Закінчення дії New START 5 лютого 2026 року стало точкою, де «рутина» контролю над озброєннями раптом перетворилася на порожнечу правил. Відтепер США й Росія вперше за понад пів століття залишилися без юридично обов’язкових обмежень на стратегічні сили.
Адміністрація Дональда Трампа майже одразу дала зрозуміти: розглядається посилення ядерного арсеналу й сценарії, що раніше вважалися табу — аж до відновлення ядерних випробувань. Це може бути як демонстрацією сили, так і спробою штовхнути Москву та Пекін до нових переговорів.
Сама логіка New START була простою: верхня межа — 1 550 розгорнутих боєголовок і прозорість через верифікацію та інспекції. Коли зникає рамка, зростає невизначеність — а разом із нею й спокуса «підстрахуватися» додатковими зарядами та носіями.
Як писав Дейком у матеріалі «Кінець New START: світ входить у ядерну гонку без лімітів та інспекцій» від 5 лютого 2026 року, вирішальним стає не кількість заяв, а швидкість технічних рішень, які можна ухвалити без голосувань і ратифікацій.
Найпоказовіший важіль — «завантаження» боєголовок на вже наявні платформи. Військово-морська складова ядерної тріади США має особливу «еластичність»: кожен човен класу Ohio спершу мав 24 шахти, але за New START чотири на кожному були деактивовані й ліміт зійшов до 20 ракет.
Тепер у Вашингтона з’являється простір для зворотного руху — відновлення цих шахт та додаткового «аплоаду». Експертні оцінки прямо вказують: саме перерозміщення зі складу на носії може стати першою хвилею, бо це швидше, ніж будувати нові системи з нуля.
Атомний підводний човен класу «Огайо» USS «Мічиган» на військово-морській базі в Пусані, Південна Корея, у 2017 році — Чон Хон-Кюн/Європейське агентство преси
Паралельно триває ядерна модернізація: нові підводні човни, ракети наземного базування, бомбардувальники, інфраструктура виробництва. Проблема в тому, що «модернізація» й «розширення» разом здатні підштовхнути бюджет і політику до режиму самопідживлюваної гонки озброєнь.
Другий, ще токсичніший сигнал — повернення до теми підземних тестів. США не проводили вибухових випробувань із 1992 року: останнім став підземний тест Divider на полігоні в Неваді. Мораторій на тести десятиліттями був не лише нормою, а й маркером відповідальної міжнародної безпеки.
Ключова інтрига — які саме ядерні випробування маються на увазі. Великі підземні детонації легко фіксуються сейсмічно, а от «дуже малі» випробування на межі виявлення — сіра зона, у якій і народжується підозра взаємного шахрайства та ядерний шантаж.
Саме тут у дискусію повертається CTBT — Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Хоч він досі не набрав чинності, його режим моніторингу працює: CTBTO нагадала, що система IMS здатна виявляти вибухи від приблизно 500 тонн у тротиловому еквіваленті, і що на 22 червня 2020 року не зафіксовано події, схожої на ядерний тест.
Це важливо, бо саме цю дату Вашингтон називає «точкою доказу», звинувачуючи Китай у прихованому випробуванні та «маскуванні» сигналу. Пекін заперечує, а міжнародні монітори публічно не підтверджують заяв про вибух — отже, поле для ескалації формується на ґрунті неповної, а часом і суперечливої розвідінформації.
Президент Трамп з президентом Китаю Сі Цзіньпіном у Південній Кореї минулого року — Хайюнь Цзян
Тут і виникає дилема: чи є «жорсткі» заяви Трампа інструментом переговорів, чи курсом на реальне нарощування. У холодній війні ядерне «покерування» інколи приводило до угод, але так само часто — до ланцюга симетричних відповідей, коли кожен крок тлумачиться як загроза.
Росія у цій трикутній конфігурації намагатиметься зберегти свободу маневру. Москва говорить про готовність до діалогу, але водночас наполягає на ширшому форматі й підштовхує дискусію до включення інших ядерних держав Європи — це ускладнює будь-який швидкий «наступник» New START.
Китай же традиційно уникає жорстких лімітів і прозорості, бо контроль над озброєннями для Пекіна означає не лише цифри, а й доступ до верифікації та інспекцій. Якщо США наполягають на тристоронній угоді як на передумові, це може працювати як «отруйна пігулка» — формально правильно, практично блокувально.
Європа й ООН дивляться на ситуацію як на кризу стратегічної стабільності, де кожен відкат норм збільшує ризик помилки. Генсек ООН назвав завершення New START «похмурим моментом» для миру й закликав до нового перевірюваного режиму — бо без правил росте спокуса перевіряти межі силою.
Для України розмивання ядерних «запобіжників» має прямий сенс. Кремль уже використовував ядерну риторику як фон для війни та тиску на союзників Києва; якщо великі держави повертаються до логіки демонстративних тестів і розгортань, простір для шантажу лише розширюється.
Водночас союзникам України важливо не переплутати «стримування» з ескалаційною інерцією. Посилення тактичної ядерної зброї в Європі, розмови про «театрові» заряди й скорочення часу на ухвалення рішень — це те, що множить ризик інцидентів у кризі.
Шахта на Невадському випробувальному полігоні готується до підземних ядерних випробувань на початку 1990-х років — Національна адміністрація ядерної безпеки
Рецепт мінімізації ризику виглядає прозаїчно: відновлювані канали зв’язку, обмін даними, тимчасові політичні зобов’язання «не перевищувати» рівні, навіть якщо договір зник. Такі кроки не замінюють угоду, але можуть зменшити тиск, поки формується нова архітектура.
Інша частина — зміст майбутнього договору. Після New START «старий» формат двосторонніх лімітів без урахування тактичних систем і нових носіїв виглядає неповним, але й мрія про всеохопний трикутник США–РФ–КНР може виявитися недосяжною в короткій перспективі.
Якщо ж відбудуться реальні підземні тести — навіть «малі» — це підірве норму CTBT, яку світ тримав майже три десятиліття. Далі запускається доміно: легше виправдати власні експерименти, складніше вимагати стриманості від інших, і дорожче стає сама міжнародна безпека.
Тому 2026-й — це не просто «після договору», а вибір траєкторії: або контроль над озброєннями повертається у вигляді нових правил і верифікації, або гонка озброєнь стає «повільною нормою», де кожен приріст пояснюють страхом перед наступним приростом.
Раніше «Дейком» також аналізував, чому тема «повернення до тестів» у риториці Трампа небезпечна саме через сірі зони виявлення та ризик ланцюгових відповідей (матеріал «Чому Трамп говорить про повернення до ядерних тестів…».
