США та Україна підписали стратегічну угоду про доступ до природних ресурсів, відкривши інвестиції в алюміній, графіт, нафту та газ

Україна розпочинає новий етап у розвитку власної мінеральної бази. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко повідомила, що уряд виставить на відкриті аукціони три родовища титанової руди після того, як права на їх розробку були анульовані у бізнесмена Дмитра Фірташа.

Йдеться про Малишевське родовище у Дніпропетровській області, а також ділянки Валки-Гацьківське і Межирічне у Житомирській області. За словами Свириденко, ці ліцензії були відкликані після запровадження санкцій проти Фірташа українською владою.

Уряд планує передати права на користування надрами через відкриті електронні аукціони, щоб залучити нових інвесторів. Бізнес зможе подати заявки на отримання ліцензій після офіційного оголошення торгів.

Україна розпочинає новий етап у розвитку власної мінеральної бази. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко повідомила, що уряд виставить на відкриті аукціони три родовища титанової руди після того, як права на їх розробку були анульовані у бізнесмена Дмитра Фірташа.

Йдеться про Малишевське родовище у Дніпропетровській області, а також ділянки Валки-Гацьківське і Межирічне у Житомирській області. За словами Свириденко, ці ліцензії були відкликані після запровадження санкцій проти Фірташа українською владою.

Уряд планує передати права на користування надрами через відкриті електронні аукціони, щоб залучити нових інвесторів. Бізнес зможе подати заявки на отримання ліцензій після офіційного оголошення торгів.

За попереднім аналізом «Дейком», рішення має не лише антикорупційний чи юридичний вимір, а й стратегічний економічний сенс. Україна намагається активніше розвивати сектор критичних мінералів, які відіграють ключову роль у сучасній промисловості — від авіакосмічної галузі до виробництва батарей та оборонної техніки.

Титан належить до особливо важливих металів для світової економіки. Його використовують у виробництві літаків, ракетних систем, медичного обладнання та високотехнологічної електроніки. Україна володіє одними з найбільших запасів титанової сировини в Європі.

Реформа ліцензійної системи також передбачає перегляд інших дозволів на користування надрами. Державна служба геології та надр уже перевіряє 38 ліцензій на розвідку стратегічних мінералів, які підозрюють у так званому «сплячому» статусі.

Це означає, що компанії отримали дозволи на розробку ресурсів, але фактично не ведуть робіт. Уряд вважає, що такі ліцензії блокують розвиток галузі та стримують інвестиції.

Важливу роль у новій політиці відіграє і співпраця України зі Сполученими Штатами. Минулого року Київ підписав із Вашингтоном угоду про співпрацю у сфері мінеральних ресурсів.

У межах цієї угоди США отримали преференційний доступ до нових проєктів із видобутку українських корисних копалин в обмін на інвестиції та технологічну підтримку.

У результаті було створено спільний українсько-американський інвестиційний фонд, який уже визначив понад двадцять потенційних проєктів у сфері видобутку мінералів.

За даними Міністерства економіки України, вісім найбільш перспективних проєктів оцінюються приблизно у 1,2 мільярда доларів.

Експерти зазначають, що розвиток титанової галузі може стати одним із ключових елементів економічного відновлення України після війни. Ринок критичних мінералів швидко зростає через глобальний попит на електромобілі, відновлювану енергетику та оборонні технології.

Водночас відкриття нових аукціонів має і політичний сигнал: Україна прагне демонструвати прозорість у розподілі стратегічних ресурсів і зменшувати вплив олігархічних структур на видобувну галузь.

Якщо нові ліцензії отримають міжнародні інвестори або великі промислові компанії, це може значно змінити баланс сил на ринку титану та посилити позиції України у глобальних ланцюгах постачання критичних металів.

У переговорах про завершення війни дедалі гучніше звучить тема не фронту, а грошей: хто і за якими правилами керуватиме відбудовою України. У центрі нової американсько-української рамки з’явився BlackRock — приватний гравець із логікою прибутковості.

Для Києва це виглядає як спроба наблизити план відновлення України до логіки «плану Маршалла». Для частини європейських столиць — як попередження: післявоєнна реконструкція може перетворитися на перерозподіл впливу й контрактів, а не лише солідарність.

