Володимир Путін у черговому зверненні заявив, що російські війська «перемагають» в Україні. Він охарактеризував війну як «праведну битву» за «єдність історичної долі» та «любов до Батьківщини». Така риторика Кремля покликана мобілізувати російське суспільство й виправдати війну, яка триває вже понад три роки.
Росія продовжує називати вторгнення 2022 року «спеціальною військовою операцією» з «демілітаризації та денацифікації» України. Проте для Києва та Заходу очевидно: йдеться про відверту імперську агресію та спробу захоплення територій. Кремль намагається замаскувати провал швидкої кампанії, посилюючи пропаганду.
Станом на осінь 2025 року Росія контролює близько 19% території України, включно з Кримом і частинами сходу та півдня. Попри заяви про «успіхи», лінія фронту залишається статичною, а обидві сторони несуть серйозні втрати. Аналітики вказують: жодна зі сторін наразі не має ресурсів для швидкої перемоги.
Путін наголошує на «наступальних діях», хоча реальність демонструє затяжне позиційне протистояння. Для Кремля важливо підтримувати ілюзію прогресу, щоб уникнути внутрішнього невдоволення та виправдати колосальні витрати на війну в умовах санкцій і економічного тиску.
Вашингтон тим часом розглядає посилення військової допомоги Україні. Серед варіантів — передача крилатих ракет Tomahawk, здатних бити на 1600 км. Це дозволило б Києву завдавати ударів глибоко по російських тилових базах, змінюючи стратегічний баланс. Кремль, своєю чергою, попереджає про «ризик ескалації».
Президент США Дональд Трамп намагається грати роль посередника, організовуючи зустрічі з Путіним, Володимиром Зеленським та європейськими лідерами. Водночас він заявив, що Україна має шанс повернути окуповані території, що свідчить про зміну його тональності порівняно з попередньою риторикою.
Проте реальність така: війна не має чіткого горизонту завершення. Обидві сторони роблять ставку на виснаження супротивника. Росія покладається на мобілізаційні ресурси та пропаганду, Україна — на підтримку Заходу та технологічну перевагу. Переломити ситуацію може лише зростання масштабів міжнародної допомоги.
Заява Путіна про «праведну битву» демонструє прагнення Кремля сакралізувати війну й представити її як боротьбу за виживання держави. Однак для міжнародної спільноти очевидно: агресія проти України стала глобальним викликом, що визначає майбутнє європейської безпеки.
