«Взяти під опіку Росію»
У ніч на 1 січня 2000 року перший демократично обраний президент Росії Борис Єльцин несподівано оголосив про свою відставку. Він звернувся до свого наступника, маловідомого на той час Володимира Путіна, із закликом: «Подбай про Росію». Минуло чверть століття, і Путін стверджує, що він не лише «подбав» про країну, а й відродив її як могутню «суверенну державу», здатну протистояти Заходу.
На своїй підсумковій річній пресконференції 19 грудня (2024 року) президент Росії оголосив, що «відірвав Росію від краю прірви». Згідно з його твердженнями, йому вдалося врятувати країну від зовнішнього впливу після розпаду СРСР і перетворити її на незалежну силу, «яка приймає рішення в інтересах власного народу, а не в інтересах інших держав». Утім, оглядаючись на події року, аналітики та міжнародні спостерігачі вважають, що ситуація у Росії значно складніша, аніж демонструють пафосні заяви кремлівського лідера.
Український фронт: багаторічна війна та «повзучі» втрати
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже майже три роки, і, попри «повільні, але стабільні успіхи» в окремих секторах фронту, війна завдає катастрофічних втрат російській армії. За оцінками країн НАТО, йдеться про сотні тисяч убитих і поранених із російського боку. Крім того, Збройні сили України взяли під контроль частину Курської області, маючи на меті використати цю територію як інструмент тиску під час майбутніх переговорів.
Ситуацію додатково загострив гучний теракт у Москві: цього місяця внаслідок вибуху було вбито генерал-лейтенанта Ігоря Кириллова, главу військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ. Водночас повідомляється і про прикордонні інциденти, зокрема катастрофи на транспортних маршрутах. 25 грудня на території Казахстану розбився літак компанії Azerbaijan Airlines, що намагався здійснити посадку в Грозному (Чечня). Західні офіційні особи припускають, що літак помилково збила російська ППО.
Економіка «на гальмах»: інфляція, санкції та кризові ставки
Санкції Заходу, запроваджені після вторгнення в Україну, продовжують дошкуляти російській економіці, незважаючи на заяви Путіна про стійкість і успішну адаптацію. За офіційними даними, інфляція в Росії досягла майже 10% у річному вимірі. Центральний банк змушений утримувати ключову облікову ставку на рівні 21%, хоч раніше багато економістів очікували її підвищення до 23%. Водночас сам Путін на публіці закликає до «збалансованого рішення», намагаючись довести, що ситуація під контролем.
Однак у реальному секторі українська війна та санкції дають про себе знати дедалі сильніше:
- Російські бізнесмени скаржаться на девальвацію рубля та критично високі кредитні ставки.
- Населення невдоволене зростанням цін на продукти та товари першої необхідності.
- Інвестори уникають російських активів через геополітичну невизначеність.
Крім того, на кризу впливають і міжнародні провали Москви: повалення сирійського диктатора Башара Асада, якого Путін тривалий час підтримував, серйозно підірвало впевненість Кремля у власній зовнішньополітичній стратегії.
Переформатування суспільства: від шкіл до дитячої народжуваності
Війна проти України стала каталізатором для будівництва в Росії фактично військової диктатури з довготривалими наслідками. За останні місяці особливо помітними стали три головні тенденції:
- Мілітаризація освіти та культури
- У вересні в школах запровадили обов’язковий курс «Основи безпеки та захисту Вітчизни», у якому дітей навчають поводженню зі зброєю, зокрема автоматами Калашникова.
- До шкільних аудиторій часто запрошують «героїв з передової» – солдатів, які повернулися з України, а деколи й колишніх в’язнів, завербованих для війни.
- Активно пропагується «патріотизм», а програми з інформатики або історії дедалі частіше замінюються «виховними годинам» про війну.
- Переорієнтація кар’єрного спрямування молоді
- Раніше реклама в Росії стимулювала підлітків до навчання на IT-спеціалістів, програмістів тощо. Тепер популяризується робота на «оборонних підприємствах» чи на заводах із виробництва дронів.
- Запущено чимало промоакцій і навчальних програм: наприклад, у татарстанському технопарку «Алабуга» підлітків віком 15–16 років запрошують «прямо з 9-го класу» вчитись програмувати та збирати іранські дрони-камікадзе.
- Оголошення рекламують такі курси як «суперелітні», закликаючи дітей не витрачати час на старшу школу, а відразу долучитися до «нових перспективних галузей», пов’язаних із військовою промисловістю.
- Заохочення до народжуваності
- Росія стикається з демографічною кризою: за перше півріччя 2024 року кількість народжень (599,6 тис.) стала найнижчою з 1999-го. У Кремлі називають це «катастрофою».
- У листопаді парламент ухвалив закон про заборону «пропаганди чайлдфрі» (свідомої відмови від народження дітей).
- Проєкт MTV «16 і вагітна», який у 2000-х критикували за «пропаганду розпусти», тепер показують під назвою «Мама у 16». Його мета – підкреслити «красу материнства», мінімізуючи розповіді про соціальні ризики.
