Володимир Путін розпочав зустріч зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером у Кремлі з демонстративно доброзичливого сигналу: контакти між Росією та США, за його словами, завжди є корисними, а працювати саме з цими представниками Дональда Трампа Москві «зручно». За дипломатичною ввічливістю стоїть значно ширший розрахунок.
Віткофф передав Путіну вітання від Трампа і подякував російській стороні за заходи, які мали гарантувати безпеку американської місії. Путін відповів, що Росія зробить усе необхідне для захисту посередників. Ця частина розмови була публічною; основні переговори після неї тривали понад три години за зачиненими дверима.
Їхнім безпосереднім приводом стала нова спроба Вашингтона повернути до активної фази переговори про завершення російсько-української війни. Напередодні Трамп заявив, що його представники везуть конкретну мирну пропозицію, однак ні Білий дім, ні Кремль досі не оприлюднили її змісту.
Після зустрічі помічник Путіна Юрій Ушаков назвав переговори відвертими, своєчасними та «дуже корисними». Водночас він не повідомив про погодження припинення вогню, територіальної формули чи механізму наступного раунду. Американці, за його словами, представили кілька можливих шляхів урегулювання.
Аналіз «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів показує, що переговори Путіна з посланцями Трампа важливі насамперед не через оголошений результат, якого фактично немає, а через те, якою Москва бачить саму архітектуру діалогу: Кремль прагне вести з Вашингтоном розмову значно ширшу за питання припинення вогню.
Одним із найпоказовіших елементів стало те, що значна частина розмови стосувалася не України. За словами Ушакова, сторони детально обговорювали економічні питання та потенційні великі «взаємовигідні» російсько-американські проєкти. Таким чином Кремль уже прив’язує мирну дипломатію до майбутніх двосторонніх відносин зі США.
Це суттєво розширює значення зустрічі. Для Москви можливе припинення війни може бути частиною більшого пакета, до якого входять нормалізація відносин із Вашингтоном, економічна співпраця і, потенційно, питання санкцій. Кремль фактично сигналізує, що хоче говорити з адміністрацією Трампа не тільки про Україну, а й про майбутнє відносин двох держав.
При цьому Путін не використав зустріч, щоб продемонструвати пом’якшення своїх основних умов. Навпаки, за словами Ушакова, він виклав американцям російську оцінку ситуації на фронті, заявив про «реальний прогрес» військ і наголосив на необхідності усунення всіх так званих «першопричин конфлікту».
Цей термін у російській риториці давно означає значно більше, ніж припинення бойових дій. Москва пов’язує його з майбутнім статусом України, її відносинами з НАТО, західною військовою підтримкою і територіальними вимогами Росії. Напередодні переговорів Кремль знову назвав раніше сформульовані Путіним умови «непохитними».
Російська позиція передбачає, зокрема, відмову України від вступу до НАТО та передачу Москві всієї території чотирьох областей, які Росія оголосила своїми. Йдеться і про райони, які російські війська не контролюють. Київ відкидає такі умови, вважаючи їх вимогою поступитися тим, чого Росія не здобула на полі бою.
Тому формула Путіна про «корисність» контактів має подвійний зміст. Російський президент очевидно зацікавлений у тому, щоб прямий канал із Трампом залишався активним, але сама готовність до контактів не дорівнює готовності до компромісу. Після тригодинної розмови немає публічних свідчень, що Москва відступила від хоча б однієї ключової вимоги.
Навпаки, Кремль підкреслює військову складову своєї переговорної позиції. Reuters повідомляв із посиланням на людину, близьку до російського керівництва, що Путін усе ще розраховує захопити решту підконтрольної Україні території Донецької області, хоча західні аналітики вважають швидке досягнення цієї мети малоймовірним.
Це створює фундаментальне протиріччя нинішньої дипломатії. Москва говорить про шанс домовитися, але водночас поводиться так, ніби продовження війни здатне поліпшити її переговорні позиції. Якщо Кремль справді вважає, що може отримати більше через воєнний тиск, його стимул погоджуватися на швидкий компроміс залишається обмеженим.
