Війна в Україні триває вже понад три роки, і, попри періодичні спроби домовитися про припинення вогню, конфлікт розгортається на дедалі більших територіях. За останні місяці увага світової спільноти прикута до ситуації на східному фронті, де російські війська не лише намагаються утримувати окуповані території, а й активізують свої дії з подальшого просування. Найбільш тривожні новини надходять із південного сходу України — російські формування підійшли впритул до Дніпропетровської області, зони, яка раніше не перебувала під прямою окупацією збройних сил Росії.
Ця область, відома своїми великими промисловими підприємствами та символом промислової могутності країни, ніколи досі не була безпосередньо охоплена бойовими діями. Проте тепер, за повідомленнями військових і волонтерських організацій, збройні сили Росії розташовуються менше ніж за п’ять кілометрів від кордону Дніпропетровщини. Місцеві жителі, які звикли вважати, що активна фаза бойових дій точиться здебільшого в інших регіонах, тепер дивляться на ситуацію з острахом.
За певних обставин і відповідного розвитку подій, вторгнення російських підрозділів сюди стало б для України п’ятим офіційно постраждалим регіоном від безпосередніх бойових дій. А це означає гігантський моральний тиск на українське суспільство й ускладнення будь-яких переговорів про територіальні кордони. За даними експертів, якщо росіяни перетнуть адміністративну межу, це може послабити позиції Києва під час можливих мирних перемовин, які нині ініціюються Сполученими Штатами й підтримуються Росією на словах.
Медики 79-ї десантно-штурмової бригади цього місяця лікують та стабілізують стан українського військового, пораненого російським безпілотником на сході України. Тайлер Хікс
Новий фронт і моральний тягар
Станом на сьогодні російська сторона, попри риторику про готовність до мирних перемовин, реально демонструє військове посилення на прикордонних із Донеччиною районах. Аналітики звертають увагу на концентрацію бронетехніки, артилерії та живої сили, яка зосереджена саме на східному напрямку. Нова зона бойових дій може відкритися на території, де досі не відбувалося масштабних зіткнень.
Для України це насамперед психологічний тиск. Дніпропетровська область традиційно сприймалась як відносно безпечна, і мешканці міст регіону — серед яких Дніпро, Кривий Ріг, Павлоград та інші великі промислові центри — загалом не були морально готові до швидких змін на гірше. Проте реальність війни диктує свої правила: якщо раніше мешканцям Донбасу доводилося регулярно чути звуки артилерійських обстрілів, то тепер усе частіше подібне може стати реальністю і для Дніпра чи інших міст регіону.
Місцеві органи влади вже розглядають можливість формування додаткових оборонних ліній, зміцнення блокпостів і організації евакуації населення в разі подальшої ескалації. Психологічні центри та організації, що підтримують внутрішньо переміщених осіб, готуються до можливої нової хвилі біженців. Гуманітарна допомога, донедавна спрямована переважно в райони запеклих боїв, може стати необхідною безпосередньо в самому промисловому серці України.
Бійці українського десантно-штурмового батальйону «Шквал» підготували зброю та боєприпаси, готуючись до наступу на російських військових, які просувалися в бік Дніпропетровської області на сході України. Тайлер Хікс
Пересування фронту: як війна змінює ландшафт
На підходах до Дніпропетровської області вже видно характерні ознаки зони бойових дій: вириті траншеї, замасковані танки вздовж лісосмуг, укриття в покинутих будівлях. Місця, які колись були тихими сільськими дорогами, обросли протитанковими ровами, а в околицях чутно не лише гуркіт далекої артилерії, а й періодичні перестрілки.
За свідченнями військовослужбовців Збройних Сил України (ЗСУ), підрозділи постійно переміщуються західніше, ближче до Дніпропетровщини, щоб організувати оборону перед можливим наступом. Це є типовим сценарієм на війні: якщо медичні частини чи тилові служби розгортаються ближче до певної зони, це означає, що активні бойові дії скоро можуть поширитися й туди.