Зустріч українських посадовців із топменеджментом у штаб-квартирі BlackRock у Нью-Йорку в середині грудня стала стартом нової фази: пошук джерел фінансування та визначення інвестиційних пріоритетів. Далі очікують презентації на Давосі, де ставки ще зростуть.

У переговорах про завершення війни дедалі гучніше звучить тема не фронту, а грошей: хто і за якими правилами керуватиме відбудовою України. У центрі нової американсько-української рамки з’явився BlackRock — приватний гравець із логікою прибутковості.

Для Києва це виглядає як спроба наблизити план відновлення України до логіки «плану Маршалла». Для частини європейських столиць — як попередження: післявоєнна реконструкція може перетворитися на перерозподіл впливу й контрактів, а не лише солідарність.

Зустріч українських посадовців із топменеджментом у штаб-квартирі BlackRock у Нью-Йорку в середині грудня стала стартом нової фази: пошук джерел фінансування та визначення інвестиційних пріоритетів. Далі очікують презентації на Давосі, де ставки ще зростуть.

Президент Зеленський називає ініціативу «Український план процвітання» і оцінює її в $800 млрд. Такі цифри мають політичну мету — показати, що відбудова України це не лише гуманітарний обов’язок, а й довгий економічний проєкт із потенціалом росту для партнерів і ринку.

Проблема в тому, що між риторикою та ресурсами — прірва. Навіть якщо європейське фінансування залишиться базою, сума в сотні мільярдів вимагатиме довгих циклів грантів, кредитів і приватних грошей, а також системи гарантій, які хтось має адмініструвати.

Саме тут і з’являється BlackRock в Україні: формально як радник pro bono, але з потенціалом розширення мандату. Для скептиків ключове питання не в назві компанії, а в тому, чи може вона стати «арбітром» фондів і потоків, зберігши довіру ЄС та інвесторів.

Ларрі Фінк, керівник BlackRock — Ерін Шафф

Штаб-квартира BlackRock у Нью-Йорку. Фірма намагалася, але зазнала невдачі, на початку війни зібрати мільярди для відбудови України — Хіроко Масуіке

Європейські й українські чиновники нагадують: спроба створити фонд відновлення з участю BlackRock уже була. У 2023 році презентації говорили про мобілізацію $50–80 млрд, згодом ціль знизили до $15–30 млрд, а в середині 2025-го проєкт фактично поставили на паузу.

Тодішній провал був не лише про ринок. У Європі боялися, що державні кошти опиняться в приватно керованому американському фонді, де контроль за коштами слабший, а політичні пріоритети підміняються фінансовими. Ця пам’ять робить нинішній камбек компанії дуже чутливим.

адміністрація Трампа, судячи з переговорної логіки, дивиться на інвестиції в Україну як на частину великої угоди. Минулорічні ідеї про доступ США до мінеральних ресурсів підсилили підозри, що інтереси американського бізнесу можуть бути вшиті в «архітектуру миру».

Символічно, що серед головних переговірників звучать не лише дипломати, а й девелопери та бізнес-посередники. У такому підході країна, що воює, ризикує отримати мирний план США-Україна, де економічні розділи важать не менше за безпекові, а інколи й переважають їх.

Тут виникає головний вузол: приватний керуючий активами працює за логікою максимізації доходу, тоді як післявоєнна реконструкція потребує пріоритету суспільних потреб. Освіта, медицина, відновлення громад часто не дають швидкої віддачі, але без них не працює економіка.

Захисники моделі відповідають: державні гранти та пільгові кредити мають закривати неприбуткові сфери, а приватний капітал — комерційні. Теоретично це дозволяє «розшити» потреби: бюджет бере на себе базові ризики, інвестор заходить туди, де може заробити на зростанні.

У презентаціях BlackRock раніше фігурував механізм de-risking (зниження ризиків): публічні гроші виступають «першою втратою», що поглинає удар і підвищує привабливість для банків та фондів. Але саме цей дизайн викликає питання прозорість відбудови і справедливого розподілу.

