Верховний суд Вестмінстера постановив цього тижня заборонити вуличні виступи в Лестершир‑сквер — одному з найвідоміших туристичних майданчиків Лондона. Рішення суду підтримали міські чиновники після того, як медіакомпанія Global, розташована в офісі на площі, подала позов із вимогою обмежити «неймовірний шум» від музикантів і акробатів, які виступали в жовтих колах, що позначали дозволені для цього зони.
Позивачі стверджували, що щоденні репетиції та виступи зі «запаморочливими гучними хітами» примушували працівників їхньої компанії ховатися у коморах та телефонних кабінках, аби встигнути провести хоча б один робочий дзвінок без відлуння бас‑лінії у вухах. Суддя, розглядаючи матеріали справи, визнав, що повторювані музичні фрагменти можуть спричиняти «психологічний дискомфорт» і навіть були охарактеризовані як «психологічні тортури», — цитує рішення Reuters.
Радість одних і полегшення інших
Уранці в четвер на жовтих колах у серці Лестершир‑сквері вже не було жодного виконавця. Частина місцевих працівників із захопленням сприйняла новину.
«Нарешті! — з полегшенням вимовив Абу Хан, 28‑річний продавець кебабів. — Музика була така гучна, що клієнти не чули моїх цін. Я мусив напряму кричати, і люди думали, ніби я сварюся».
Інші працівники нарікали: натовпи туристів, які збиралися навколо музикантів, блокували доступ до крамниць і кав’ярень, завдаючи шкоди торговому обороту. Один із рестораторів узагальнив: «Це додає мені головного болю — у мене і так проблеми з тиском».
Тим часом лише за десять‑п’ятнадцять хвилин пішки від Скверу в Ковент‑Гардені вуличні артисти не постраждали. Там збереглася атмосфера жвавого фестивалю: гітаристи, пантомімники, акробати й навіть ковтальники мечів залучали публіку о 12‑й годині дня.
«Ми — культура Лондона, — каже 42‑річний Рон Самм, який спеціалізується на ковтанні мечів і є представником Асоціації вуличних артистів. — Лестер‑сквер — це інший рівень: тут завжди було гамірно та весело. Було шкода бачити, як область перетворилася на театр для бізнес‑скарг».
Пан Самм назвав порівняння повторюваних мелодій із «психологічними тортурами» перебільшеним, адже, на його думку, виступи скоріше відволікають людей від міської метушні, дарують культуру та натхнення.
Думки лондонців і туристів
Серед перехожих думки розділилися. Бармен Кріс Джонс визнав, що «зачіска на струнах гітари часом тішила, але інколи дійсно зводила з розуму». Для нього особисто добре, коли виступи тривають не більше декількох пісень однієї програми; а коли один артист затримується на години, виникає «перевантаження звуками».
Тим часом туристи з Європи й Азії охоче фотографували порожні жовті кола в Лестершир‑сквері, розповідаючи, що віддають перевагу вуличній музиці. «Це ж частина магії Лондона!» — захоплено сказала дівчина з Франції.
Міський голова району Вестмінстер Айша Лесс прокоментувала: «Ми любимо наших вуличних артистів, але маємо зважати на потреби резидентів і бізнесу. Судовий вердикт змушує нас діяти — інакше ми ризикуємо порушити баланс життя в динамічному центрі міста».
Заборона діє лише на Лестершир‑сквері: інші 24 офіційно затверджені місця для вуличних виступів у центрі Лондона, включно з Трафальгар‑сквером і Піккаділі‑сатором, залишаються відкритими для артистів.
Що далі?
Поки що залишається невідомим, чи оскаржить рішення суду власне місто чи окремі артисти. Асоціація вуличних виконавців заявила про намір розглянути всі законні шляхи захисту своїх прав.
Однак для багатьох цей прецедент демонструє, як швидко скарги бізнесу та судові позови можуть змінити обличчя міського простору. У Лондона залишається шанс довести: мистецтво й торгівля можуть уживатися пліч‑о‑пліч — за умови взаємної поваги та здорового глузду.