Лейтенант Віталій Войтик, який очолює медичний підрозділ 33-ї механізованої бригади, пригадує, як вони протягом останніх кількох місяців уже тричі пересувалися вглиб української території, тікаючи від просування росіян. Шпиталі, які слугували для стабілізації поранених і проведення термінових операцій, доводилося екстрено евакуйовувати. Тепер вони розміщені за лічені кілометри від межі Донецької й Дніпропетровської областей.
“Це завжди дуже тривожний сигнал, коли медики готуються до розгортання в новому місці, — пояснює лейтенант Войтик. — Зазвичай це означає, що війна невдовзі прийде й сюди.”
Такі пересування впливають на все: на логістику, на забезпечення перев’язувальними матеріалами, на постачання продуктів і медикаментів. За словами військових, попереду не лише складні обстріли й атаки, а й справжній виклик витримці всього суспільства.
Приготувавши зброю, бійці товпилися в бронемашину. Тайлер Хікс
Напруга серед цивільного населення
Чим ближче підходять російські війська, тим більше зростає кількість охочих виїхати з районів, що межують із прифронтовою зоною. Наприклад, у місті Межова, що розташоване вже на Дніпропетровщині, зіткнулися дві хвилі населення: з одного боку — це місцеві мешканці, які звикли до відносного спокою, з іншого — біженці, які свого часу залишили Донеччину й шукали тут безпечний прихисток.
Нелля Сеімова — одна з тих, хто переїхав до Межової минулого року, рятуючись від обстрілів у Новогродівці (Донецька область). Вона розповідає про відчуття дежавю: тільки-но вона почала налагоджувати життя, планувати майбутнє, збирати гроші на власне житло, як знову постає перспектива евакуації. Її родина не хоче повторного переживання обстрілів та окупації, яку вони вже бачили в рідній Новогродівці.
“Тут, у Межовій, ми спершу були впевнені, що це тил, — каже Нелля. — А тепер доводиться пакуватися знову. Я ще не вирішила точно, куди поїду далі, але знаю, що відкладати не можу.”
Таку ж історію розповідає і працівник громадської організації «East SOS» Богдан Загорулько, що допомагає переселенцям у розміщенні та пошуку тимчасового притулку. Він наголошує, що евакуація населення з Дніпропетровської області може стати новим ударом для внутрішніх ресурсів країни, які й так перевантажені великою кількістю внутрішньо переміщених осіб.
Минулого тижня 148-а окрема Житомирська артилерійська бригада десантно-штурмових військ здійснила вогонь з гаубиці М777 по російських об’єктах з лінії фронту Курахове. Тайлер Хікс
Щоденна бойова рутина
За останні пів року російська сторона здійснювала стрімкі наступальні дії в Донецькій області, відвойовуючи приблизно 180 квадратних миль щомісяця (за оцінкою аналітиків із фінської компанії “Black Bird Group”). Однак із настанням вологої та холодної погоди темпи атаки нібито сповільнилися. Оглядачі це пояснюють тим, що в багнюці стає складніше пересувати бронетехніку, а авіаційні операції також ускладнені через погодні умови.
Утім, як каже командир спецпідрозділу “Шквал” підполковник Вадим Балюк, тимчасове затишшя не означає припинення боїв. За його словами, російські сили просто перегруповуються й чекають слушного моменту. За останні тижні підрозділ “Шквал” здійснив кілька успішних операцій у прикордонних населених пунктах, витіснивши звідти російські загони. Але кожне таке звільнення несе ризик контратаки.
“У супротивника дуже великий резерв особового складу, — пояснює підполковник Балюк. — Для них не так критично втрачати людей, як це важливо для нас. Вони йдуть хвилями, іноді по декілька штурмів на добу.”
Українські військові дедалі частіше застосовують сучасні безпілотники для розвідки і навіть ударів по російських позиціях, однак, як зазначають у штабі, «дрони не можуть утримувати територію», тому сухопутні війська залишаються критичним елементом у спробах стримати ворога.
Бійці підрозділу обробляють артилерійські снаряди. Тайлер Хікс
Медичне забезпечення та евакуація поранених
У будь-якій війні одним із найважливіших аспектів є можливість швидкої евакуації поранених військових із поля бою й надання їм належної медичної допомоги. У зоні активних боїв на східному фронті створені стабілізаційні пункти, де лікарі й фельдшери надають першу допомогу перед транспортуванням до великих шпиталів.
