Ніч на 7 лютого принесла Україні не лише сирену, а й удар по буденному: світло, тепло, зв’язок. Масована атака Росії по енергетичній інфраструктурі вдарила по генерації та мережах у момент, коли морози знову стискають країну.
Президент Володимир Зеленський повідомив про понад 400 ударних дронів і близько 40 ракет різних типів. Ціллю стала енергосистема України — від виробництва до розподілу електроенергії, а синоптики прогнозують спад температур до -14°C.
Міністр енергетики Денис Шмигаль заявив, що під удар потрапили дві теплові електростанції у західних регіонах та ключові вузли мережі — підстанції й розподільчі лінії. Через пошкодження вводили аварійні відключення, а Київ просив Польщу про екстрений імпорт електроенергії.
За підрахунками редакції Дейком, логіка удару зчитується як спроба повернути «холод» у статус переговорного аргументу. Зеленський прямо назвав це вибором ударів замість дипломатії й закликав партнерів реагувати, аби позбавити Москву важеля тиску взимку.
У цій фазі війни важливий не лише масштаб, а й «архітектура» цілей. Коли б’ють по підстанціях, ефект каскадний: навіть не знищуючи всю генерацію, ворог провокує довші перебої, розриваючи ланцюжок постачання до споживача.
Захід України, який раніше сприймали як тиловий, дедалі частіше стає полем енергетичних атак. Повідомлення про влучання надходили з низки областей, а у Львівській ОВА публічно попереджали: через удари по енергетиці відключення електроенергії можуть бути тривалішими.
Побутова ціна таких рішень завжди вища за статистику. Блекаут означає не тільки темряву: зникає тепло в будинках, збиваються графіки роботи лікарень, бізнес переводить процеси на генератори, а вразливі групи залежать від пунктів обігріву та сусідської взаємодопомоги.
Енергетики можуть ремонтувати не тоді, коли потрібно, а коли дозволяє безпека. Шмигаль наголосив, що бригади готові починати відновлення «щойно ситуація дозволить», а це робить повітряну тривогу не фоном, а прямим фактором темпів ремонту мереж.
Паралельно загострюється дискусія про ППО: кожна хвиля дронів і ракет тестує спроможність прикривати одночасно міста й критичну інфраструктуру. Звідси й повторюваний запит Києва — швидше посилювати оборону та прискорювати відновлення енерговузлів.
Для приватної генерації удар має ще один вимір — економічний і кадровий. DTEK заявила про значні пошкодження обладнання на своїх теплових електростанціях і назвала цю атаку вже десятою по ТЕС компанії з жовтня 2025 року — серія, що виснажує запас міцності станцій і людей.
Коли ціллю стають теплові електростанції — зокрема Бурштинська ТЕС і Добротвірська ТЕС — зростає навантаження на решту системи. У пікові морози це критично: теплова генерація часто підхоплює баланс, коли попит різко зростає, а резерви обмежені.
Запит України на імпорт електроенергії з Польщі показує, що кордон працює як запобіжник системи. Але екстрений імпорт — не «чарівна паличка»: він допомагає зняти гострий дефіцит, однак не замінює відновлення підстанцій і фізичного захисту енергетичної інфраструктури.
Сигналом регіонального розливу ризиків стала реакція Польщі. У Любліні та Ряшеві тимчасово зупиняли роботу аеропортів, доки в польському небі тривали військові операції із залученням літаків НАТО; Варшава підкреслила, що порушення її повітряного простору не було.
Контекст удару — політичний не менше, ніж технічний. Атака сталася після чергового раунду переговорів за посередництва США, який не дав відчутного прориву; Зеленський публічно підв’язує енергетичний терор до дипломатичного треку як до спроби торгувати стражданнями.
У Європі паралельно наростає санкційний тиск на «енергетні гроші» Кремля. Єврокомісія запропонувала новий пакет обмежень, зокрема щодо сервісів, пов’язаних із російською нафтовою логістикою та фінансовими послугами — спроба різати ресурсну базу війни.
У короткій перспективі Україні доведеться тримати систему «на швах»: швидкі ремонти, мобільні потужності, жорсткіші графіки споживання, пріоритет для критичних об’єктів. Це непопулярно, але дозволяє уникати некерованих провалів і хаотичних аварійних відключень.
У середній перспективі рецепт очевидний, хоч і дорогий: децентралізація, резервні схеми, мікромережі для лікарень і водоканалів, а також енергоефективність житла. Чим менше система «зав’язана» на один вузол, тим важче влаштувати блекаут одним влучанням.
Є й соціальний нерв: автономність купується грошима. Хто має генератор і паливо — переживає простіше, хто ні — опиняється у залежності від державних пунктів обігріву та випадкової допомоги. Це підточує довіру й робить тему справедливого доступу до тепла політичною.
Найближчі дні будуть тестом на витривалість. Якщо прогнозовані морози посиляться, а атаки повторяться, країна знову житиме в режимі «ремонт між тривогами», а імпорт електроенергії стане тактичним, але не стратегічним рішенням.
У щоденних оглядах «Дейком» наприкінці січня вже фіксував тенденцію: Росія відповідає на зовнішній тиск ударами по енергетичній інфраструктурі, намагаючись перетворити холод на інструмент впливу. Власне нинішня атака підтверджує цю логіку.
Зеленський сформулював дилему просто: Росія може обирати дипломатію щодня, але обирає удари. Відповідь партнерів вимірюватиметься не заявами, а здатністю швидше закривати небо, швидше відновлювати підстанції й не дозволити Москві «монетизувати» зиму.
