Війна Росії проти України може входити у період, коли для Кремля дедалі складніше зберігати попередню модель ведення бойових дій. Російська економіка відчуває дедалі більший тиск, армія зазнає значних втрат, а західна підтримка України залишається одним із головних факторів, який Москва прагне змінити.
На цьому тлі з'являються попередження про те, що Володимир Путін може розглядати не лише військові, а й надзвичайно ризиковані політичні сценарії. Один із таких прогнозів озвучив колишній командир британського танкового полку Геміш де Бреттон-Гордон у матеріалі The Telegraph.
За його оцінкою, Кремль може спробувати підняти ставки настільки високо, щоб змусити європейські країни та Сполучені Штати переглянути рівень підтримки Києва. Серед потенційних сценаріїв експерт називає провокацію або пряме зіткнення з однією з держав НАТО, а в найгіршому випадку — можливість застосування тактичної ядерної зброї проти України.
Важливо наголосити: йдеться саме про оцінку експерта, а не про підтверджений план Кремля. Публічних доказів того, що Росія ухвалила рішення здійснити напад на країну НАТО або застосувати ядерну зброю, немає.
Однак сама поява подібних прогнозів показує, наскільки небезпечною залишається ситуація навколо війни.
Чому Москва може бути зацікавлена в ескалації
Логіка такого сценарію, на думку британського експерта, пов'язана із поступовим виснаженням російської системи.
Війна триває роками, а її ведення потребує величезних фінансових, людських і матеріальних ресурсів. Росія змушена витрачати значні кошти на армію, оборонну промисловість, виплати військовослужбовцям та відновлення техніки.
При цьому швидке досягнення заявлених Москвою політичних цілей так і не відбулося.
Україна продовжує чинити опір, адаптуючи власну військову стратегію до нових умов. Особливо швидко розвиваються безпілотні технології, засоби розвідки та системи ураження.
Саме технологічна складова стала однією з найбільш помітних змін цієї війни.
Українська сторона за роки повномасштабного конфлікту створила масштабну екосистему безпілотних систем. Дрони використовуються для розвідки, коригування вогню, ураження техніки та боротьби з логістикою.
Це змушує Росію постійно адаптуватися, витрачати додаткові ресурси та шукати нові способи тиску.
У такій ситуації Кремль може бути зацікавлений у створенні нової кризи, яка змусила б західні уряди зосередитися не на підтримці України, а на власній безпеці.
Найнебезпечніший варіант — удар по НАТО
Одним із найбільш тривожних припущень експерта є можливість провокації або військового удару по державі НАТО.
Такий сценарій означав би принципово новий рівень конфлікту.
Україна не є членом Північноатлантичного альянсу, тому війна на її території залишається окремим конфліктом. Прямий напад Росії на країну НАТО поставив би зовсім інше питання — про колективну безпеку всього Альянсу.
Саме тому будь-яка подібна атака була б надзвичайно ризикованою для Москви.
НАТО об'єднує держави з величезними економічними, технологічними та військовими можливостями. Потенційне пряме зіткнення означало б для Росії необхідність протистояти значно ширшій коаліції.
Тому такий крок важко назвати способом «врятувати» ситуацію. Навпаки, він міг би різко погіршити становище Кремля.
Втім, у своїй оцінці де Бреттон-Гордон виходить із припущення, що керівництво Росії може свідомо піти на величезний ризик, якщо вважатиме, що традиційні методи тиску більше не працюють.
Ядерний шантаж залишається головним інструментом Кремля
Ще небезпечнішим є сценарій, пов'язаний із ядерною зброєю.
Російське керівництво протягом війни неодноразово використовувало ядерну риторику як інструмент залякування Заходу.
Саме тому будь-які припущення про можливе застосування тактичної ядерної зброї сприймаються особливо серйозно.
Водночас між погрозами та реальним рішенням про застосування ядерної зброї існує величезна різниця.
Такий крок мав би непередбачувані наслідки для самої Росії. Він міг би призвести до різкої міжнародної ізоляції, масштабної військової відповіді та втрати навіть частини тих дипломатичних каналів, які Москва досі намагається зберігати.
Крім того, ядерний удар не гарантував би Росії досягнення політичної мети.
Навпаки, він міг би об'єднати західні країни та створити для Кремля ще більш несприятливе становище.
Саме тому ядерна зброя залишається радше інструментом стратегічного залякування, ніж зброєю, застосування якої можна автоматично очікувати.
Економіка стає дедалі важливішим фактором
Окрему увагу експерт приділяє російській економіці.
Військова модель дозволяє Кремлю підтримувати високі державні витрати та забезпечувати армію ресурсами, але така система має межі.
Чим довше триває війна, тим більше ресурсів необхідно для її підтримання.
Російська влада змушена балансувати між військовими витратами, соціальними зобов'язаннями, підтримкою промисловості та необхідністю компенсувати наслідки міжнародних санкцій.
Для населення проблеми стають помітними через ціни, доступність окремих товарів, проблеми з паливом у деяких регіонах та загальне зростання вартості життя.
Водночас військові витрати створюють ілюзію економічної активності: підприємства оборонного сектору працюють на високих оборотах, держава вливає величезні кошти у виробництво.
Але така модель не може нескінченно замінювати нормальне економічне зростання.
Саме тому питання тривалості війни для Кремля має не лише військове, а й економічне значення.
Найболючіше питання — люди
Ще одним обмеженням для Росії залишається людський ресурс.
Москва протягом тривалого часу намагалася уникати максимально широкого залучення населення до війни.