- У низці регіонів студенткам-вагітним пропонують одноразову виплату від 1 000 до 2 000 доларів США – якщо вони доходять до 12 тижня вагітності (офіційний термін дозволу на аборт). Деякі депутати пропонують скоротити цей термін до 9 тижнів.
Зміна еліт та вплив фактору Трампа
Путін переконаний, що ця «реструктуризована» Росія вийде переможцем із війни з Україною, особливо після перемоги Дональда Трампа на виборах у США. На його думку, поразка демократів — це кінець того «ліберально-демократичного світопорядку», з яким він роками боровся.
Російські пропагандисти відкрито згадують Трампа як «талісман» руйнування старої системи. Михайло Зигар, відомий російський журналіст у вигнанні, вважає, що Путін сприймає зміну політичної влади у Вашингтоні як фактичну «здачу Західного світу». Сам Трамп критикує Путіна за нездатність утримати Башара Асада при владі в Сирії та вказує на економічні та військові труднощі Росії. Однак у Кремлі публічно не реагують на ці заяви – Путін демонстративно дає зрозуміти, що готовий до діалогу зі «шановним президентом Трампом».
Ракетні погрози й «ядерна ортодоксія»
У відповідь на нещодавні рішення президента США Джо Байдена дозволити Україні використовувати далекобійні ракети для ударів по російських цілях, Путін розхвалює нову «гіперзвукову» ракету під назвою «Орешник», яка начебто здатна подолати систему ПРО та завдати «нищівних ударів». Експерти на Заході сумніваються в тому, що Росія здатна масово виробляти такі ракети, й ставлять під сумнів їхню обіцяно високу ефективність.
Утім, для внутрішнього споживача в Росії ця «суперзброя» – черговий привід для гордості й збільшення патріотичного запалу. Михайло Фішман, ведучий незалежного телеканалу «Дождь» (який тепер мовить з Амстердама), вважає, що Путін, по суті, вибудовує ідеологію з трьох компонентів:
- «Ядерна ортодоксія» – риторика про необхідність загрожувати світові ядерним апокаліпсисом задля збереження власної «особливої» Росії та її традиційних цінностей.
- «Спеціальна військова операція» – евфемізм для позначення війни проти України, що виправдовує обмеження громадянських свобод і консолідацію влади.
- Зневага до прав людини – переконання, що в умовах протистояння з «ворожим Заходом» життя та свободи окремої людини не мають великої цінності, якщо це заважає державній політиці.
Погляд на майбутнє: «переможна» ізоляція чи глибока криза?
Наприкінці 2024 року Росія перебуває в ситуації, коли:
- Війна з Україною забирає величезні ресурси та призводить до втрат, які важко компенсувати.
- Економіка страждає від санкцій, інфляції та відтоку інвестицій.
- Зовнішня політика обмежена провалами (вигнання Башара Асада із Сирії, нездатність стримати розширення НАТО).
- Внутрішня політика дедалі більше нагадує мобілізаційний авторитарний устрій, в якому будь-яке інакодумство придушується.
Попри показне бравадо Путіна, аналітики попереджають, що «рік перемог» для Росії може виявитись і роком фатальної хиткості, адже виклики лишаються надто масштабними, а обіцяних успіхів на фронті досі не видно.
Водночас мілітаризація суспільства, контроль над освітою, репресії проти незалежних медіа та політичних опонентів — усе це поступово перетворює Росію на замкнену систему, де громадяни втрачають впевненість у майбутньому й часто воліють емігрувати або «залягти на дно». Проте Путін невпинно демонструє рішучість продовжувати почату лінію, тим більше що внутрішнього опору майже не залишилося, а зовнішній тиск західних країн поки що не призводить до очевидних негайних зрушень.
Висновок
Минає 25 років відтоді, як Володимир Путін отримав ключі від Кремля. Він пишається, що нібито врятував Росію і перетворив її на незалежну суверенну державу. Проте факти вказують на інше: війна проти України виснажує ресурси, економічний стан наближається до стагнації, а міжнародна ізоляція лише поглиблюється.
Попри твердий намір «виграти» у конфлікті з Заходом та «перекроїти» світопорядок, Росія входить у 2025 рік із великими втратами, внутрішньою кризою та дедалі меншими перспективами повернутися до нормального партнерства із зовнішнім світом. При цьому кремлівська пропаганда намагається переконати власне населення, що всі труднощі — лише тимчасова плата за «повернення величі».
Чи вистачить у Путіна сил утримувати таку систему, залежить і від міжнародної реакції, і від того, чи підтримуватиме російське суспільство свого лідера надалі, коли результати «спеціальної військової операції» так і залишаться примарними, а життя більшості росіян ставатиме дедалі складнішим. У будь-якому разі Росія нині стоїть у набагато хиткішому становищі, аніж може здаватися, якщо довіряти лише заявам її президента.