Примітка. Критичні корисні копалини – це корисні копалини, важливі для промисловості, включно з багатьма зеленими технологіями, і мають високий ризик перебоїв у постачанні — Джерела: Conflict and Environment Observatory, Institute for the Study of War with American Enterprise Institute’s Critical Threats Project Critical Threats Project

Титановий рудник на захід від Києва. Минулого року президент Трамп наполягав на угоді, яка б надала Сполученим Штатам частку в мінеральних багатствах України — Брендан Гоффман

Якщо держава бере на себе збитки, а приватні структури — прибутки, то суспільство має право вимагати жорсткої звітності. У випадку України це означає не лише антикорупційні процедури, а й зрозумілу систему відбору проєктів, тарифів, концесій і гарантій на десятиліття вперед.

Додатковим подразником стала тема заморожені російські активи. На Заході обговорюють використання частини цих коштів для відбудови, але в Європі існує сильний спротив ідеї передати управління ними в США-центричний фонд. Тут на кону і право, і політика, і внутрішня єдність ЄС.

У цьому контексті загроза не стільки фінансова, скільки стратегічна: якщо Європу відтиснуть від ключових рішень, вона може скоригувати масштаби участі. А без стабільного європейського фінансування жодна амбітна цифра не зійдеться, навіть за оптимістичних припущень щодо приватних вливань.

Щоб оцінити реалізм, варто порівняти з планом Маршалла: в перерахунку на сьогодні це близько $150 млрд. «План процвітання» у $800 млрд виглядає як інший порядок величин, який потребує не одного фонду, а комплексу інструментів і довіри до правил гри, а не до брендів.

Українські економісти прямо кажуть: поки йде війна, а ризики залишаються високими, залучити десятки мільярдів приватних грошей складно. Інвестор дивиться на страхування, суди, виконання контрактів і макростабільність. Без цього навіть найкраще упакований фонд відновлення працюватиме повільно.

Секторні пріоритети, що звучать у документах, типові для міжнародної реконструкції: інфраструктурні проєкти, енергетична інфраструктура, транспорт, житло. Поруч — аграрний сектор, переробка, виробництво та ІТ та цифровізація, де Україна вже має конкурентні переваги й кадри.

Окремо просуваються «високозростаючі» напрями: дата-центри та штучний інтелект, технологічні хаби, оборонні інновації. Для США це зрозуміло: такі активи формують глобальну конкуренцію. Але для України питання в балансі — чи не витіснять вони базові потреби громад і критичні ремонти.

Екскаватор копає, поки гірничодобувні самоскиди їздять по відкритому кар'єру спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року — Томас Пітер

Карʼєр у Кіровограді, Україна. За даними Геологічної служби США, Україна має багато корисних копалин, критично важливих для економічного розвитку та оборони Америки — Єфрем Лукацький

Критики вказують: модель, де підвищена увага до прибуткових секторів, здатна створити перекіс. Прибуток концентрується в великих вузлових проєктах, тоді як місцеве відновлення — дороги, водогони, школи — лишається на повільних бюджетних рейках. Це посилює регіональну нерівність.

Паралельно виникає тема конфлікт інтересів. BlackRock володіє Global Infrastructure Partners — великим гравцем у фінансуванні мостів, портів, аеропортів. Якщо радник одночасно може бути зацікавлений у контрактах, потрібні запобіжники, інакше прозорість відбудови перетвориться на декларацію.

Урядові переговори історично вимагають державного лідерства, а не приватного диригування. Сам план Маршалла був інструментом зовнішньої політики США, але з чіткою відповідальністю урядів і парламентів. Коли ж ключову роль отримує корпорація, суспільна легітимність стає крихкішою.

Україна вже має болючий досвід «великих фондів», де обіцянки не завжди переходили у гроші. Тому репутаційний ризик високий: якщо публічно анонсувати сотні мільярдів, а потім показати лише мізерні надходження, це вдарить по довірі до держави та до самої ідеї відбудова України.

З іншого боку, залучення такого бренду дає політичний сигнал іншим інвесторам: Київ намагається говорити мовою глобальних ринків, а не тільки донорів. Для частини фондів це може бути «якорем» довіри. Але якість сигналу залежить від умов: хто керує, хто платить, хто контролює і хто відповідає.

