Коли на початку червня канцлер Фрідріх Мерц прилетів до Білого дому, президент США Дональд Трамп відкрито підтримав наміри Берліна розширити оборонний бюджет, проте попередив: «Допоки не скажу зупиніться».
Така неоднозначна заява продемонструвала, що Німеччина, найбільша економіка Європи, опинилася між страхом перед історичною відповідальністю і реаліями нової холодної війни з Росією.
Прагнення збільшити військові видатки зі 100 млрд дол. у 2025 році до 177 млрд до 2029-го означає найбільше перезавантаження Бундесверу з часу закінчення Холодної війни.
У парламенті було ухвалено конституційну поправку для послаблення «боргового гальма» і створено спеціальний фонд обсягом 585 млрд дол. на модернізацію озброєнь, оновлення інфраструктури та розвиток нових військових спроможностей.
Однак навіть такі рекордні інвестиції не вирішать головної проблеми — кадрового дефіциту. На сьогодні в лавах збройних сил служать близько 182 000 військовослужбовців, тоді як до кінця десятиліття бракуватиме щонайменше 60 000 контрактників та 100 000 резервістів. Через це міністр оборони Борис Пісторіус і канцлер Мерц серйозно обговорюють повернення примусового призову, що було призупинено у 2011 році під час уряду Ангели Меркель.
Супротив ініціативам посилення армії й інвестицій у оборону виходить із ряду політичних партій. Найбільше голосів проти висловили представники Соціал-демократичної партії, які у спільній заяві назвали ідею щорічного підвищення військових видатків до 3,5–5 % ВВП «необґрунтованою», попереджаючи про небезпеку ескалації у відносинах з Росією.
Також ультраліві та «зелені» наполягають, що сучасну професійну армію слід будувати на добровільній основі з конкурентними зарплатами та соціальними гарантіями.
Не менш складним залишаються питання зовнішньої безпеки та взаємодії з НАТО. На саміті в Гаазі союзники підвищили цільові показники військових видатків до 5 % ВВП, але уникнули прямих зобов’язань щодо постачання додаткових систем ППО Україні й зміцнення східного флангу.
Водночас Мерц разом із президентом Франції Еммануелем Макроном закликав до побудови європейського оборонного потенціалу як спільної економічної можливості.
Консультанти з німецького Раду з міжнародних відносин зазначають: сильна Німеччина — ключ до стабільності Європи. Однак через історичну травму Другої світової та виховання пацифізму в післявоєнні десятиліття, багато німців досі асоціюють державну реформу армії з відродженням мілітаризму. Тому, окрім фінансів, Берліну доведеться вести масовану інформаційну кампанію, аби переконати громадян: служба у Бундесвері — це обов’язок захищати демократію, а не агресивна загроза.
Щоб підвищити привабливість служби, у містах відкривають «лаунжі кар’єри» з сучасними симуляторами, а в технологічних хабах пропонують контракти у сфері кібербезпеки й інженерії з конкурентними заробітними платами. Попри це, опитування показують, що лише близько 20 % молоді готові вступати до армії добровільно, а серед старших поколінь підтримка призову сягає 40 %.
У довгостроковій перспективі Німеччина має знайти баланс між амбіціями стати найбільшою сухопутною силою Євросоюзу та необхідністю зберегти морально-етичний базис своєї зовнішньої політики. Ключове завдання — провести реформу оборонного сектора, залучити новітні технології та утримати високий рівень соціального забезпечення військових, одночасно не повторивши помилок минулого.
Якщо Берлін встигне переконати суспільство і виконати всі зобов’язання перед США та НАТО, оновлений Бундесвер зможе стати надійним гарантом безпеки Європи. В іншому разі сценарій повернення призову ризикує викликати нову політичну кризу всередині країни та послабити оборонну спроможність на тлі зростаючої напруги з Росією.
