Високі гості в білих позашляховиках прибули до сирійської столиці, маючи важливу місію — зберегти військову присутність Росії в країні, де вона роками підтримувала режим Башара Асада. Для Кремля це не просто політичне питання, а один із ключових інструментів впливу на Близькому Сході.
Однак цього разу зустріч у Дамаску була іншою. Тепер перед російськими дипломатами стояв не їхній давній союзник, а Ахмед аль-Шара — новий тимчасовий лідер країни, який сам пережив роки російських бомбардувань. Його уряд відкрито заявив: Москва повинна визнати свої "помилки" і переглянути свої відносини із Сирією.
Зустріч у Дамаску стала першим дипломатичним контактом між Москвою та сирійською владою після падіння режиму Асада. Але замість легких перемовин російська сторона зіткнулася з жорсткими вимогами, які можуть визначити майбутнє її присутності у країні.
Нова дипломатія Сирії: прагматизм замість конфлікту
Після багаторічної громадянської війни, що зруйнувала країну, сирійське керівництво більше не шукає ворогів. "Нам не потрібні нові конфлікти, навіть із нашими колишніми противниками", — зазначив Чарльз Лістер, експерт із Близького Сходу.
Така позиція пояснюється тим, що Сирія зараз перебуває на стадії відбудови і потребує міжнародної підтримки. Однак це не означає, що нова влада готова прийняти умови Москви. Аль-Шара висунув жорсткі вимоги:
- Росія має компенсувати руйнування, спричинені її військовими ударами.
- Москва повинна видати Башара Асада та його наближених для судового процесу.
Якщо перша вимога ще могла бути предметом переговорів, то друга стала серйозним ударом для Кремля. Президент Володимир Путін, який завжди цінував особисту лояльність, навряд чи піде на такий крок.
Основний інтерес Росії — збереження двох ключових військових об'єктів:
- Морська база у Тартусі — єдина російська база в Середземному морі, що існує ще з часів СРСР.
- Авіабаза Хмеймім у Латакії — стратегічний пункт, який Москва використовує для операцій на Близькому Сході та в Африці.
Поки що сирійська влада не вимагає негайного виведення російських військових, але і не дає гарантій, що бази залишаться в довгостроковій перспективі.
Аналітики припускають, що Дамаск використовуватиме цю ситуацію для отримання поступок від Москви, особливо у питанні санкцій. Сирія потребує доступу до міжнародної допомоги та нафтопродуктів, і Росія може допомогти послабити міжнародну ізоляцію країни.
Російсько-сирійський діалог: дипломатія чи політичний торг?
Дипломати Кремля намагаються подати ситуацію як "перемогу" і зберегти імідж Росії як впливової сили в регіоні. У грудні Володимир Путін заявив, що Росія "врятувала Сирію від тероризму" і що її військова присутність буде залежати від нових владних структур.
Проте експерти називають це "імпровізованою опортуністичною дипломатією". Кремль фактично визнає новий порядок у Сирії, хоча ще недавно вважав нинішнє керівництво "терористами".
Аналітик Ханна Нотте зазначає:
"Москва може чинити перешкоди новій владі Сирії на міжнародному рівні, використовуючи своє право вето в ООН. Це дає їй важелі впливу".
Перемовини між Дамаском і Москвою відбуваються на тлі активного дипломатичного руху в регіоні. В останні тижні до Сирії прибули делегації з США, ЄС, Туреччини та Саудівської Аравії.
Західні країни висловлюють готовність переглянути санкції, але лише за умови обмеження російської присутності. Європа особливо занепокоєна тим, що Кремль може використати свої військові бази в Сирії для експансії в Африці та Середземному морі.
США, зі свого боку, продовжують підтримувати курдські збройні формування, що контролюють частину сирійської території. Аль-Шара неодноразово заявляв, що прагне повернути контроль над усією країною, включаючи регіони під контролем курдів.
Чи зможе Росія знайти альтернативу Сирії?
Якщо Кремль втратить військові бази у Сирії, він може шукати альтернативу в Лівії. Москва вже активно підтримує фельдмаршала Халіфу Хафтара, який контролює східну частину країни.
Російські військові аналітики припускають, що Тартус може бути замінений на військову базу в Лівії, а авіабазу Хмеймім частково компенсують за рахунок посилення присутності у Центральноафриканській Республіці та Судані.
Антон Мардасов, експерт із військових питань, зазначає:
"Обидві сторони поки що зацікавлені у затягуванні переговорів. Росія виграє час, а Сирія використовує момент для маневру".
Тож питання про долю російських баз у Сирії залишається відкритим. Якщо Москва погодиться на часткове скорочення присутності, це може врятувати її вплив у регіоні. Якщо ж Кремль спробує нав’язати свої умови, нова влада Сирії може звернутися за допомогою до Заходу або Туреччини.
Одна річ є очевидною: Москва більше не є головним гравцем у Сирії. І для Росії це не просто дипломатична поразка, а потенційний кінець її домінування на Близькому Сході.