Такі медичні станції вже були вимушені передислокуватися кілька разів, просуваючись туди, де ще нещодавно було відносно безпечно. Поява додаткових евакуаційних коридорів у бік Дніпропетровщини означає, що тут очікують збільшення кількості поранених. За словами парамедиків, критично важливо встигнути стабілізувати бійця впродовж перших «золотих» хвилин. Якщо українська армія муситиме відступати далі, ланцюжок евакуації подовжиться, збільшуючи ризик смертності серед поранених.
“Ми розуміємо, що з кожним переносом стабілізаційної точки глибше в тил, пораненим доведеться довше їхати до шпиталю, — розповідає лікарка-волонтерка Христина з 35-ї окремої бригади морської піхоти. — Це означає втрати дорогоцінного часу.”
Гуманітарна допомога, мобільні операційні, запаси крові — усе це тепер оперативно передислоковують у Дніпропетровську область, готуючись до можливого нового витка протистояння.
Соціальна динаміка та страх цивільних
Коли загальна ситуація в містах стає дедалі напруженішою, відбуваються кардинальні зміни в суспільному житті. У Межовій, наприклад, зросла кількість військових, які стоять у чергах до поштових відділень, банків, магазинів. Жителі вже не здивовані, бачачи у звичайних кав’ярнях людей у військовій формі. Деякі підприємці, що раніше розглядали варіанти розширення бізнесу, тепер переймаються тим, як би встигнути згорнути свою діяльність і, за потреби, швидко евакуювати обладнання.
Поранений український військовий на стабілізаційному пункті 79-ї десантно-штурмової бригади. Тайлер Хікс
Санітари 35-ї окремої бригади піхоти стабілізують поранених бійців, яких щойно евакуювали з прифронтової Курахової, коли лінія наближалася до Дніпропетровської області. Тайлер Хікс
Мер Межової Володимир Зражевський розповідає, що місто вже перебуває у стані підвищеної готовності. Офіційно розробляються плани евакуації у випадку загрози обстрілів “глідними бомбами” — найпотужнішими авіаційними зарядами, які російські літаки можуть скинути на місто. За словами мера, на карті в його кабінеті червоними колами позначені райони, які потрапляють у радіус дії такої зброї, і з кожним днем ці кола дедалі ближчі.
“Ми поки не в зоні прямих обстрілів, — каже Зражевський, — але цілком розуміємо, що це може змінитися за лічені дні або тижні. Якщо не буде мирних домовленостей, доведеться приймати рішення про часткову чи навіть повну евакуацію.”
Частина мешканців уже виїхала — особливо ті, у кого є родичі в західних областях чи за кордоном. Тим часом у Павлограді, розташованому трохи західніше, громадські організації спішно облаштовують транзитні центри для біженців. Черги людей прибувають підводами, автобусами, попутними автомобілями. Хтось вирушає далі — до Дніпра чи Києва, хтось залишається в тимчасових притулках, не маючи чіткої уяви про те, де опиниться завтра.
Сподівання на мирні перемовини та складні перспективи
Попри агресивні дії Росії на фронті, політична арена все ж кипить дискусіями про можливі мирні переговори. За останніми повідомленнями, Сполучені Штати намагаються виступити посередником у діалозі між Києвом і Москвою. Російські представники прилюдно заявляють, що готові сісти за стіл перемовин, утім, їхній військовий тиск у Донецькій та потенційно в Дніпропетровській областях ставить під сумнів щирість таких заяв.
Якщо російська армія почне вторгнення в ще один регіон, це додасть важелів Москві в територіальних перемовинах. Україна, яка й так втратила контроль над частинами Донеччини, Луганщини, а також над Кримом ще з 2014 року, ризикує взагалі опинитися в ситуації, коли доведеться вести переговори, маючи “за спиною” ширшу окуповану територію.
Боєць десантно-штурмового батальйону «Шквал» готується до штурму наступаючих російських військових. Тайлер Хікс
Деякі експерти побоюються сценарію так званого «замороженого конфлікту»: якщо фронт буде стабілізовано десь поблизу межі Дніпропетровської області, то ця лінія може надовго закріпитися як своєрідний «рубіж» між українською та окупованою територією. Але для мешканців регіону, який стане «кордоном» між вільною й зайнятою ворогом зоною, це означатиме невизначеність, небезпеку постійних обстрілів і соціально-економічний занепад.
