За даними спільного розслідування агентства Reuters і британського аналітичного центру Open Source Centre (OSC), Північна Корея протягом останніх 20 місяців передала Росії щонайменше 4 мільйони артилерійських снарядів. В оцінках експертів звучить і більш тривожна цифра — до 6 мільйонів одиниць. Ці обсяги перевищують уявлення про обмежену підтримку та свідчать про налагоджене, системне військове співробітництво між двома державами, що перебувають під міжнародними санкціями.
Вантажі транспортуються як морем, так і залізницею. З вересня 2023 року по березень 2025-го зафіксовано 64 рейси з порту Раджин у КНДР. Чотири судна під російським прапором — Angara, Maria, Maia-1 та Lady R — доправили майже 16 тисяч контейнерів до портів «Східний» та «Дунай». Далі боєприпаси залізницею прямують до складів поблизу українського кордону, з яких згодом потрапляють у зону бойових дій.
Неможливість перевірити вміст кожного контейнера компенсується аналітичним моделюванням. OSC спирається на українські оцінки щодо щільності пакування та середньої кількості снарядів у кожному контейнері. На основі цього було визначено так званий «консервативний діапазон» — від 4 до 6 мільйонів артилерійських боєприпасів, що надійшли з КНДР.
Окрім стандартних артилерійських снарядів, у поставках присутні реактивні системи залпового вогню, самохідні установки та балістичні ракети. Це розширює спектр озброєння, яке Росія отримує, та підвищує вогневу міць окремих підрозділів на фронті.
За інформацією української розвідки, поставки включали боєприпаси калібру 122 мм і 152 мм — критично важливі для гаубиць та гармат, що становлять основу артилерії на полі бою. Саме ці калібри домінують у щоденних звітах російських підрозділів, зокрема на південному сході фронту в Запорізькій області.
У щоденних зведеннях артилерійських підрозділів російської армії, які проаналізувало Reuters, у певні дні до 100% використаних снарядів були північнокорейського походження. В інші дні — до 75%. У липні минулого року один з підрозділів на запорізькому напрямку повідомив, що половина снарядів 152 мм і всі ракети калібру 122 мм мали північнокорейське походження.
Таке домінування озброєння з КНДР говорить не лише про масовість постачань, а й про те, що Росія значною мірою залежить від цієї підтримки. За словами колишнього координатора групи експертів ООН щодо санкцій по КНДР Г’ю Гріффітса, ця підтримка має стратегічне значення: «Без неї президент Путін не зміг би продовжувати свою війну в Україні».
Військово-політична співпраця між Північною Кореєю та Росією відбувається на тлі глибокої міжнародної ізоляції обох країн. Проте санкції не стали перешкодою для масштабного обміну. Аналітики вважають, що цей союз базується на взаємній вигоді: Пхеньян отримує економічну підтримку, а Москва — необхідні ресурси для ведення бойових дій.
За оцінками західних експертів, Росія самостійно виробляє від 2 до 2,3 мільйона снарядів на рік. Очікується, що ця цифра зросте до 3 мільйонів, однак навіть цього недостатньо, щоб підтримувати інтенсивність бойових дій на всіх напрямках. У цьому контексті внесок Північної Кореї став рятівним — не як жест доброї волі, а як елемент геополітичної гри, спрямованої проти демократичного світу.
Посилення російських можливостей на фронті через постачання боєприпасів із КНДР безпосередньо впливає на ситуацію в Україні. Зростає інтенсивність обстрілів, збільшується кількість атак по позиціях ЗСУ, а також по цивільній інфраструктурі. Ці постачання унеможливлюють швидке завершення конфлікту та продовжують затягувати війну.
Міжнародна спільнота має враховувати масштаби такої співпраці та наслідки, які вона спричиняє. Це не лише порушення санкційного режиму, а й відкритий виклик правилам глобальної безпеки. Коли країна, що володіє ядерною зброєю, надає мільйони боєприпасів державі, яка веде агресивну війну, це створює небезпечний прецедент і підриває стабільність міжнародного порядку.
Системне постачання зброї з Північної Кореї до Росії стало критичним фактором у затягуванні війни в Україні. Воно дає змогу агресору продовжувати бойові дії попри економічні та політичні санкції, посилює загрозу для українських військових і цивільного населення, а також ускладнює дипломатичні зусилля з врегулювання конфлікту.
Усе це вимагає від міжнародної спільноти не лише засудження, а й конкретних дій — посилення контролю за морськими і залізничними перевезеннями, запровадження нових обмежень для сторін, які допомагають агресії, та активізація військової підтримки України.