Ключовим тестом стане структура майбутніх фондів. Якщо вони будуть фрагментовані за напрямами, з незалежними наглядовими радами та прозорими тендерами, ризики зменшаться. Якщо ж усе зведуть у єдину «чорну скриньку» під зовнішнім менеджментом, опір Європи і суспільства лише зросте.

Не менш важливе питання — як інтегрувати відновлення з реформами. Інвестори хочуть передбачуваних правил: судів, захисту власності, податкової стабільності та простих регуляцій. Без цього інвестиції в Україну залишаться точковими, а гарантії не перекриють ризик спорів.

Дискусія про контроль за коштами неминуче упирається в цифрові інструменти. Україні потрібні відкриті реєстри проєктів, бюджети, підрядників, KPI та аудит у реальному часі. Це не «красивий додаток», а умова виживання довіри, бо будь-який скандал на мільярди поставить під сумнів всю архітектуру.

Межова, на сході України, у грудні. Українські чиновники порівняли план відновлення своєї країни з планом Маршалла, проектом, що фінансується США, з метою відбудови Європи після Другої світової війни — Тайлер Хікс

Український військовослужбовець проходить біля житлових будинків, пошкоджених внаслідок російського військового удару на тлі нападу Росії на Україну, у прифронтовому місті Костянтинівка в Донецькій області, Україна, 20 грудня 2025 року — Олег Петрасюк/Прес-служба 24-ї ОМБ імені короля Данила ЗСУ

Ще один вимір — геополітичний. Якщо відбудова стане «бонусом» у переговорах із Москвою або валютною монетою США, Україна ризикує втратити частину суб’єктності. Утримати баланс означає зафіксувати рамку, де економіка підсилює безпеку, а не підміняє її короткостроковими угодами.

У цій рамці роль ЄС виглядає визначальною: саме він, за очікуваннями, фінансуватиме левову частку. Тому сприйняття «американського керма» може мати реальну ціну. Якщо країни Європи вирішать вкладати через власні інструменти, а не через зовнішній фонд, проект може роздробитися й уповільнитися.

Показовий факт: після згортання попередньої ініціативи європейці запустили власний фонд із ціллю близько 1 млрд євро на старті. Це скромно, але реалістично й під контролем інституцій. Такий підхід нагадує: довіра будується внесками й відповідальністю, а не цифрами.

Що має робити Україна в цій ситуації. По-перше, зафіксувати, що післявоєнна реконструкція — це не «ринок для своїх», а суспільний договір. По-друге, формалізувати, які сфери закриваються грантами, які — кредитами, які — концесіями, і де саме держава бере ризик, а де — ні.

Окремо слід прописати правила для ресурсних проектів, бо видобуток літію і титану та інші критичні матеріали завжди приваблюють лобізм. Без прозорих ліцензій, рент, екологічних стандартів і контролю громади отримає не розвиток, а чергову хвилю недовіри.

Важливо й те, як буде оформлений фонд розвитку України, який у документах фігурує як «Ukraine Development Fund». Якщо він стане майданчиком для інфраструктурних проєктів із ясною окупністю, це плюс. Якщо ж перетвориться на інструмент вибіркового доступу, з’являться судові ризики.

Скепсис бізнесу в Україні зводиться до простого: гроші мають джерело. Навіть заявлені $500 млрд публічних ресурсів у вигляді грантів і пільгових кредитів перевищують сумарну допомогу з початку вторгнення. Тому $800 млрд виглядає радше як рамка для торгу, а не бюджет.

Президент Трамп з президентом України Володимиром Зеленським у Мар-а-Лаго в Палм-Біч, штат Флорида, минулого місяця — Тірні Кросс

«Одне маю сказати: ми також хочемо «Томагавки», – сказав президент Трамп під час зустрічі в п’ятницю в Білому домі з президентом України Володимиром Зеленським. – Ми не хочемо віддавати речі, які нам потрібні для захисту нашої країни» — Тірні Кросс

Політична комунікація теж має ціну. Якщо Київ «продає» ідею великої відбудови Трампу, він має захистити умови від кабальних рішень. Потрібні правила: жодних непрозорих фондів, жодних «особливих режимів» без парламентського схвалення, жодних угод без незалежного аудиту.

