Москва виводить на передній план новий важіль: заморожені російські активи. 22 січня Путін заявив, що Росія могла б «пожертвувати» $1 млрд у ініціативу Трампа «Board of Peace» для Гази — але лише якщо США розморозять кошти.
Формально це звучить як гуманітарний жест на користь відбудови Гази й підтримки палестинців. Насправді — це умова: доступ до власних суверенних активів в обмін на політичну участь і символічний внесок у проєкт Вашингтона.
Путін озвучив ідею під час зустрічі з Махмудом Аббасом і пообіцяв обговорити її ввечері з американськими емісарами Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Саме тут, за спостереженнями Дейком, важливо бачити не «благодійність», а торг: Кремль тестує готовність США переглянути санкційний замок.
Ключова деталь — масштаб заморожених резервів. У США підтверджено замороження близько $5 млрд російських суверенних активів, тоді як глобально йдеться приблизно про $280–$300 млрд, переважно в Європі. Отже, «мільярд» — це не стільки щедрість, скільки демонстрація ставки.
Для Трампа «Board of Peace» — інструмент швидких великих домовленостей, спершу навколо війни в Газі, а тепер і ширше. За даними Reuters, членство передбачає внесок $1 млрд від постійних учасників, тобто Путін фактично підганяє власну пропозицію під правила проєкту.
Для Кремля це ще й спроба змінити рамку дискусії: не «поверніть гроші, бо ви їх незаконно тримаєте», а «розморозьте — і ми підтримаємо міжнародну ініціативу». Така фінансова дипломатія працює на аудиторію поза Заходом, де тема санкцій часто подається як «економічна війна».
Юридична сторона виглядає найвразливішою. Прессекретар Пєсков прямо визнав, що незрозуміло, як розмороження можна легально оформити. Це означає, що навіть за політичного бажання США доведеться пройти через правові запобіжники й ризик створити прецедент.
Сама конструкція «пожертва з розморожених активів» — двозначна. Якщо гроші розморожують, вони перестають бути важелем тиску; якщо не розморожують, «внесок» неможливий. Кремль нав’язує Вашингтону дилему: або поступка під виглядом гуманітарного рішення, або публічна відмова, яку Москва представить як «цинізм».
Ще тонше — напрямок витрат. У російській версії кошти мають піти на відбудову Гази. Паралельно Reuters повідомляє, що Путін хоче говорити з емісарами США й про використання активів для відбудови територій, контрольованих Росією, у контексті України. Це вже спроба легітимізувати окупацію через інфраструктурну «нормалізацію».
У європейській дискусії логіка інша: активи РФ — потенційне джерело підтримки України, щонайменше через використання прибутків або як забезпечення для кредитних механізмів. Європарламентські огляди й аналітика фіксують обережність: конфіскація суверенних активів — зона підвищених юридичних ризиків.
Трампова ініціатива додає ще один шар: конкуренцію з ООН або паралельний контур міжнародного врегулювання. Навіть якщо «Board of Peace» задуманий як політичний клуб, участь у ньому може створити альтернативну легітимність — і саме до цього прагне Кремль, який давно шукає майданчики поза західними правилами.
Не менш важлива геополітична механіка. Запрошення Росії в «мирну раду» знімає з неї частину токсичності в очах нейтральних держав: мовляв, якщо Москву кличуть «робити мир», вона вже не ізгой. У цьому сенсі «мільярд» — ціна за картинку повернення у великі переговори.
Водночас США ризикують отримати конфлікт інтересів: будь-який крок до розмороження активів буде сприйнятий союзниками України як послаблення санкцій США. Особливо на тлі того, що в ЄС активи залишаються найбільшим санкційним капіталом, і там дискусія про їх використання для України є політично чутливою.
Росія, своєю чергою, грає на різниці підходів між Вашингтоном і Брюсселем. Якщо США бодай частково «посунуть» санкційну рамку, це посилить аргументи тих європейських урядів, які й так остерігаються радикальних рішень щодо суверенних активів.
Для України тут два ризики. Перший — створення враження, що активи РФ можуть «працювати» на будь-що, включно з окупованими територіями, якщо це подати як відбудову. Другий — розмивання принципу: замороження тримається «доти, доки Росія не припинить агресію і не компенсує збитки», а не доти, доки Москва не запропонує зручну політичну угоду.
Є й третій вимір — інформаційний. Кремль продає історію як доказ, що санкції «непрацюючі»: мовляв, активи можна повернути через торг. Якщо цей наратив закріпиться, санкційний тиск слабшатиме навіть без формальних рішень.
Втім «пропозиція Путіна» — не вирок і не прорив. Це торгова заготовка перед зустріччю з Віткоффом і Кушнером у Москві. Її сенс — підняти ставки й змусити США говорити про гроші так само, як про кордони й безпеку.
Чи здатна така схема спрацювати? Лише якщо Вашингтон буде готовий розділити гуманітарний напрям Гази й санкційний режим проти РФ — і знайти юридичну формулу, яка не виглядатиме як поступка під тиском. Поки що навіть у Кремлі визнають, що з «легалізацією» рішення все туманно.
У підсумку історія про «$1 млрд на мир» показує просту річ: заморожені російські активи стали не бухгалтерією, а валютою політичного впливу. І що ближче переговори про Україну до фази торгу, то частіше Кремль намагатиметься міняти гроші на легітимність — під будь-яким прапором, хоч «відбудова Гази», хоч «мирна рада».