Основний тягар значною мірою припадав на жителів регіонів із нижчими доходами, добровольців, контрактників та інші категорії населення.
Однак подальше збільшення потреб армії може зробити таку модель дедалі складнішою.
Якщо Кремль буде змушений проводити нову масштабну мобілізацію, наслідки можуть відчути вже великі міста та заможніші верстви населення.
Це принципово важливо.
Авторитарна система може тривалий час приховувати реальну ціну війни від більшої частини суспільства. Але коли війна безпосередньо торкається сімей людей із впливом, ресурсами та доступом до інформації, політичні ризики різко зростають.
Саме тому нова масштабна мобілізація потенційно може стати для Кремля значно складнішим рішенням, ніж попередні кампанії набору військовослужбовців.
Паралель із Афганістаном
Британський експерт також проводить паралелі з радянською війною в Афганістані.
Тоді Москва роками намагалася продовжувати військову кампанію, яка ставала дедалі дорожчою та непопулярнішою.
Повернення військових у цинкових трунах поступово змінювало ставлення суспільства до війни.
Однак сучасна Росія значно краще контролює інформаційний простір, тому пряме повторення радянського сценарію не є неминучим.
Проте сама проблема залишається актуальною: будь-яка війна має людську ціну, і в певний момент її стає дедалі важче приховувати.
Якщо втрати продовжать зростати, а для поповнення армії знадобиться все більше людей, питання війни може поступово переходити з телевізійних ефірів безпосередньо в російські домогосподарства.
Чому тут важливий Дональд Трамп
Окремий фактор у цій ситуації — політика США.
Кремль уважно стежить за позицією Вашингтона та намагається використовувати міжнародні суперечності у власних інтересах.
Для Москви особливо важливо переконати американську адміністрацію, що подальша підтримка України нібито створює небезпеку масштабної світової війни.
Саме страх перед прямим зіткненням Росії та НАТО може використовуватися як інструмент політичного тиску.
Логіка проста: якщо західні суспільства почнуть вважати допомогу Україні занадто небезпечною, політики можуть стати обережнішими.
Але існує і протилежний сценарій.
Надмірна агресивність Москви може дати результат, прямо протилежний бажаному Кремлем: європейські країни можуть ще швидше нарощувати оборонні бюджети, збільшувати виробництво зброї та зміцнювати військову співпрацю.
Європа вже готується до гірших сценаріїв
Повномасштабна війна в Україні змусила європейські держави переглянути власні уявлення про безпеку.
Протягом десятиліть значна частина країн Європи скорочувала оборонні витрати, вважаючи масштабну сухопутну війну малоймовірною.
Тепер ситуація змінилася.
Європейські країни збільшують витрати на оборону, закуповують боєприпаси, розвивають виробничі потужності та переглядають власні військові доктрини.
Для Росії це означає, що навіть якщо їй вдасться тимчасово послабити підтримку України, загальна тенденція може залишитися несприятливою.
Європа вже усвідомила, що безпекові гарантії не можна сприймати як щось само собою зрозуміле.
Чи справді Путін готовий перейти небезпечну межу?
Це головне питання.
Однозначної відповіді на нього немає.
Російське керівництво може використовувати погрози та демонстрацію сили саме для того, щоб уникати реального зіткнення із Заходом.
Ядерна риторика у такому разі стає способом психологічного тиску.
Водночас неможливо повністю виключати ризик помилки, неправильного розрахунку або небезпечної ескалації.
Саме тому західні країни уважно стежать за військовою активністю Росії, її ядерними силами, переміщеннями військ та політичними сигналами Кремля.
Найнебезпечніша ситуація виникає тоді, коли одна сторона переконана, що інша не наважиться відповісти.
Україна залишається центральною ланкою
Попри всі розмови про можливе зіткнення Росії із Заходом, головним полем війни залишається Україна.
Саме тут Росія продовжує витрачати величезні ресурси, а Україна змушена щодня захищати свою територію та населення.
Для Києва принципово важливо, щоб будь-які міжнародні домовленості не перетворилися на паузу, яка дозволить Москві відновити сили та підготувати нову військову кампанію.
Тому питання майбутнього миру безпосередньо пов'язане з гарантіями безпеки, обороноздатністю України та здатністю партнерів стримувати Росію.
Найгірший сценарій не є неминучим
Попри похмурі оцінки, говорити про неминучість нападу Росії на НАТО або застосування ядерної зброї було б неправильно.
Такі сценарії залишаються припущеннями.
Однак небезпека полягає в іншому: коли війна затягується, ресурси скорочуються, а політична ціна поразки для керівництва стає дедалі вищою, спокуса підвищити ставки може зростати.
Саме тому Заходу важливо не лише реагувати на вже здійснені дії Росії, а й демонструвати чіткі межі допустимого.
Сильне стримування працює тоді, коли потенційний агресор розуміє ціну власного рішення ще до того, як натисне на кнопку.
Для України це означає необхідність продовжувати зміцнювати власну оборону, розвивати технології та зберігати підтримку міжнародних партнерів.
Для Європи — прискорювати створення власної оборонної спроможності.
А для Росії будь-яка спроба перейти червону лінію може виявитися не способом зберегти нинішню систему, а кроком до її ще більшої ізоляції та виснаження.
Саме тому найбільш небезпечний сценарій майбутнього війни полягає не лише у свідомому рішенні розширити конфлікт. Не менш серйозною загрозою є помилка у розрахунках, коли Кремль вирішить, що Захід знову відступить.
І саме цього сценарію, за оцінками експертів, Україна та її партнери мають не допустити.
