П’ятий флот та авіабаза Аль Удейд уже підтримали публічну радість провідних республіканців за рішення про удари США по об’єктах ядерної інфраструктури Ірану.
Спікер Палати представників Майк Джонсон і лідер республіканської більшості в Сенаті Джон Т’юн у своїх заявах наголосили на праві США на військову операцію з метою стримування Тегерана від ядерного шантажу.
Обидва були попереджені про майбутній удар та апелювали до необхідності перевірити докази відмови Ірану від дипломатії. «Режим, котрий не ховає слів «Смерть Америці» й відкинув всі шляхи до миру, мусить відчути силу нашої відповіді», — заявив сенатор Т’юн, закликаючи до подальшого посилення санкцій.
Натомість провідні демократи Конгресу засудили дію як незаконне та таке, що ігнорує повноваження Конгресу згідно з Конституцією. Лідер меншості в Палаті представників Гакім Джеффріс назвав удари по Ірану «рішучим кроком без схвалення законодавчої влади», який «ризикує втягнути Сполучені Штати у затяжну війну на Близькому Сході».
Сенатор Чак Шумер наполіг на невідкладному голосуванні за законопроєкт, який би чітко обмежив право президента проводити військові операції без конгресової згоди. Така ж вимога пролунала від сенатора Марка Ворнера, який підкреслив: «Без затвердження в Сенаті й Палаті представників ці удари суперечать нормам міжнародного права та межам виконавчої гілки влади».
Окремий резонанс викликала заява представниці Олександрії Окасьо-Кортез про можливість імпічменту. Вона вважає, що імпульсивне рішення підвищує ризики воєнної ескалації та порушує конституційні норми. Зі свого боку, республіканець Томас Масі на тлі критики звернув увагу на власний законопроєкт, який передбачає обов’язкове затвердження Конгресом перед початком будь-яких наступальних дій проти Ірану. Питання про «де-юре» та «де-факто» повноваження виконавчої влади викликало гостру полеміку в комітетах із національної безпеки.
Під час публічних виступів сенатор Роджер Вікер і сенатор Марквейн Маллін, незважаючи на внутрішні суперечки, підтримали адміністрацію, вказавши на загрозу зриву домовленостей з Іраном. Вони згадували, як Іран відмовився від нещодавніх переговорів з Вашингтоном щодо обмеження програми ядерного збагачення, що остаточно поховало шанси на мирну угоду й змусило президента Трампа діяти рішуче.
Аналітики звертають увагу на те, що офіційне повідомлення про бомбардування трьох об’єктів Ірану вийшло через соціальні мережі, а не з Конгресу. Це створило прецедент, коли виконавча влада обходить законодавчий орган, підриваючи систему контроль і баланс. Юристи й експерти з міжнародного права вже застерігають про можливі наслідки: від подальшого ослаблення впливу Сполучених Штатів у світових інститутах до виправдання аналогічних дій іншими державами без належного юридичного підґрунтя.
З погляду безпеки, обмежена операція може перетворитися на широкомасштабну ескалацію. Іранські збройні сили й союзні з ними угруповання в Іраку, Лівані та Ємені готові відповісти на удари, що може призвести до зростання числа атак на американські бази в регіоні. Партизанські володіння ракетними технологіями та безпілотниками можуть не лише обмежити свободу дій кораблів у Перській затоці, а й загрожувати інфраструктурі країн–союзників. Це, у свою чергу, спровокує нові раунди санкцій, мобілізацію ракетно-артилерійських засобів та загрозу блокади важливих морських шляхів.
Наслідком подальшої загрози може бути зростання світових цін на нафту, оскільки загроза блокування Ормузької протоки автоматично позначається на енергетичних ринках. У такому випадку Конгрес, окрім питання законодавчого нагляду, буде змушений розробляти нові підходи до забезпечення національної енергетичної безпеки. Деякі законодавці вже пропонують прискорити розгортання додаткових систем ПРО у регіоні та посилити підтримку місцевих партнерів, зокрема Кувейту, Бахрейну й Об’єднаним Арабським Еміратам.
На тлі подій побічно активізувалася дискусія про відновлення конгресових повноважень у сфері оголошення війни. Після багатьох років передачі ініціативи виконавчій владі законодавці з обох партій стали більш відкритими до посилення конституційного надзору. Сенатори й представники, які раніше утримувалися від зміни статус-кво, тепер готові обговорювати оновлення Закону про повноваження Конгресу щодо використання військової сили (War Powers Resolution).
Попереду — кілька важливих голосувань у комітетах. Демократи мають достатню кількість голосів для проведення відкритих слухань, котрі можуть з’ясувати хід ухвалення рішення і підвести адміністрацію до відповідальності. Водночас республіканці, які домінують у палатах, можуть заблокувати будь-яку спробу втягнути цю тему до порядку денного пленарних засідань або перенести обговорення на осінь. У будь-якому разі рішення щодо військового конфлікту з Іраном стане лакмусовим папірцем для розуміння майбутнього балансу влади в США та їхньої ролі у світовій безпеці.
