Росія завдала масованого удару по Україні в ніч на 23 грудня — за лічені години після того, як Володимир Зеленський назвав американсько-підтримувані пропозиції миру «доволі міцними». Синхронність подій підкреслила: Кремль не демонструє готовності зупиняти війну.
За оцінками української сторони та медіа, у комбінованій атаці було понад 650 безпілотників і десятки ракет (у різних підрахунках — близько 30–38). Удар охопив щонайменше 13 регіонів і зачепив як енергетику, так і цивільні об’єкти.
Щонайменше троє людей загинули, серед них — чотирирічна дитина в Житомирській області. У Києві та поблизу столиці повідомляли про поранених і пошкодження житлових будинків після ударів дронів, що знову зробило тил небезпечним навіть без фронту поруч.
Найболючіший ефект — по енергосистемі. Прем’єрка Юлія Свириденко заявила, що найбільше постраждали енергооб’єкти на заході. Міністерство енергетики повідомляло, що Рівненська, Тернопільська та Хмельницька області залишилися без електрики повністю.
Ще щонайменше шість регіонів зіткнулися з відключеннями, а по країні вводили аварійні графіки та екстрені обмеження. Оператор мережі говорив про вимушені кроки для стабілізації, бо пошкодження одночасно в генерації й розподілі дають каскадний ефект у морозний період.
Рятувальники працюють на місці удару російського безпілотника по житловому будинку під час російської атаки на Україну, Київ, Україна, 23 грудня 2025 року — Томас Пітер
Зеленський назвав атаку «дуже чітким сигналом» про російські пріоритети напередодні Різдва, коли люди хочуть бути вдома й у безпеці. У цій логіці удари по світлу й теплу — це не лише військова дія, а й тиск на суспільство та переговорну позицію Києва.
Паралельно тривали переговори за участі США та європейських партнерів. Зеленський визнав: є речі, які Україна не готова прийняти, і є речі, які не готова прийняти Росія. Саме це робить будь-який «мирний план» крихким — навіть якщо його чорновики вже виглядають структуровано.
Ключова напруга — гарантії безпеки. Київ наполягає на механізмах, які унеможливлять повторний напад після паузи. Зеленський описував пакет, де фігурує збереження української армії на рівні 800 тисяч у мирний час із фінансуванням партнерів і рух до ЄС.
Окрема ставка робиться на європейську компоненту — так звану Coalition of the Willing, яку описують як коло близько 30 держав, готових посилити післявоєнну безпеку України в повітрі, на суші та на морі. У дискусіях звучить і варіант присутності європейських сил на українській території.
Для Москви саме присутність західних військ — традиційна «червона лінія», а будь-які формальні гарантії, які підвищують стійкість України, суперечать російській меті нав’язати контроль через слабкість. Тому удари під час переговорів виглядають як спроба довести: час працює на війну, а не на компроміс.
Показовий і спір навколо чисельності ЗСУ. У попередніх варіантах, які обговорювалися на треку США—РФ, фігурувало обмеження до 600 тисяч. Українська позиція після корекцій — 800 тисяч як мінімум стримування, щоб не повторити сценарій «передишки перед новим вторгненням».
Технічний прогрес у переговорах не дорівнює політичній готовності Кремля. Навіть якщо «драфти» документів існують, Росія може відкидати їхній зміст або вимагати територіальних поступок і обмежень суверенітету. На цьому тлі масовані обстріли стають елементом торгу — через страх і виснаження.
Енергетичний терор має і практичну мету: ламати логістику, промисловість, транспорт, роботу лікарень і зв’язку. Узимку ефект множиться — пошкодження мережі автоматично створює ризики для водопостачання, тепла й критичних сервісів. Це підвищує «ціну дня» для держави й громадян.
Для партнерів України атака стала маркером, що пауза в бойових діях без гарантій — небезпечна ілюзія. Якщо Росія здатна запускати сотні дронів і десятки ракет під час переговорів, то після формального «припинення вогню» без контролю та стримування ризик відновлення ударів залишиться системним.
Рятувальники працюють на місці удару російського безпілотника по житловому будинку під час російської атаки на Україну, Київ, Україна, 23 грудня 2025 року — Томас Пітер
Польща, яка межує із західними областями України, під час ударів активувала авіацію для захисту свого повітряного простору. Це ще раз показує, що масовані атаки біля кордонів НАТО створюють не лише українську, а й регіональну безпекову напругу, навіть без прямого перетину меж.
У внутрішній комунікації Києва лінія проста: Україна готова працювати конструктивно, але «мир за будь-яку ціну» — пастка. Зеленський підкреслює, що тиск на агресора має зростати, бо кожен новий удар по містах і енергетиці — доказ, що РФ не зупиняється добровільно.
У зовнішньому вимірі головне питання — чи здатні США «витягнути» з Москви реальну відповідь, а не імітацію перемовин. Якщо Кремль паралельно нарощує наступ на фронті й б’є по тилу, це означає, що він намагається підвищити ставки перед будь-якими паперовими домовленостями.
Тому «доволі міцний план» поки що виглядає як рамка, а не як фініш. Рамка може містити ЄС, фінансування армії, багатосторонні гарантії та механізми відбудови, але найскладніші вузли — території, контингент, обмеження ЗСУ та статус окупованих зон — лишаються полем конфлікту.
У короткій перспективі Кремль демонструє стратегію виснаження: масштабні удари по електриці, атаки на цивільні будівлі та психологічний тиск на населення. У довгій перспективі така тактика підштовхує Захід або до посилення допомоги й ППО, або до небезпечної спокуси «заморозити» війну без гарантій.
Україні важливо утримати дві лінії одночасно: стійкість енергосистеми та переговорну суб’єктність. Відновлення мережі після ударів — це час і ресурси, але саме наявність світла, тепла і зв’язку робить країну менш вразливою до шантажу “обстріл — поступка”.
Ця ніч показала, що дипломатія й війна йдуть паралельно, а не по черзі. Тому будь-яке «вікно миру» відкриється лише тоді, коли російська ціна продовження агресії стане вищою за вигоду. Поки цього немає, удари по енергетиці залишатимуться аргументом Кремля.
