Петербурзький міжнародний економічний форум знову відкривається як вітрина російської стійкості. Кремль прагне показати, що ізоляція не спрацювала, бізнес і далі приїздить, Захід не є єдиним світом, а Росія здатна говорити про інвестиції, енергетику й технології навіть під санкціями.
Але цього року блиск форуму особливо різко контрастує з реальністю війни. Подія стартує після чергового масованого удару по Києву та інших українських містах, а в офіційній програмі Україна майже зникає як слово. Саме ця відсутність і є найгучнішою присутністю: війна формує кожну цифру, кожен ризик і кожну розмову кулуарів.
Путінський форум, який колись був майданчиком для глобальних корпорацій, банкірів і західних урядовців, тепер збирає іншу публіку. До Петербурга їдуть окремі американські консервативні голоси, праві інфлюенсери, бізнесмени з країнами, що не розірвали зв’язків із Москвою, нафтові гравці та представники держав, для яких Росія лишається корисним партнером.
За попереднім аналізом Дейком, головна функція цього форуму вже не економічна, а психологічна. Кремль намагається довести, що Росія не самотня, хоча її економіка дедалі більше живе не за логікою розвитку, а за логікою воєнної витривалості. Інвестиційна сцена стала декорацією для держави, що шукає не прорив, а час.
Офіційна тема форуму — прагматичний діалог і шлях до стабільного майбутнього. Формула звучить майже іронічно. Бо ключова нестабільність, яка визначає російське майбутнє, створена самим Кремлем. Війна проти України відрізала Росію від значної частини західних технологій, капіталу, логістики й довіри, на яких трималося її попереднє зростання.
У перші півтора десятиліття правління Володимира Путіна Росія справді пережила різкий економічний підйом. Високі ціни на нафту, інтеграція у світову торгівлю, західні інвестиції й споживче зростання створили образ держави, що повернулася до великої гри. Але анексія Криму, санкції, а потім повномасштабна війна поступово змінили саму природу цієї моделі.
Тепер Росія зростає не тому, що стає ефективнішою, а тому, що держава заливає економіку воєнними грошима. Оборонні заводи працюють, зарплати в секторі війни зростають, регіони отримують замовлення, але цивільна частина економіки стискається під тиском високих ставок, санкцій, дефіциту кадрів і залежності від імпорту через обхідні маршрути.
Саме тому цьогорічні цифри виглядають тривожно для Москви. Після короткого воєнного підйому економіка різко сповільнилася. Зростання впало майже до нуля, перший квартал показав скорочення, а прогноз на рік став символом застою. Росія не обвалилася, але й не має тієї динаміки, яка дозволяла б вести війну без внутрішньої ціни.
Вибір, перед яким стоїть Кремль, стає дедалі жорсткішим: або скорочувати воєнне фінансування й дати повітря цивільній економіці, або продовжувати війну, підвищувати податки, тримати дорогі кредити й штовхати країну до повільної рецесії. Це вже не політична метафора, а бюджетна арифметика.
Війна висмоктує ресурси з майбутнього. Гроші, які могли б піти в освіту, дороги, медицину, технології й регіональний розвиток, ідуть у ракети, дрони, танки, компенсації родинам загиблих і зарплати контрактникам. Так держава купує воєнну витривалість, але платить за неї деградацією всього, що не стріляє.
Петербурзький форум має приховати цю асиметрію. У залах говоритимуть про штучний інтелект, інформаційні війни, OPEC+, інвестиції з Німеччини, сімейні цінності й нові ринки. Але за кожною з цих тем стоїть одне питання: чи може економіка, відрізана від найпотужніших фінансових і технологічних центрів, одночасно воювати, рости й не втратити якість життя.
Присутність американських гостей має для Кремля окреме значення. Навіть якщо йдеться не про великий бізнес і не про повне політичне повернення США на російський ринок, сам факт участі окремих американських фігур Москва подає як тріщину в ізоляції. Кремлю потрібна картинка: не всі на Заході проти Росії, двері можна відчинити знову.
Саме тому поява консервативних медійних персонажів у програмі важлива не менше, ніж економічні панелі. Росія давно інвестує в контакти з тими західними середовищами, які критикують ліберальний порядок, Євросоюз, глобалізм і підтримку України. Для Кремля це не просто гості, а доказ, що політичний Захід можна розколювати через культурні війни.
Німецький слід у форумі теж показовий. Колись Німеччина була одним із головних економічних партнерів Росії, символом промислової взаємозалежності й віри в торгівлю як інструмент миру. Тепер навіть участь окремого бізнесмена, пов’язаного з роздрібною мережею, виглядає не як повернення старої епохи, а як залишкова тінь минулої моделі.
Для Кремля важливо підкреслювати, що сотні європейських компаній досі працюють у Росії. Але сама потреба постійно це доводити свідчить про зміну статусу. До 2022 року присутність західного бізнесу була нормою. Тепер вона стала політичним аргументом, який Москва виставляє як доказ, що санкційний режим не є абсолютним.
Найвагоміша реальна економічна лінія форуму — енергетика. Саудівська присутність, дискусії про OPEC+, нафтові ціни й війну на Близькому Сході дають Росії те, чого не може дати жоден інфлюенсер: можливість говорити про глобальний ринок, де вона досі має значення. Нафта й газ залишаються тією мовою, якою Москва ще здатна розмовляти з великими гравцями.
Водночас енергетична сила Росії вже не безумовна. Українські дрони б’ють по НПЗ, паливних базах і насосних станціях, ускладнюючи логістику й підвищуючи внутрішню ціну війни. Нафтові доходи підтримують бюджет, але сама інфраструктура дедалі частіше стає ціллю. Це нова реальність: Росія продає енергію світу, але вже не може гарантувати повну недоторканність власної енергетичної системи.
Саме тому війна буде присутня в Петербурзі навіть без прямої назви. Вона сидітиме за столами з банкірами, у розмовах про ставки, у тривозі регіональних чиновників, у темі санкцій, у логістиці, у страху рецесії, у питанні, чи завершиться конфлікт або стане ще жорсткішим. Учасники можуть говорити про стабільність, але їхня стабільність залежить від фронту.
Для Путіна цей форум — спроба показати контроль. Він має з’явитися не як лідер країни, що втомлюється від війни, а як господар альтернативного світу, де західна ізоляція не діє, американські голоси приїздять, енергетичні союзники поруч, а російські мільярдери й чиновники говорять про майбутнє. Це політичний театр упевненості.
Але театр не скасовує економічної логіки. Якщо війна триває, витрати зростатимуть. Якщо витрати зростають, податки й дефіцит тиснутимуть сильніше. Якщо цивільна економіка слабшає, населення рано чи пізно відчує не лише патріотичну мобілізацію, а й падіння реальних доходів. Російська система може довго приглушувати невдоволення, але не може скасувати причинно-наслідковий зв’язок.
Саме в цьому й полягає головний парадокс «російського Давосу». Він створений для демонстрації руху, але відбувається на тлі застою. Він має показати відкритість, але є продуктом ізоляції. Він говорить про інвестиції, коли головним інвестором у країні стала війна. Він запрошує гостей, але не може запросити назад ту економічну нормальність, яку Кремль сам зруйнував.
Петербург цього тижня стане вітриною Росії, яка намагається виглядати більшою за власні проблеми. Але за охороною, панелями, нафтовими дискусіями й медійними персонажами видно головне: війна більше не є зовнішнім фактором для російської економіки. Вона стала її центральним механізмом, головним ризиком і пасткою, з якої Кремль поки не знайшов переконливого виходу.
