24 лютого 2026 року, в день четвертої річниці повномасштабної війни в Україні, Володимир Путін виступив перед керівництвом ФСБ. У центрі промови — не фронт, а тил: критичні об’єкти, охорона й «антитерор».
Президент РФ наказав посилити захист енергетичної інфраструктури та транспортної інфраструктури, а також місць масового скупчення людей. Риторика підкреслює: Москва готується до тривалої «війни по мережах», де цілями стають вузли й маршрути.
Путін пов’язав українські атаки з «допомогою західної розвідки» та заявив, що ворог «не зміг завдати стратегічної поразки», тому нібито робить ставку на диверсії й «масовий терор». Це наратив, який перекладає війну з поля бою в площину внутрішньої мобілізації.
За оцінкою редакції «Дейком», ця рамка потрібна Кремлю, аби одночасно виправдати посилення ФСБ і підняти політичну ціну українських ударів по нафтобазах та нафтопереробних заводах. У тиловій логіці РФ «безпека» стає продовженням війни іншими методами.
Окремим акцентом пролунала тема Чорне море: Путін заявив, що є інформація про можливі спроби підірвати газопроводи «Турецький потік» і «Блакитний потік». Джерел і деталей він не навів, але сам сигнал — про вразливість підводних газопроводів.
Ця заява лягає в давніший тренд, коли російські силовики намагаються прив’язати атаки на енергобезпека до «зовнішнього управління». Раніше ФСБ публічно звинувачувала Україну та Британію у планах диверсій щодо TurkStream — ще до нинішньої річниці.
Причина нервовості очевидна: українські безпілотники та дрони дедалі частіше дістають нафтопереробні потужності, склади й порти, створюючи для Росії «довгі санкції» без підписів. Аналітики прямо пов’язують це з відповіддю на енергетичну війну РФ проти України.
Ефект таких ударів складно міряти одним відсотком: частину об’єктів швидко ремонтують, частину — б’ють повторно, а вузькі місця з’являються у специфічному обладнанні та логістиці. Carnegie наголошує, що оцінки втрат потужностей часто перебільшують, але реальні збої для ринку й бюджету РФ відчутні.
У цьому контексті наказ Путіна ФСБ — спроба зменшити «вартість уразливості» для нафтобаз і НПЗ: більше охорони, більше режиму, більше контррозвідки. Проте сама природа дронових ударів робить «суцільний купол» економічно дорогим навіть для великої держави.
Кремль також підшиває до «антитерору» тему замахів і атак на посадовців, що дозволяє розширювати повноваження спецслужб у внутрішній політиці. Відтак ФСБ стає не лише «щитком» для інфраструктури, а й центром управління страхом.
Важливо, що Путін говорить про «каяття ворогів», якщо «штовхатимуть Москву занадто далеко». Це формула стримування без конкретики: вона підживлює відчуття ескалації, але не визначає ні червоних ліній, ні механізмів деескалації.
У зовнішній площині меседж адресований також союзникам України: мовляв, удари по російській енергетичній інфраструктурі — це не «військова логіка», а «терор». Кремль так намагається підірвати легітимність української стратегії в очах партнерів.
Але для Заходу енергетика РФ — одна з ключових точок тиску: санкції проти Росії дедалі частіше б’ють по «тіньовому флоту», страхуванню і каналах експорту. Саме тому Москва боїться одночасного удару «дронами по НПЗ» і «пакетами санкцій».
Парадокс: що більше РФ розповідає про «боротьбу з терором», то легше їй пояснювати нові обмеження, цензуру й контроль над зв’язком. У 2025–2026 роках у публічному полі РФ уже зростала роль ФСБ у регулюванні портів і комунікацій.
Для України ж «енергетична інфраструктура» Росії — це частина воєнної економіки: паливо, мастила, експортна виручка, податки. Тому удари по нафтобазах і нафтопереробних заводах — спосіб підняти ціну війни для Кремля, не заходячи в прямий бій із перевагою РФ у ресурсах.
Ризик у тому, що Москва може відповісти симетрично — новими ударами по енергетичній інфраструктурі України, що вже спричиняє «енергетичний голод» для економіки. У такому обміні страждають цивільні системи, а політичні рішення стають ще менш гнучкими.
Заява про газопроводи в Чорному морі додає ще один рівень: енергобезпека Туреччини та Балкан стає частиною інформаційного поля війни. Навіть без фактичного інциденту сам натяк піднімає ставки й розширює карту «вразливих точок».
На практиці наказ Путіна ФСБ не зупинить дрони сам по собі: потрібні ППО, РЕБ, розвідка, режим доступу, а також відновлюваність після ударів. Але політичний сенс інший — показати елітам і населенню, що держава «контролює» страх, навіть якщо фронт диктує нові правила.
Найважливіше запитання після цієї промови — чи стане «антитерор» інструментом захисту, чи інструментом затягування війни. Бо коли ФСБ отримує ширші рамки, а Кремль говорить мовою загрози, шлях до дипломатії звужується, навіть якщо її згадують у кожній заяві.
