Фіона Гілл, яка була радницею Дональда Трампа з питань Росії та Європи, заявила: у 2019 році російські посадовці сигналізували готовність «відступити» від підтримки Ніколаса Мадуро у Венесуелі, якщо США дадуть Росії «вільні руки» в Україні.
За словами Гілл, росіяни неодноразово просували ідею «дуже дивного обмінного механізму» між Венесуелою та Україною. Вона озвучила це на слуханнях у Конгресі 2019 року, а цього тижня її слова знову розійшлися соцмережами після операції США із захоплення Мадуро.
Гілл описала, що Росія підштовхувала цю логіку через публікації в російських медіа, де згадувалася доктрина Монро. Її трактували як принцип: США не терплять втручання Європи у Західній півкулі, а натомість мають не втручатися у європейські справи.
Саме доктрину Монро, за її словами, Трамп використовував як аргумент для інтервенції США у Венесуелі. У цій рамці Москва нібито намагалася «нормалізувати» поділ світу на зони впливу та закріпити право великих держав вирішувати долю сусідів.
Формальної пропозиції, підкреслила Гілл, не було. Але тодішній посол Росії у США Анатолій Антонов багаторазово «натякав» їй: Москва готова дозволити Вашингтону діяти як заманеться у Венесуелі, якщо Вашингтон так само дозволить Кремлю діяти в Європі.
Цей «натяк-натяк» у стилі політичного торгу, за словами Гілл, тоді не знайшов інтересу з американського боку. Вона прямо описала атмосферу як спробу підштовхнути США до угоди, але без готовності Вашингтона приймати сам принцип прив’язки України до Венесуели.
У квітні 2019 року Трамп відправив Гілл до Москви, щоб донести позицію: «Україна і Венесуела не пов’язані між собою». Вона стверджує, що саме так і сказала російським чиновникам, відсікаючи логіку «обміну» як неприйнятну.
Тоді, за її словами, Білий дім був синхронізований із союзниками щодо Венесуели та визнавав венесуельського опозиційного лідера Хуана Гуайдо тимчасовим президентом. Це важливо, бо показує: у 2019 році США намагалися діяти в коаліції, а не одноосібно.
Але далі, підкреслює Гілл, «через сім років» контекст став іншим. Після усунення Мадуро США заявили, що тепер «керуватимуть» політикою щодо Венесуели, що різко змінює сприйняття легітимності дій Вашингтона.
На її тлі Трамп також відновив погрози «взяти» Гренландію та заговорив про можливі силові кроки проти Колумбії через сприяння глобальному продажу кокаїну. У сумі це формує образ політики, де сила і тиск стають інструментом “норми”.
Гілл прямо сказала: Кремль буде «у захваті» від ідеї, що великі країни — Росія, США і Китай — отримують сфери впливу, бо це доводить принцип «сила створює право». Для Москви це зручна моральна рамка для власних претензій.
Її ключовий аргумент — у наслідках для України. Дії США у Венесуелі, на її думку, ускладнюють для союзників Києва засудження планів Росії щодо України як «нелегітимних», бо з’являється приклад, де США фактично “обезголовили” уряд іншої країни.
Гілл назвала це «використанням вигадки», натякаючи на ризик підміни юридичної реальності політичним наративом. Коли міжнародне право поступається політичній доцільності, слабшає будь-яка система стримувань — і це б’є по Україні першою чергою.
Адміністрація Трампа, зі свого боку, описала рейд у Венесуелі як правоохоронну операцію і наполягала, що захоплення Мадуро було законним. Саме тут і виникає головний вузол: легальність як позиція сторони проти легальності як міжнародного консенсусу.
Російське МЗС оперативно не відповіло на запит про коментар щодо слів Гілл. Водночас воно оприлюднило заяви із засудженням «агресії» США, використовуючи подію як доказ того, що Вашингтон сам застосовує силові сценарії на чужій території.
Володимир Путін, як зазначається, не коментував військову операцію з усунення Мадуро. Та мовчання лідера не означає відсутності вигоди: інформаційно Кремль отримує аргументи для пропаганди «подвійних стандартів» Заходу.
Політичний сенс історії — не в тому, чи був «обмін» реальним договором, а в тому, що сама пропозиція показує стиль мислення Кремля: торг територіями, суверенітетом і майбутнім держав як “об’єктами”. Україна в такій логіці — не суб’єкт.
Для Києва ризик у тому, що концепт «сфер впливу» може знову стати модним у великій політиці. Якщо великі держави почнуть узаконювати поділ світу, союзники України отримають менше моральних і юридичних підстав для тиску на Росію.
На майбутнє ключове питання просте: чи стане приклад Венесуели прецедентом, який розмиває аргументи проти російської агресії, чи, навпаки, змусить партнерів України жорсткіше фіксувати правила. Бо інакше “обміни” повернуться вже офіційно.
Висновок із позиції Гілл — попереджувальний. Якщо США самі вдаються до дій, які інші держави називають захопленням або зміною режиму, то втрачається ґрунт для принципової критики Росії. А в геополітиці саме принципи часто тримають коаліції.
