Після запровадження адміністрацією Дональд Трамп різкого посилення імміграційних процедур, українці у США опинилися перед загрозою втрати легальний статус. За внутрішніми даними уряду США, майже 200 000 людей, які отримали тимчасовий гуманітарний дозвіл, тепер ризикують стати нелегальними іммігрантами. Це створює значну соціальну та психологічну кризу серед тих, хто втік від війна в Україні.
Однією з таких історій є випадок Катерини Голіздри, яка втратила дозвіл на роботу після закінчення терміну дії свого статусу. Вона змушена була залишити посаду менеджерки у Ritz-Carlton із доходом понад $50 000 на рік. Разом із роботою вона втратила медичну страховку і можливість допомагати своїй матері. Це яскраво ілюструє, як бюрократична затримка може вплинути на особисту стабільність і здоров’я людини.
Гуманітарна програма, ініційована адміністрацією Байдена у 2022 році, дозволила близько 260 000 українців у США отримати тимчасовий двохрічний статус. Але з січня 2025 року процес продовження цього статусу був фактично заморожений. Адміністрація Трампа посилалася на аргументи щодо безпеки та можливих загроз, що спровокувало зростання депортаційних ризиків.
Ті, у кого статус сплив, автоматично потрапили під ризик арешту імміграційними службами. Деякі українці перестали виходити з дому, інші виїхали до Канади, Німеччини або Аргентини. Правозахисники повідомляють про випадки арештів на будівництвах, в Uber, на доставках їжі та в ході перевірок у публічних місцях. Тисячі людей живуть в умовах виснажливого стрес і невизначеності.
Після судового рішення в травні імміграційним службам наказали відновити обробку заявок. Однак за кілька місяців було розглянуто лише 1 900 клопотань — мізерну частину від реальної кількості. Більш того, новий закон Трампа підвищив вартість гуманітарної заявки ще на $1 000. Це зробило продовження легальний статус фінансовою перешкодою для багатьох сімей.
Історія Євгенія Падафи демонструє, як українці шукають альтернативні шляхи порятунку. Не маючи інформації про своє поновлення, він вирішив «самодепортуватися», розраховуючи на державний бонус у $1 000 та безкоштовний авіаквиток. Але система запропонувала квиток лише до України, що могло б повернути його на фронт. У результаті він купив квиток у Аргентину, прибувши в країну з мінімальною сумою коштів.
У США тим часом депутати, як конгресмен Майк Квіглі, отримують сотні запитів про допомогу від українців у кризовій ситуації. Організації, як Ukraine Immigration Task Force, повідомляють про щоденні звернення щодо арештів та затримань. Люди, які законно в’їхали до країни, виконували всі вимоги системи, тепер фактично стали заручниками бюрократії.
Зі сторони України ситуація виглядає особливо болісною: багато з цих людей втекли від російської агресії, втратили житло і можливість повернутися додому. Для них депортація означає не адміністративну незручність, а потенційну загрозу життю. На цьому тлі Зеленський продовжує висловлювати подяку США, намагаючись утримати дипломатичні стосунки навіть під час публічних напружень.
Криза гуманітарна програма стала не лише політичною, а й моральною перевіркою для США. Вона порушує запитання: чи може країна, що позиціонує себе як захисник свободи і прав людини, допустити масову депортацію людей, які рятувалися від війна? Відповідь на це питання не лише юридична, а й цивілізаційна.
