У кінці червня 2025 року російські війська захопили літієве родовище поблизу села Шевченко в західній частині Донеччини. Це перше падіння об’єкта, важливого для реалізації угоди між Україною й США про спільну розробку критичних металів.
Літій, що міститься в сподуменовій руді родовища, є одним із ключових ресурсів для виробництва батарей новітніх електромобілів, систем зберігання енергії та військових технологій. Захоплення цього активу безпосередньо впливає на здатність України виконати взяті на себе зобов’язання та знижує перспективи довгострокового економічного партнерства.
Угода, підписана в травні 2025 року, передбачає створення спільного інвестиційного фонду, який надає американським компаніям пріоритетні права на інвестування в українські родовища літію й інших критичних металів. Українська сторона розглядала цю угоду як механізм залучення стратегічних інвесторів і значного капіталу для відновлення економіки після війни.
Однак умова збереження контролю над територіями, де розташовані родовища, виявилася найслабшою ланкою: поступальний рух російських військ означає втрату потенційних об’єктів видобутку.
Директор американської Critical Metals Corp, яка мала ліцензію на розробку Шевченкового родовища, Майхайло Жернов, відзначив, що поновлення видобутку на цьому майданчику зупинено назавжди, доки триватиме окупація.
«Якщо російські війська просунуться далі, вони контролюватимуть дедалі більше родовищ, – наголосив він. – Це створює серйозний виклик для угоди». Водночас український уряд уже схвалив перші кроки щодо залучення приватних інвесторів на інше значне державне родовище — Добра.
Однак і там без посилення військової підтримки з боку США та їхніх союзників неможливо гарантувати безпеку інвестицій.
Після затвердження угоди міністр економіки України Юлія Свириденко прагнула узгодити її з додатковою військовою допомогою. Українські дипломати аргументували, що економічне партнерство вигідне для американських стратегічних інтересів: менша залежність від Китаю, спільний доступ до критичних металів і розвиток відновлюваної енергетики. Проте адміністрація США й надалі відмовлялася пов’язувати економічні преференції з новими пакетами безпекової допомоги, обмежуючись лише вже схваленими траншами летальної зброї і фінансового кредиту.
З огляду на це Україна розробила дорожню карту розвитку внутрішнього видобутку та переробки літію й інших ключових мінералів, зокрема титану та марганцю. Серед пріоритетних напрямів — модернізація геологічної інфраструктури, проведення нових археологорозвідувальних робіт та спрощення ліцензійних процедур. Однак без повернення контролю над східними регіонами та зони безпеки навколо родовищ економічна ефективність проєктів залишається під великим питанням.
Частково перероблена титанова руда в Житомирській області на північному заході України. Окупація Росією приблизно п'ятої частини території України означає, що вона вже контролює багато критично важливих родовищ корисних копалин. Брендан Гоффман
Аналітики Інституту вивчення війни у Вашингтоні опублікували карту, яка демонструє, що близько 20 % території України вже окуповані, а серед контрольованих росіянами — родовища титану, марганцю та урану. Це створює додатковий тиск на українські плани зі збільшення видобутку власних ресурсів. Збереження й розвиток української видобувної галузі прямо залежить від обороноздатності країни.
Незважаючи на втрату Шевченкового родовища, Україна має ще два великі літієві полігони в центральних областях, віддалених від лінії фронту. Їхня розробка може компенсувати втрати, але для цього необхідні значні інвестиції в інфраструктуру та гарантії безпеки для іноземних партнерів. Передусім це стосується забезпечення логістичних коридорів, які дозволять експортувати отриманий літій у порти ЄС, мінімізуючи ризики перехоплення російськими силами.
Майбутнє української галузі критичних металів тісно пов’язане з глобальним переходом на «зелену енергетику» та електрифікацією транспорту. Попит на літій у світі зростає щороку на 20–25 %, і країни, що стрімко нарощують виробництво батарей, готові інвестувати значні кошти в стабільні постачальницькі ланцюги. Україна може стати одним із ключових гравців, якщо реалізує реформу мінерально-сировинного комплексу та забезпечить належний рівень безпеки.
Крім того, важливим вектором розвитку є локалізація виробництва батарей і електротранспорту на території України. Це дозволить не лише збільшити додану вартість на батьківщині, а й створить тисячі нових робочих місць. Проте для успіху цього проєкту потрібне комплексне бачення: від вдосконалення регуляторної бази до впровадження сучасних екологічних стандартів і технологій переробки відпрацьованих батарей.
Уряду слід активізувати переговори з ЄС та США щодо безпекових гарантій для інвестицій у критичні метали. Можливий формат — партнерські зобов’язання про спільний захист об’єктів видобутку або створення міжнародних конвоїв для транспортування ресурсів. Такі кроки підвищать привабливість українських родовищ для інвесторів і зменшать ризики переривання постачання через воєнні дії.
Насамкінець, доля українського мінерально-сировинного комплексу визначатиметься не лише військовою ситуацією на Донбасі, а й здатністю держави адаптувати законодавство, залучити інноваційні технології й гарантувати захист інвесторів.
Час, витрачений на підготовчі роботи, буде найкоротшим шляхом до створення потужного експортного сектора, який зможе конкурувати на глобальному ринку критичних металів. Без вирішення цих завдань економічне партнерство з США та іншими країнами опиниться під загрозою, а Україна втратить унікальний шанс перетворитися на одного з регіональних лідерів у виробництві літію й суміжних матеріалів.