Окремим сигналом стала тимчасова домовленість щодо безпеки столиць під час місії американців. Зеленський ще 5 вересня заявив, що Україна готова до понеділка утримуватися від ударів по Москві та очікує аналогічного кроку Росії щодо Києва. Кремль також заявив про розпорядження не атакувати українську столицю протягом поїздки.
Цю паузу, однак, не слід трактувати як загальне перемир’я. Вона стосується міст, безпосередньо пов’язаних із переговорами, тоді як бойові дії та удари по інших регіонах продовжилися. У ніч на 6 вересня Росія запустила по Україні 108 безпілотників і ракети, а Україна завдавала ударів по російській території.
За даними Associated Press, російські удари тієї ночі вбили чоловіка у Запоріжжі та поранили людей у кількох областях. Російська сторона водночас повідомила про масовану атаку українських дронів і про загиблого в Бєлгородській області. Отже, дипломатичний коридор існує паралельно з продовженням повітряної війни.
Саме це робить слова про «корисні контакти» важливими, але недостатніми для висновку про наближення миру. Позитивна атмосфера між російською та американською делегаціями ще не відповідає на основні питання: де проходитиме можлива лінія припинення вогню, що станеться з окупованими територіями і які гарантії отримає Україна.
Наступний етап американської місії переносить ці питання до Києва. Віткофф і Кушнер 6 вересня мають провести переговори з українським керівництвом після московської зустрічі. Для них це перший візит до української столиці в нинішньому форматі посередництва.
Українська сторона ще напередодні заявила, що підготувала план дипломатичної роботи на 6 вересня і очікує «змістовної розмови» з американськими представниками. Київ тепер має почути не лише американську пропозицію, а й те, як на неї відповів Путін під час тригодинних переговорів у Кремлі.
Саме після київського раунду стане зрозуміліше, чи привезли Віткофф і Кушнер із Москви хоча б один елемент, який дозволяє скоротити дистанцію між сторонами. Якщо такої зміни немає, американська дипломатія зіткнеться з тією самою проблемою, яка блокувала попередні спроби: Москва готова вести переговори, не відмовляючись від максимальних вимог.
У Кремля при цьому є ще одна причина підтримувати контакти. Сам факт прямого діалогу з Вашингтоном дозволяє Москві виходити з міжнародної ізоляції та переводити розмову від відповідальності за вторгнення до питання майбутньої угоди й економічної співпраці. Для Путіна це вже самостійний дипломатичний актив, незалежно від швидкості мирного процесу.
Для адміністрації Трампа логіка інша. Вашингтон намагається з’ясувати, чи здатні прямі човникові переговори змусити сторони перейти від взаємних ультиматумів до конкретного документа. Те, що Віткофф і Кушнер відразу після Кремля їдуть до Києва, дозволяє американцям зіставити позиції майже без часової паузи.
Поки що найточніше визначення результату московської зустрічі — не прорив, а відновлення повноцінного каналу. Путін дав зрозуміти, що вважає спілкування з представниками Трампа зручним і корисним. США отримали можливість детально викласти свій план. Але жодної нової російської мирної формули публічно не з’явилося.
Тому ключове питання після переговорів Путіна з посланцями Трампа полягає вже не в тому, чи хоче Кремль розмовляти зі Сполученими Штатами. Відповідь очевидна: хоче. Невідомим залишається інше — чи готова Москва заради угоди змінити хоча б частину умов, які вона досі намагається нав’язати Україні.
Саме це відрізнятиме справжній переговорний процес від дипломатії, що лише супроводжує війну. Путін відкриває простір для домовленостей із Трампом і навіть для майбутнього економічного зближення зі США, але водночас продовжує говорити мовою воєнних цілей. Поки ці дві лінії не почнуть зближуватися, «корисні контакти» залишатимуться лише початком розмови, а не дорогою до миру.
