У день, коли делегації знову сіли за стіл у Абу-Дабі, Україна ще розбирала наслідки нічного удару РФ по містах і енергетичній інфраструктурі. Дипломатія тут звучить як шепіт поруч із гулом трансформаторів, що зупиняються.
Формат переговорів тристоронній: Україна, США та Росія, із паралельними робочими групами й підсумковою «звіркою позицій». Це техніка складних угод, але водночас ознака: сторони не довіряють навіть порядку денному без посередника.
Київ прямо пов’язує удари з «енергетичним перемир’ям», яке США пропонували як мінімум на період дипломатичних зусиль і холодів. Зеленський публічно чекає реакції Вашингтона: якщо пауза не працює, що тоді працює?
За підрахунками редакції Дейком, саме «енергетичне перемир’я» стало лакмусовим папірцем для всього «плану миру»: його легко проголосити й важко верифікувати. Без контролю та відповідальності домовленості перетворюються на паузу для перегрупування.
Масштаб останньої атаки вражає не лише кількістю цілей, а логікою: удари по генерації та підстанціях б’ють по щоденному виживанню. Українські джерела повідомляли про масоване застосування ракет і дронів у кількох регіонах.
У Білому домі тон стриманий: прессекретарка Каролін Лівітт сказала, що Трамп «не здивований» новою атакою. Для Києва ця фраза звучить двозначно: звичність обстрілів не повинна нормалізувати безкарність.
Ключові розбіжності у переговорах відомі й повторюються. Перше — території: Москва вимагає поступок, включно з частиною Донецької області, яку Україна контролює. Київ називає це неприйнятним і наполягає на лінії фронту як межі «заморозки».
Друге — безпекові гарантії. Україна хоче механізмів, які зроблять повторну агресію надто дорогою, а Росія вороже ставиться до будь-яких конструкцій із західною присутністю. Тут компроміс — не формула, а архітектура стримування.
На цьому тлі НАТО намагається підсилити політичний сигнал. Генсек Марк Рютте під час візиту до Києва сказав, що атаки не свідчать про «серйозність» Росії щодо миру. Це важливо: Альянс фіксує причинно-наслідковий зв’язок між ударами й щирістю переговорів.
Російська стратегія «тиснути взимку» не нова, але нинішня кампанія має переговорний присмак. Інфраструктурні удари створюють фон страху та втоми, який Москва може намагатися конвертувати в поступки — бодай у темпах і змісті діалогу.
З українського боку відповідь — швидке відновлення і демонстрація стійкості. У Києві та інших містах аварійні бригади повертають тепло й світло, зменшуючи ефект шантажу. Це «тиха оборона», яка зриває задум «заморозити у покору».
Росія завдала руйнівних атак на енергетичну інфраструктуру України — через Reuters
Паралельно Вашингтон пробує тримати контактні канали ширшими, ніж зал в ОАЕ. Повідомлялося про зустрічі спецпосланця США Стіва Віткоффа з російським емісаром Кирилом Дмитрієвим у Флориді, які сам Віткофф назвав «продуктивними».
Такі «бек-канали» можуть пришвидшувати рішення, але й породжують ризики: різні треки здатні суперечити один одному. Якщо енергетичні удари тривають, будь-яка «конструктивність» у кулуарах знецінюється на очах у суспільства й союзників.
Територіальне питання — найболючіше ще й тому, що йдеться не про карти, а про оборонні рубежі й людей. Вимога РФ щодо Донецької області включає пояс укріплених міст, які Україна вважає одними з ключових елементів своєї оборони.
Окремий вузол — Запорізька АЕС. Станція в окупованій зоні лишається політичним і технічним детонатором: контроль над нею — це і енергія, і безпека, і символ того, хто диктує правила на захопленій території.
Ще один елемент — «план миру» та відбудова України. У різних витоках перемовин фігурує ідея комплексного пакета: територіальні параметри, гарантії, реконструкція. Але відбудова не запускається повноцінно, доки удари по енергетиці лишаються буденністю.
Україна сьогодні апелює не лише до моралі, а до логіки посередництва: якщо це «американська пропозиція» не бити по енергетиці, то порушення має мати наслідки. Інакше переговори стають ритуалом, який прикриває продовження війни.
Росія, натомість, випробовує межі: наскільки США готові тиснути, не руйнуючи власну переговорну конструкцію. Це класичний торг — «ми не здивуємося», «ми візьмемо будь-що», «ми спробуємо продовжити» — але за ним стоїть реальна температура в квартирах.
Для Києва найнебезпечніший сценарій — «заморозка» без гарантій, яка дасть РФ час накопичити ресурси й ударити знову. Саме тому безпекові гарантії звучать жорстко, а будь-які поступки по територіях — політично токсичні.
Для Москви виграшний сценарій — закріпити здобуте й витиснути додаткове, не зупиняючи насильство. Якщо удари по енергетичній інфраструктурі не зупиняють переговори, Кремль може сприймати це як підтвердження: тиск працює й не карається.
Отже, нинішній раунд в Абу-Дабі — це тест не стільки на «мирні переговори», скільки на здатність США забезпечити дисципліну домовленостей. Від реакції Вашингтона залежить, чи стане енергетичне перемир’я реальним інструментом, а не декорацією.
Поки ракети й дрони продовжують бити по енергооб’єктах, будь-який текст угоди лишатиметься папером без електрики. Українці ж вимірюють «план миру» простіше: чи є тепло, світло і впевненість, що завтра це не вимкнуть ударом згори.
Українські працівники рятувальних служб обприскують водою пошкоджений житловий будинок після авіаудару в Харкові у вівторок — Сергій Бобок