Для інвесторів ключове — передбачуваність і захист, для донорів — ефективність і підзвітність, для громад — швидкі ремонти та робочі місця. Звести ці інтереси можна лише інституційно. Тому важливі не «обличчя» плану, а правила, KPI та санкції за порушення з першого дня.

Якщо роль BlackRock лишиться консультативною, а управління фондами розподілять між інституціями з публічним мандатом, напруга знизиться. Якщо ж компанія стане оператором потоків, ризик конфлікт інтересів і перекосу в бік США зросте, а для ЄС це може стати червоною лінією.

Потрібно чесно визначити горизонти. Відбудова України — це не два роки будівництва, а десятиліття модернізації енергомереж, логістики, житла й промисловості. Отже, контракти та борги житимуть довше за поточні каденції, і помилка в схемі сьогодні стане тягарем для наступних урядів.

Найреалістичніший сценарій — поєднання кількох «шарів» фінансування. Європа і міжнародні банки дають основу, США — політичний дах і частину гарантій, приватний капітал заходить у зрозумілі проєкти. Але для цього треба, щоб прозорість відбудови була вбудована в механіку, а не декларована на форумах.

Україні важливо не втратити право визначати пріоритети: спочатку безпека й базова інфраструктура, потім конкурентні сектори. Якщо дата-центри та штучний інтелект стануть витриною, а водогони й житло — «другорядним», суспільна підтримка плану швидко зникне.

Сторонам доведеться відповісти на прості, але неприємні питання: хто підписує, хто гарантує, хто аудирує, хто судиться у разі спору. Без відповідей мирний план США-Україна залишиться презентацією, а не дорожньою картою. І тоді Davos дасть медійний ефект, але не дасть капіталу.

У підсумку дискусія про BlackRock — це дискусія про модель. Чи буде відбудова України державним проєктом з міжнародним наглядом, чи ринковим пакетом, зібраним під інтереси американського бізнесу. Від вибору моделі залежить не лише швидкість реконструкції, а й суверенність України після війни.

Володимир Зеленський, Дональд Трамп, Володимир Путін — Фото: Офіс президента України; Деметріус Фрімен; Михайла Терещенка

Україна зробила показовий крок у своїй економічній дипломатії, присудивши право на розробку великого державного літієвого активу консорціуму, пов’язаному з американськими політичними колами. Рішення виглядає як ставка на інтереси й стиль нової адміністрації у Вашингтоні.

Йдеться про літієве родовище Добра в центральній Україні — один із найбільших відомих ресурсів країни. Літій став ключовою сировиною для глобальної «зеленої» трансформації, бо без нього неможливі сучасні електричні батареї, накопичувачі та частина оборонних технологій.

Серед переможців згадується Рональд Лаудер — мільярдер і давній знайомий Дональда Трампа. Сам факт участі людини з таким доступом до політичного середовища перетворює суто інвестиційну історію на сигнал: Київ шукає не лише гроші, а й канал впливу.

Україна зробила показовий крок у своїй економічній дипломатії, присудивши право на розробку великого державного літієвого активу консорціуму, пов’язаному з американськими політичними колами. Рішення виглядає як ставка на інтереси й стиль нової адміністрації у Вашингтоні.

Йдеться про літієве родовище Добра в центральній Україні — один із найбільших відомих ресурсів країни. Літій став ключовою сировиною для глобальної «зеленої» трансформації, бо без нього неможливі сучасні електричні батареї, накопичувачі та частина оборонних технологій.

Серед переможців згадується Рональд Лаудер — мільярдер і давній знайомий Дональда Трампа. Сам факт участі людини з таким доступом до політичного середовища перетворює суто інвестиційну історію на сигнал: Київ шукає не лише гроші, а й канал впливу.

Другий ключовий учасник — TechMet, компанія, яку пов’язують із державною інфраструктурою підтримки стратегічних проєктів. У цій конфігурації важливий не бренд, а те, що американські інвестиції в Україні дедалі частіше проходять через структури зі «спеціальним статусом».

