Іпотека у часи війни: довіра, що перемагає страх
У той час, коли країна щодня стикається з воєнними загрозами, українці продовжують купувати житло. Це виглядає як прояв безпрецедентної віри в майбутнє. У травні 2024 року банки видали 599 іпотечних кредитів на загальну суму 1,1 мільярда гривень. Це не просто статистика — це свідчення впертої надії та прагнення стабільності, які живуть у серцях людей, що обирають інвестувати у власну домівку.
Цифри демонструють, що попит на житло існує не лише серед учасників державних програм, а й поза ними. Люди готові брати на себе зобов’язання, розраховуючи не тільки на фінансові переваги, а й на символічну вартість власного житла як простору захисту й тиші в нестабільному світі.
Фінансова впевненість українців підтверджується ще одним фактором — низьким рівнем непрацюючих кредитів, який утримується на рівні 15%. Це означає, що позичальники здебільшого відповідально ставляться до своїх зобов’язань, а банки — до оцінки ризиків.
Варто також відзначити, що порівняно з попередніми роками, іпотека в Україні поступово змінюється — від суто споживчого продукту вона стає соціальним інструментом, який забезпечує не лише квадратні метри, а й відчуття вкоріненості, безпеки та плану на завтра.
Попри всі негаразди, ринок житла виявився одним із найбільш стійких секторів економіки. Його підтримують не лише державні програми, а й індивідуальна готовність громадян вкладати у власне майбутнє.
Первинний чи вторинний ринок: куди схиляється споживач
Розподіл виданих кредитів між первинним і вторинним ринками свідчить про зміни у споживчих настроях. На первинному ринку у травні було укладено 352 кредитні договори на суму майже 640 мільйонів гривень. З них понад 100 кредитів видано під заставу майнових прав на майбутнє нерухоме майно, що є типовим для новобудов.
Натомість 247 кредитів на 451 мільйон гривень припадає на вторинний ринок. Це означає, що третина покупців обирає житло, яке вже готове до заселення, навіть якщо воно не нове. Такий вибір може бути продиктований потребою в терміновому переїзді або уникненням ризиків, пов’язаних із затримками будівництва.
Ставки кредитування також відрізняються: середньозважена ефективна ставка на первинному ринку становила 8% річних, тоді як на вторинному — 10%. Це природно, адже банки частіше готові ризикувати менше там, де об’єкт уже введено в експлуатацію та пройшов оцінку.
Разом із тим, кредитування майбутнього житла свідчить про довіру до забудовників, особливо у великих містах, де такі угоди становлять значну частку. Українці не бояться інвестувати в проєкти, які ще не завершено, що демонструє віру не лише у власні перспективи, а й у стабільність ринку загалом.
Розподіл між первинним і вторинним сегментами залишається збалансованим, що позитивно впливає на загальну динаміку ринку. Обидва сектори зберігають активність, а конкуренція між ними стимулює розвиток якісного житла.
Географія попиту: де житло купують найактивніше
Найвищу активність у травні зафіксовано в Київській області — 212 договорів на 371 мільйон гривень. До цього додалося ще 119 угод у самому Києві на 259 мільйонів. Таким чином, столичний регіон охопив понад третину загального обсягу іпотечного кредитування в країні.
Цей факт важко назвати несподіваним. Навіть попри ризики, пов’язані з наближеністю до лінії фронту, Київ залишається магнітом для мігрантів з регіонів і місцем концентрації економічної активності. Житло тут — не просто дах над головою, а інвестиція з високим потенціалом зростання вартості.
Львівська область — третя за обсягом кредитування (39 договорів на 76,6 млн грн). Слідом іде Івано-Франківська (28 договорів на 47,7 млн грн) та Дніпропетровська (23 договори на 42,8 млн грн). В усіх цих регіонах спостерігається активна забудова, високий попит на житло та переїзд населення з небезпечніших територій.
Регіональний розподіл також показує, що навіть у менш численних областях є сталий попит на іпотеку. Це може бути наслідком переміщення населення, підвищеної мобільності та зміни трудових центрів.
Загалом, географія кредитування демонструє, що потреба в житлі існує по всій Україні, хоча найбільш активними залишаються великі міста й обласні центри. Саме вони задають тон національному ринку нерухомості.
Державна підтримка чи банківська ініціатива: на чому тримається ринок
Зростання частки іпотеки поза державною програмою «єОселя» є важливою ознакою зміцнення банківського сегмента. З початку року вона зросла до 4,5%, що свідчить про поступову активізацію комерційного ринку. Проте навіть з цим зростанням важко не помітити домінування державної іпотеки.
Середня ставка за «єОселею» — приблизно вдвічі нижча за ту, що пропонують банки. Це створює потужний стимул для громадян скористатися саме цією програмою. Водночас, обмеження за критеріями участі та обмежені квоти змушують частину покупців звертатися до звичайних банківських продуктів.
Банки намагаються адаптуватися до нових умов: розробляють спеціальні пропозиції, вводять гнучкіші умови першого внеску, а також надають більш персоналізований супровід клієнтів. Це дозволяє їм втримувати позиції навіть у конкурентному середовищі.
Ще один позитивний сигнал — збереження банками оптимізму щодо зростання портфелів кредитування як бізнесу, так і населення. Вперше за рік банки очікують поліпшення якості виданих позик, що свідчить про відновлення довіри до кредитного сектору.
Таким чином, ринок іпотеки в Україні нині базується на двох опорах — підтримці з боку держави та поступовому поверненню до активної банківської діяльності. Цей баланс дозволяє зберігати стабільність навіть у складні часи.
Майбутнє іпотеки: виклик чи можливість
З огляду на все вищесказане, можна зробити висновок: український ринок іпотеки не просто функціонує — він розвивається. Так, повільно, з обмеженнями, зі значною часткою державної підтримки, проте напрямок цього розвитку очевидний — до стабілізації та зміцнення.
Основним викликом залишається питання доступності: для багатьох українців навіть найнижча ставка за «єОселею» все ще є недосяжною. Проте, з іншого боку, сама поява альтернативних пропозицій свідчить про зростання гнучкості фінансових установ.
Війна змінила багато аспектів життя, але не зруйнувала головного — бажання мати дім. У цих умовах іпотека стає не лише фінансовим зобов’язанням, а й актом надії. Люди, які сьогодні підписують кредитні договори, фактично проголошують віру в мирне майбутнє.
Ринок житла, як лакмусовий папірець, чітко фіксує настрої суспільства. А нинішні тенденції засвідчують, що попри всі страхи, українці обирають залишатися, будувати, вкладати у свій дім.
У цьому й полягає справжня сила народу — в готовності будувати майбутнє навіть тоді, коли його ще не видно на горизонті.
