Женевські переговори стають центральною ареною, де вирішується майбутнє війна в Україні і довгострокова безпека всієї Європи. Мирний план США, який адміністрація Трампа просуває як «реалістичний шлях до миру», викликав тривогу у Києві та європейських столицях через відвертий перекіс на користь Москви.
Суть 28-пунктового документа проста й жорстка: Україна має віддати Росія частину територій, скоротити армію, відмовитись від вступу до НАТО і погодитися на обмежені безпекові гарантії. Формально план обіцяє кінець бойових дій, але фактично пропонує зафіксувати результати агресії та частково легалізувати вимоги Путін.
Зеленський опинився в особливо складній позиції. З одного боку, США залишаються ключовим військовим та розвідувальним партнером, а підтримка США критично важлива для фронту. З іншого – мирний план у нинішньому вигляді сприймається як тиск погодитися на умови, які суперечать Конституції та суверенітет України.
Адміністрація Трампа не приховує дедлайнів. Президент вимагає відповіді до четверга, водночас залишаючи собі простір для «тактичного» продовження строків, якщо переговори просуватимуться. Така тактика підвішеної загрози змушує Київ шукати спосіб відстояти свої позиції, не ризикуючи повною втратою підтримка США.
У Женеву вирушають держсекретар Марко Рубіо, спеціальний посланець Стів Віткофф і міністр армії Дан Дрісколл. З українського боку до перемовин залучені найвищі посадовці сектору безпеки, які мають мандат захищати національні інтереси. Сам Зеленський наголошує: делегація знає, що потрібно зробити, щоб не допустити третього вторгнення.
Однією з головних претензій новий мирний план викликав спосіб його розробки. Документ писався в тандемі США–Росія, без участі Києва та європейських союзників. Лише потім план був «принесений» Україні як альтернатива подальшим боям. Для Києва це виглядає як спроба домовитися про майбутнє країни без самої країни.
Європейські міністри закордонних справ прямо заявили, що в нинішньому вигляді план послаблює безпекову позицію Києва. Ключова критика стосується трьох пунктів: територіальні поступки, конституційна відмова від НАТО та обмеження чисельності армії. Усі три елементи фіксують вигоди для Кремля, але не створюють стійких запобіжників від нових атак.
Територіальний блок плану передбачає визнання російського контролю над усіма окупованими районами Донеччини та Луганщини, включно з тими, де досі стоять українські війська. Фактично Київ має добровільно вивести армію і погодитися з новою лінією розмежування. Для суспільства, яке воює чотири роки, така формула виглядає як оформлена капітуляція.
Не менш небезпечним є пункт, який вимагає змінити Конституцію України та закріпити відмову від вступу до НАТО. Це б’ється із ключовою вимогою Путін і давно озвученими «червоними лініями» Кремля. Водночас Альянс уже заявляв про «незворотний» курс Києва, тож план США ставить під сумнів довіру до рішень НАТО.
Обмеження чисельності Збройних сил до 600 тисяч військових теж має глибокі наслідки. У ситуації, коли Росія зберігає перевагу в людських ресурсах і промисловості, скорочення української армії перетворює безпекові гарантії на порожню декларацію. Україна фактично залишається сам на сам з більшим ворогом, ще й із меншою армією.
Вашингтон намагається компенсувати ці ризики обіцянками використати заморожені активи Росія для відбудови України. Ідеться про сотні мільярдів доларів, частину з яких пропонують спрямувати на відновлення інфраструктури. Але для Києва гроші не можуть замінити безпеку, а тим більше виправдати відмову від суверенних територій.
Колишня високопосадовиця Пентагону Лора Купер уже заявила, що запропоновані безпекові гарантії виглядають розмитими і «не виходять за межі того, що США фактично роблять зараз». Іншими словами, мирний план вимагає від України більше, ніж пропонує натомість. Це суперечить базовій логіці будь-якого переговорного балансу.
У відповідь на це європейські союзники намагаються перехопити ініціативу. На саміті в Південній Африці лідери Британії, Німеччини, Франції та ЄС домовляються, як посилити план так, щоб він не залишав Київ сам-на-сам із Москвою. Лунає ключовий принцип: «нічого про Україну без України», який мали б враховувати всі подальші рішення.
Паралельно готується окремий трек перемовин між США та Росія. Це додає напруги, оскільки в Києві і Брюсселі бояться сценарію, коли Вашингтон і Москва узгодять рамки угоди, а потім поставлять питання Україні у форматі «або погоджуйся, або лишайся сам». Женевські переговори покликані випередити саме такий розвиток подій.
Трамп публічно говорить, що готовий продовжити дедлайн, якщо «речі рухаються в правильному напрямку». Але поки що саме визначення «правильного напрямку» залишається туманним. Для Києва це збереження суверенітет України та реальних гарантій. Для Білого дому — можливість оголосити про швидкий успіх на міжнародній арені.
Фактично Україна намагається перетворити ультиматум на переговорний процес. Зеленський послідовно підкреслює, що реальний мир має базуватися на безпека й справедливості, а не на винагородженні агресора. Він окремо зауважує, що принцип «злочини проти людей і держав не можуть бути винагороджені» має бути відображений у будь-якій угоді.
Ризики для Києва очевидні. Якщо Україна відхилить мирний план без альтернативної пропозиції, Трамп може скоротити навіть ту підтримку США, яка залишилася – насамперед розвідувальну та політичну. Якщо ж погодиться на нинішні умови, влада ризикує втратити легітимність всередині країни, де суспільство не сприймає поразку як опцію.
Європейські партнери теж бачать загрози. Вони попереджають, що «погана угода» для України стане довгостроковою проблемою для ЄС. Послаблена держава з урізаною армією й формально закріпленими російськими територіями під боком – це рецепт для майбутніх криз, а не гарантія спокою. Саме тому їхня участь у Женевських переговорах принципова.
Політична ставка для Трампа також висока. Він хоче продемонструвати внутрішньому виборцю, що здатен «закінчити війни, які інші не змогли зупинити». Але якщо ціною стане втрата Україна реального суверенітету, США ризикують втратити роль надійного гаранта міжнародного порядку і відштовхнути навіть близьких союзників у Європі.
Для України ж ключове завдання – утримати баланс між твердою позицією і готовністю до діалогу. Київ не може допустити, щоб Женевські переговори перетворилися на процедуру оформлення поразки. Тому українська делегація має не лише реагувати на мирний план США, а й пропонувати власну рамку безпекові гарантії та відновлення.
Підсумок зрозумілий: перемовини Вашингтон–Київ у Женеві стануть тестом не лише для української дипломатії, а й для всієї системи союзів Заходу. Від того, чи вдасться послабити найнебезпечніші пункти плану і зберегти стратегічні інтереси України, залежить, чи стане мир справжнім завершенням війни в Україні, чи лише паузою перед новим витком російської агресії.
