Іранський президент Масуд Пезешкіан публічно наказав силовикам не застосовувати заходів проти мирних протестувальників, якщо ті не створюють загрози національній безпеці. Це спроба знизити градус насильства на тлі хвилі демонстрацій, що тривають понад тиждень і вже забрали десятки життів.
За повідомленнями, позицію президента озвучив його заступник Мохаммад Джафар Гаемпанах: протести через економічні труднощі не мають ставати підставою для силових дій. Окремо підкреслено, що ті, хто бере до рук зброю або атакує поліцію чи військові об’єкти, трактуватимуться як учасники заворушень, а не мирні демонстранти.
Заява Пезешкіана контрастує з діями силових структур на місцях. Активісти повідомляють про жорсткі розгони демонстрацій і рейди, зокрема в лікарнях, що лише підсилює обурення. За оцінками правозахисників, загинуло щонайменше 36 людей, затримано понад 2 тисячі.
Протести стартували в Тегерані як реакція на обвал ріалу до рекордного мінімуму та різке подорожчання базових товарів. Далі вони розрослися до ширшого спектра вимог — від економічних претензій до політичних гасел проти ісламської республіки, включно з закликами до усунення верховного лідера Алі Хаменеї.
Одна з причин, чому слова президента можуть не спрацювати, — фрагментована система безпеки. Уряд Пезешкіана контролює поліцію, але не контролює добровольчі формування «Басідж», які входять у структури Корпусу вартових ісламської революції й підпорядковуються верховному лідеру. В поточних подіях задіяні обидві лінії силовиків, і саме це знижує керованість та ускладнює деескалацію.
Паралельно розгортання протестів уже б’є по верхівці фінансового блоку. Повідомляється про відставку посадовця центрального банку, відповідального за валютні ринки, після нового падіння ріалу, а також про попередню відставку голови центрального банку наприкінці грудня. Це виглядає як пошук «винних» за валютну кризу, але не як розв’язання причин.
Жорстка лінія в Ірані традиційно пояснює протести зовнішнім втручанням, називаючи США та Ізраїль серед сил, що «підживлюють» заворушення. Така рамка відкриває простір для подальших репресій під приводом захисту держави й дає аргумент тим структурам, які не хочуть компромісів.
Нинішні протести називають найбільшими з часів хвилі 2022 року після смерті Махси Аміні в поліцейській опіці. Це важливий маркер: суспільна напруга не «вивітрилася», а економічний шок лише дав новий старт для давно накопичених претензій — до цін, корупції, безперспективності та політичної закритості.
Найближчі наслідки залежать від двох факторів. Перший — чи зможе президент бодай частково нав’язати силовикам правило «не чіпати мирних», тобто перевести кризу в контрольований формат. Другий — чи здатна влада стабілізувати валюту та стримати інфляцію без радикальних кроків, які вдарять по елітах. Якщо ні, протести можуть перейти в довшу фазу й стати хронічним ризиком для режиму.
У перспективі для Ірану це тест на реальну вагу «поміркованого» президента в системі, де ключові важелі безпеки йде в обхід уряду. Якщо Пезешкіан не зможе зупинити насильство й показати хоч якусь економічну відповідь, його риторика стане порожнім жестом, а вулиця радикалізуватиметься швидше, ніж влада здатна її стримувати.