“Мене дуже непокоїть, що ми можемо перетворитися на нову «лінію зіткнення», як це було з Донбасом, — розповідає місцевий фермер Ігор, що обробляє поля поруч із межами Донецької області. — Тоді доведеться жити в умовах безкінечного страху й нестачі ресурсів.”
Випробування для української промисловості
Важливо згадати і про економічні наслідки. Дніпропетровщина — регіон, що має величезний індустріальний потенціал. Великі металургійні комбінати, машинобудівні заводи та підприємства, пов’язані з видобутком корисних копалин, забезпечують роботою сотні тисяч людей. Якщо бойові дії перекинуться на ці території, Україна ризикує втратити значну частину промислового потенціалу, а відновлення може зайняти роки чи навіть десятиліття.
Зупинка підприємств позначиться й на європейському ринку, адже багато металургійних та хімічних виробів експортуються в країни ЄС. Якщо регіон опиниться в епіцентрі обстрілів чи блокад, це становитиме небезпеку також для іноземних інвестицій. Високий ризик відлякує потенційних партнерів, що розглядають Україну як країну для довгострокових бізнес-проєктів.
Розрив долі й життя у вигнанні
Із кожним новим населеним пунктом, який ризикує опинитися в зоні окупації або біля неї, зростає кількість особистих трагедій. Люди втрачають домівки, робочі місця, звичне оточення, усе те, що називається “рідним краєм”.
148-а окрема артилерійська Житомирська бригада десантно-штурмових військ на лінії фронту Курахове. Тайлер Хікс
Солдати з підрозділу між завданнями. Тайлер Хікс
Михайло Афендіков, 52-річний чоловік із селища Комар (на Донеччині), був змушений тікати, коли російські літаки застосували глідні бомби, які майже повністю зруйнували його будинок. Тепер він у пошуках нового прихистку: спочатку думав зупинитися в родичів у Дніпрі, але боїться, що й там невдовзі стане занадто небезпечно.
“Будинок знищено повністю. Усе, що я будував десятиліттями, лишилося під уламками. Мені немає куди повертатися, — каже Афендіков. — Навіть якщо завтра скажуть, що росіяни відступили з мого селища, жити там більше неможливо.”
Подібні історії множаться, формуючи ще один рівень психологічного пресингу в Україні. Коли людей позбавляють даху над головою, навіть перспективи миру не завжди тішать — адже нічого більше не лишилося.
“Кордон України” чи наступний плацдарм для бойових дій?
Попри весь негатив і загострення, досить багато мешканців Дніпропетровщини зберігають надію, що мирні переговори все ж дадуть результати. Якщо Росія хоча б тимчасово припинить наступ, Дніпропетровська область стане новим прикордонням, але залишиться під контролем України.
Дехто навіть вірить, що цей край зможе стати “новою східною столицею України”, як висловився мер Межової Володимир Зражевський. Тобто, якщо фронт “заморозиться”, то регіон перебере на себе функцію ключового адміністративного й економічного центру прифронтової смуги.
“Ми мріємо про те, що колись усе повернеться на колишні кордони, — говорить Зражевський. — Але якщо ні, то ми станемо містом-символом опору, другим Маріуполем або Бахмутом, які всьому світу показали українську мужність.”
Усе ж більшість військових експертів відкидають оптимістичні сценарії без справжнього політичного врегулювання. Ніхто не може передбачити, як розвиватиметься конфлікт, коли стільки факторів, включно з погодою, станом економіки та розташуванням стратегічних сил, впливають на інтенсивність бойових дій.
Бійці десантно-штурмового батальйону «Шквал» збираються перед операцією. Тайлер Хікс
Солдати частини збирають зброю та боєприпаси перед операцією. Тайлер Хікс
На тлі важких прогнозів залишається тонка надія, що зустріч представників Києва та Москви за посередництва США може зупинити хвилю наступу. Кожен день, коли не лунають артилерійські обстріли або коли не падають “глідні бомби”, означає збережені життя й відсутність нових біженців.
