Саміт у Анкориджі між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним завершився без домовленості про припинення вогню. Тим часом російська армія посилила тиск на фронті, особливо у Донецькій області. Аналітики зазначають: Москва увійшла в переговори з позиції військової сили, а Вашингтон фактично відкинув перспективу швидкого перемир’я.
Російські війська зуміли прорвати частину української оборони на сході. У районі Покровська вони просунулися на 10 миль у глиб українських позицій, що створило загрозу оточення для підрозділів ЗСУ. Хоча контратака дозволила зупинити наступ, експерти вважають цю ситуацію сигналом: українська армія ризикує втратити стратегічні лінії оборони у випадку нових масованих атак.
Три роки тому Кремль вів переговори у Стамбулі з зовсім іншої позиції — після провалу спроби захопити Київ і нищівних контратак України. Путіну довелося відмовитися від планів повалення влади в Києві й переключитися на схід та південь. Відтоді Росія методично розширювала контрольовані території, окупувавши майже п’яту частину України.
З початку вторгнення у 2022 році Росія захопила близько 27 тисяч квадратних миль — територію, співмірну з площею Ірландії. Разом із тим, що вже було окуповано з 2014 року, Кремль контролює приблизно 20% території України. Утримуючи ці землі, Москва створює нові плацдарми для подальших наступів.
За оцінками незалежних джерел, Росія втратила близько 230 тисяч солдатів. Це колосальні цифри, але Кремль має можливість відновлювати армію завдяки мобілізації і великому людському ресурсу. Україна ж стикається з критичною нестачею особового складу, що змушує командування кидати елітні бригади на найбільш загрозливі напрямки.
Найбільшим викликом для ЗСУ залишається нестача військових, слабка координація між підрозділами та недостатньо ефективне планування контратак. Це робить оборону вразливою до раптових проривів. На думку українських офіцерів, як-от Богдана Кротевича з Нацгвардії, нинішня ситуація — результат накопичених проблем, які не вирішувалися роками.
На переговорах у США Трамп не наполягав на негайному припиненні вогню. Навпаки, він зосередився на політичних варіантах, зокрема ідеї «обміну територіями». Це суперечить позиції Києва і більшості європейських союзників, які наполягають: жодних компромісів на рахунок українського суверенітету.
Факт, що Кремль входить у переговори з позиції сили, ускладнює для України і дипломатичний, і військовий фронт. Москва намагається використати навіть тимчасові успіхи, аби тиснути на Вашингтон і Європу. У результаті ризик «нав’язаного миру» для Києва зростає, а ситуація на фронті визначатиме і хід переговорів.
Поки Росія здатна поповнювати свої війська і вести наступ, переговори будуть лише інструментом тиску. Україна ж потребує швидких рішень у питаннях мобілізації, постачання зброї та міжнародної підтримки. Без цього будь-які дипломатичні ініціативи можуть завершитися втратами для Києва.
