Коли Дональд Трамп анонсував намір запровадити 25 % мито на імпорт автомобілів та автозапчастин, зокрема продукції Hyundai та Kia, а також на сталь, алюміній та побутову техніку з Південної Кореї, Сеул усвідомив: торкнуться не лише «великих» — концернів і підприємств, а й сотень тисяч робочих місць у ключових галузях. Відповіддю стала пропозиція, що розрахована на серце президента США: використати корейські верфі для відродження американської суднобудівної промисловості.
Засновна ідея проста: Південна Корея — другий у світі виробник комерційних суден після Китаю — може допомогти Трампу реалізувати обіцянку «реанімувати американські верфі». У промові перед Конгресом минулого місяця господар Білого дому вкотре обіцяв «відродити комерційне й військове суднобудування в США». Для цього вже створено Офіс суднобудування при Раді національної безпеки, а в експекутивному указі передбачено стимули іноземним компаніям інвестувати у флотілії під американським прапором. До того ж Трамп пообіцяв запровадити високі портові збори для китайських суден, а виручені кошти спрямувати на технологічне відновлення власних суднобудівних потужностей.
У Токіо та Сеулі юристи й економісти не приховують інтересу до такої ініціативи. Міністр торгівлі Південної Кореї Ан Дук-ґин прямо заявив у парламенті: «З огляду на велику зацікавленість адміністрації Трампа у суднобудівній галузі, це стане ключовою перевагою для нас у переговорах» . За його словами, Сеул готовий розглянути проекти модернізації та добудови американських суден на корейських заводах під наглядом Вашингтона.
Паралельно для зменшення торгового надлишку в обміні на пільги в машинобудуванні Південна Корея готова значно збільшити закупівлі зрідженого природного газу (LNG) у США. Продовольчі компанії SK Gas та KOGAS уже ведуть переговори з американськими постачальниками про довгострокові контракти, щоб стримати наростаюче невдоволення у Вашингтоні.
Історичний контекст і стратегічні міркування
Ще десять років тому Південна Корея очолювала світовий рейтинг комерційного суднобудування. Але потім Китай, стимульований щедрими дотаціями та амбітними портовими програмами, відібрав у Сеула провідну роль. Сьогодні близько 74 % усіх морських торговельних суден виготовляється на китайських верфях, тоді як частка американських підприємств опустилася до жалюгідних 0,2 %. Водночас Воєнно-морські сили США все більше відстають від Пекіна: за прогнозом Naval Intelligence, до 2025 року Китай матиме 395 бойових кораблів проти 287 у США.
У цій ситуації Південній Кореї випало рідкісне вікно можливостей. Вона — один із небагатьох американських союзників із потужними інтегрованими суднобудівними парками та навичками роботи з сучасними технологіями, зокрема в галузі військових кораблебудівних систем (Aegis, ракетні комплекси тощо). Сеул і Токіо від самого початку сприймали план Байдена–Трампа як шанс підтримати власну промисловість, а також використати співпрацю з американцями як інструмент зміцнення стратегічного партнерства в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Ан Дук Ген, міністр торгівлі та промисловості Південної Кореї, був у Сеулі минулого місяця. Jung Yeon-Je
Конкретні кроки та вже укладені угоди
Ще до офіційного запуску програми Трампа Пентагон почав звертатися до корейських і японських верфей. У лютому 2024 року тодішній міністр ВМС Карлос Дель Торо відвідав корейські майданчики з повідомленням: «Інвестуйте в Америку — і не лише фінансово, а й технологічно, аби підтримати оборонний альянс». Результат не забарився: у червні Hanwha Ocean уклала угоду на $100 млн із Philly Shipyard у Південній Філадельфії, готуючись ремонтувати та добудовувати кораблі для ВМС США. Згодом Hanwha стала першою корейською компанією, що провела капітальний ремонт постачального судна USNS.
HD Hyundai Heavy Industries, найбільший у світі суднобудівник, веде переговори з Huntington Ingalls Industries — головним постачальником військових кораблів США — щодо спільного будівництва класу Aegis для двох флотів. Окрім того, Hyundai уклала партнерство з оборонним стартапом Anduril Industries для виробництва морських дронів.
Утім аналітики попереджають: незважаючи на яскраві меморандуми та меморандумні угоди, глибока інтеграція може натрапити на низку перепон. По‑перше, у США гостро бракує кваліфікованих робітників, які здатні оперувати новітніми корейськими технологіями. По‑друге, високі тарифи на сталь і алюміній ускладнять конкурентоспроможність американського суднобудування навіть із корейським капіталом. По‑третє, бар’єри входу в оборонний сектор США залишаються суворими через вимоги до національної безпеки та сертифікацію.
Сумнівний імпульс чи довгострокова вигода?
Критики зазначають: указ Трампа про відродження суднобудування — це радше політичний жест, ніж фундаментальна програма підтримки галузі. Багаторічне занепад спричинило зниження виробничих потужностей та відтік кадрів, а відновити ланцюги постачань і навчити нове покоління інженерів за допомогою одного указу неможливо. Додає складнощів і само Трампівське мито: хоча воно покликане стимулювати власну промисловість, водночас значно підвищує вартість матеріалів, що гальмує інвестиції.
У відповідь Сеул сподівається, що преференціальні домовленості подарують корейським верфям більше часу та ресурсів для масштабних проектів у США. Водночас Сеул активно просуває в Офісі представника США з торгівлі власні ідеї щодо зменшення мит на окремі лінії продукції та розширення пільг для спільних підприємств. Міністр фінансів Чхве Сан-мок повідомив, що сподівається на зустріч із Казначейством під керівництвом Скотта Бессента, аби обговорити шляхи зниження торгового дисбалансу без вдавання до відплати — на відміну від ЄС чи Китаю, які часто відкликаються гучними контрмірами.
Корабель ВМС США проходить капітальний ремонт на верфі Hanwha у 2024 році, на фото, опублікованому компанією. Hanwha Ocean Co
Погляд уперед: баланс безпеки та економіки
Підсумовуючи, можна сказати, що для Південної Кореї суднобудівна тема стала ключовою у двосторонньому діалозі з Овальним кабінетом. З одного боку, вона дозволяє публічно показати готовність зміцнювати оборонний альянс і створювати робочі місця в США. З іншого — допомагає відтермінувати чи пом’якшити введення 25 % тарифів, які загрожують масштабним падінням експорту та зростанням безробіття вдома.
Проте успіх цієї стратегії залежатиме від низки факторів: від здатності домовитися про реальні інвестиційні гарантії до швидкості перенавчання працівників і формування спільних підприємств. Крім того, не менш важливою є воля Вашингтона зберегти баланс між інтересами американської промисловості й зобов’язаннями перед союзниками. Якщо Південна Корея створить прозору, взаємовигідну модель співробітництва, вона зможе не лише захистити власний експорт, а й закласти фундамент для нової ери технологічного партнерства в суднобудуванні та енергетиці.