Однак заяви про “мирний процес” сприймаються в Україні з великою часткою скептицизму. Той факт, що Росія продовжує накопичувати свої війська та техніку біля кордону з Дніпропетровською областю, суперечить мирним обіцянкам. Ба більше, російський уряд точно розуміє, що кожен кілометр просування дає їм додаткову перевагу в будь-яких територіальних перемовинах.
Залишається невідомим, чи справді Москва планує повномасштабний наступ на регіон. Можливо, це лише демонстрація сили, аби послабити переговорну позицію Києва та змусити українських дипломатів бути більш поступливими. Проте навіть якщо це так, ризик нових боїв та окупації залишається високим і тримає в напрузі мільйони людей.
Країна на роздоріжжі
Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі: або світова спільнота докладе реальних зусиль для досягнення миру, або ж війна проникне в нові регіони, зокрема Дніпропетровську область. Сценарій, за якого палає чергова промислова й багатолюдна область, є катастрофічним у гуманітарному та економічному сенсі.
Понад три мільйони людей, що живуть у регіоні, можуть стати або щитом, або розмінною монетою в геополітичній боротьбі. Наразі Київ намагається зміцнити оборону, але якщо російські солдати перетнуть адміністративну лінію, наслідки позначаться не лише на місцевих жителях. Це буде сигналом того, що країна не встигає зупинити наступ, а світова дипломатія знову запізнюється із реальними важелями впливу.
Українське суспільство, як і раніше, демонструє стійкість і готовність до оборони, однак наскільки довго воно витримає під економічним і моральним тиском — велике питання. З кожною новою облогою, з кожним новим пошкодженим містом чи селом у колективну свідомість закарбовується образ війни, яка не має швидкого вирішення.
Військові командири, як-от підполковник Балюк, стверджують: “Ми стоїмо до кінця, бо захищаємо свою землю”. Але ніхто достеменно не знає, коли цей “кінець” настане і які кордони залишаться під синьо-жовтим прапором.
На тлі цих подій дедалі частіше лунає слово “перемовини”. Проте якщо Росія насправді бажала б миру, то, як зазначають українські офіційні особи, їй варто припинити бойові дії й відвести війська. Адже зараз постає парадокс: з одного боку, Росія декларує готовність до дипломатичного врегулювання, а з іншого — нарощує окупацію й відкриває ймовірність вторгнення в новий регіон.
У Новопавлівці проходить людина повз танкові пастки. Тайлер Хікс
І саме це протиріччя тримає Україну й світ у стані напруги: досягти справжнього завершення конфлікту неможливо, доки одна зі сторін застосовує зброю як найважливіший аргумент. Дніпропетровська область, усвідомлюючи небезпеку, вживає заходів підготовки, але водночас сподівається, що лінію кордону російські танки так і не перетнуть.
Зрештою, для України кожен день, коли “далека канонада” не перетворюється на глухий гуркіт у власному дворі, — це день надії. Надії, що цей конфлікт, який забрав уже тисячі життів і змусив мільйони людей покинути домівки, вдасться зупинити без розширення на інші регіони.
Доля Дніпропетровщини може стати ключем до майбутнього всієї країни: якщо регіон вдасться втримати від масованої атаки, це значно посилить моральний дух українського суспільства й продемонструє, що армія здатна захищати промислові центри. Якщо ж область буде окуповано чи частково взято під контроль ворогом, Україна ризикує втратити ще один важливий ресурс і отримати критичний удар по переговорних позиціях.
Тож, поки мирні ініціативи обговорюються за круглими столами, а Росія одночасно розгортає війська під кордонами Дніпропетровщини, мільйони людей живуть у стані тривожного очікування. Вони не знають, чи зможуть лишатися у власних будинках через місяць, чи доведеться рятуватися від ракет і танків у невідомому напрямку.
Україна й далі шукає вихід, адже для неї це боротьба не лише за території, а й за саму можливість вільного життя. І Дніпропетровська область сьогодні може стати чи то новою лінією фронту, чи то новим поштовхом до активізації мирного процесу. Від дій світової спільноти та рішучості української армії залежить, який із цих сценаріїв справдиться.
