великий крок». Реальність простіша: Росія утримує станцію своїми військами, тому її руйнування невигідне окупанту. У переговорній риториці це може маскувати факт окупації під «добру волю».
Саме тому для України критично важливо розводити технічні теми і політичні. Запорізька АЕС може обговорюватися як об’єкт безпеки, де потрібні міжнародні інспекції і контроль. Але не як спільний бізнес із державою-агресором. Інакше формула миру стане інструментом легітимації захоплення.
Трамп також говорив про створення двох робочих груп — з питань безпеки та економіки. На папері це структурний підхід, який може прискорити переговори. На практиці він дає Москві можливість розводити теми і торгуватися: «економіка в обмін на політичні поступки» або «затягування під виглядом роботи».
Ключове питання — чи готова Росія підписатися під принципом неповторення агресії. Безпекові гарантії мають включати військову підтримку, протиповітряну оборону і політичні зобов’язання, які неможливо скасувати одним рішенням. Інакше мир перетвориться на паузу до нового удару.
Європейські лідери на дзвінку фактично ставили саме цю умову. «Ironclad» гарантії — це вимога, щоб безпека не залежала від настроїв у Кремлі чи циклів виборів на Заході. Для України це питання виживання, а для ЄС — питання власної безпеки та довіри до міжнародних правил.
Польський акцент на участі «всіх зацікавлених сторін» означає ще одне: країни східного флангу не хочуть, щоб їх поставили перед фактом. Мирна угода, яка ігнорує Варшаву, Балтію або інші держави регіону, створить тріщину в Євросоюзі та НАТО і послабить стримування.
Пожежники на місці російського обстрілу багатоквартирного будинку в суботу в Києві, Україна — Валентин Огіренко
Водночас у матеріалі видно, що Трамп намагається тримати переговори в «політичному тонусі» і демонструвати результативність. Він говорить, що «врегулював» кілька воєн і що ця — найскладніша. Це частина внутрішнього іміджу, але в українському випадку помилки коштують територій і життів.
Для Києва пастка полягає в тому, що швидкий мир без реальних гарантій — це відкладена війна. Росія вже показувала здатність використати паузи для переозброєння. Якщо демілітаризована зона не матиме жорсткого міжнародного мандата, вона може стати коридором для нового наступу.
Для Вашингтона пастка інша: якщо він занадто вірить у «готовність Путіна», він може недооцінити стратегію Кремля. Росія часто використовує переговори як прикриття для продовження тиску на фронті. І тому роль США — не лише «посередник», а й гарант покарання за зрив.
У цій історії важливо відстежувати, як змінюються публічні сигнали. Трамп говорить «дуже близько», але не уточнює, що саме погоджено. Зеленський говорить «90%», але визнає два ключові вузли. ЄС говорить «прогрес», але додає «залізні гарантії». Ці три формули поки що не складаються в одну.
Наступні тижні, про які говорить Трамп, стають критичними. Якщо за цей час не буде оформлено бодай контури безпекової угоди США і пакета участі Європи, Кремль отримає простір для маневру. Якщо ж контури з’являться, Росії стане складніше «відбивати» пропозиції без втрат.
Окремий маркер — реакція Москви на ідею європейських сил. Якщо РФ продовжить погрожувати «легітимними цілями», це означатиме відмову приймати будь-яку модель стримування. Тоді переговори впруться в проблему: як забезпечити мир без силового щита, який Росія боїться.
Ще один маркер — траєкторія атак по Україні. Якщо Москва не зменшує удари ракетами і дронами по Києву та інших містах, це свідчить про відсутність реальної деескалації. У таких умовах навіть підписання документів може бути лише тактичним ходом, а не зміною стратегії.
Післявоєнна реконструкція, фонди та інвестиції важливі, але вони вторинні до безпеки. Без неї жоден Ukraine Development Fund не зможе реалізувати проєкти, а технологічні дата-центри стануть цілями. Тому гарантії безпеки, ППО та контроль виконання — це фундамент, а не додаток.
Уранова шахта в Неопалимівці, Україна — Брендан Гоффман
Питання ресурсів і мінералів також має подвійне дно. Для США це аргумент економічної доцільності підтримки. Для України — шанс залучити капітал. Але для Росії це привід торгуватися: Кремль може намагатися нав’язати схему, де окуповані активи перетворюються на «спільні проєкти».
Саме тут важлива прозорість і чіткі юридичні рамки. Якщо переговори створять сіру зону навколо окупованих територій і Запорізької АЕС, це породить нові конфлікти. Геополітика не любить невизначеності: вона або закривається гарантіями, або відкривається війною.
У підсумку зустріч у Мар-а-Лаго показала: сторони синхронізують риторику про «прогрес», але мирні переговори все ще стоять перед рішенням, яке або зламає звичну кремлівську тактику «відкласти і затягнути», або повторить її під новими гаслами. І час працює проти слабких формул.
Для України стратегічне завдання очевидне: витиснути з процесу максимальну конкретику — гарантії безпеки, механізми контролю, зобов’язання щодо полонених, модель демілітаризованої зони і статус Запорізької АЕС. Без цього «90%» так і залишаться відсотком у заголовках.
Для Європи завдання не менш жорстке: утримати єдність і бути готовою до лідерства, якщо США делегують частину відповідальності. Для США — перевести заяви у юридичну безпекову угоду і показати Кремлю ціну саботажу. Для Росії — вирішити, чи вона справді хоче миру, чи лише паузи.
Саме тому найближчий етап виглядає як перевірка на зрілість усіх сторін. Якщо мирна угода буде побудована на реалістичних гарантіях і чітких механізмах, вона може зупинити війну в Україні. Якщо ж на довірі до Путіна та нечітких формулюваннях, війна повернеться.
Трамп, очевидно, намагаючись уникнути очікувань щодо цієї зустрічі — Тірні Крос