Офіційно перемога консорціуму пояснюється відповідністю більшості критеріїв тендеру. Для України це критично: процес має виглядати формально чистим, аби зняти підозри в ручному керуванні. Але політичний контекст настільки гучний, що дискусії про фаворитизм усе одно неминучі.

Зміна тону у відносинах між Києвом і Вашингтоном відчутна. Війна триває, однак у фокусі дедалі частіше не безумовна підтримка, а взаємовигідні угоди, ринки та компенсації. Нове партнерство набуває «транзакційної» форми, де безпека й економіка змішуються.

Україна намагається підлаштуватися під бізнес-орієнтований підхід Білого дому. Відкритість до великих угод у секторі сировини та виробництва зброї стає інструментом політики. Логіка проста: показати, що співпраця з Україною може бути прибутковою вже зараз.

Це вплітається й у тему мирних переговорів з Росією. Для Києва підтримка США — ключова, а для Вашингтона дедалі важливіше мати вимірюваний «інтерес» у результаті. Інвестиційні проєкти стають частиною аргументації: захищаємо те, що будуємо й у що вкладаємося.

У центрі механіки — угода про корисні копалини, яка передбачає створення спільного інвестиційного фонду. Ідея фонду — фінансувати майбутні проєкти та ділити вигоди. Для України це спосіб закріпити США в довгій грі, а для США — отримати економічний «якір» у регіоні.

Сам проєкт на Добрі планують вести через угоду про розподіл продукції. Така модель дозволяє інвестору вкладати кошти, видобувати мінерали й віддавати державі частку продукції або доходу. Це дає Києву шанс не втратити контроль повністю, але й не відлякати капітал.

Окремий нюанс — спрямування частини державних надходжень від родовища до спільного інвестиційного фонду. Це робить літієвий актив «пілотним» прикладом того, як політичні домовленості перетворюються на фінансові потоки. І водночас підвищує ставки довкола прозорості.

Саме тут виникає ризик, який неможливо замовчати: конфлікт інтересів. Якщо структура, що опікується фондом, одночасно має частку в одному з учасників консорціуму, будь-яке рішення виглядатиме упередженим — навіть якщо воно формально правильне.

У публічній дискусії це впирається в роль інституції, відомої як Міжнародна корпорація з фінансування розвитку США. Вона створювалася як інструмент підтримки стратегічних інвестицій і конкуренції на глобальних ринках. Але коли такий інструмент стає стороною комерційної історії, з’являються питання.

Київ, зі свого боку, прагне показати швидкий результат. Після років розмов про мінеральні ресурси України потрібен проєкт, який можна продати як успіх: є тендер, є переможець, є мінімальний поріг вкладень, є перспективи. На папері все виглядає переконливо.

Втім, промислова реальність суворіша. Видобуток літію — це не «вивезти руду й заробити завтра». Спершу потрібні геологічні дослідження, підтвердження якості запасів, проєктування інфраструктури, екологічні процедури, логістика й обладнання. Це роки підготовки.

Інвестори можуть декларувати високі суми, але ключове — графік і здатність довести проєкт до запуску. Для держави важливо не лише підписати контракт, а отримати робочі місця, податки й технології. Інакше угода перетвориться на політичний піар без економічного ефекту.

Додатковий вимір — відбудова України. Уряд оцінює післявоєнні потреби як колосальні, й природно шукає довгі гроші. Сировинні проєкти здаються зручним магнітом: їх можна монетизувати, залучати партнерів, розвивати переробку та ланцюги доданої вартості.

Але тут і пастка. Якщо країна будує модель, де основний інтерес партнерів — сировина, існує ризик зафіксуватися в ролі постачальника ресурсів. Тому паралельно потрібні умови для переробки, локалізації технологій і виробництва компонентів для електричних батарей.

Політичний ефект цієї угоди також очевидний. Київ демонструє, що готовий грати за правилами нової реальності, де економіка — мова впливу. Консорціум із фігурами на кшталт Рональда Лаудера виглядає як міст до людей, які можуть формувати рішення у Вашингтоні.

Водночас така ставка може створити токсичний інформаційний фон усередині України. Будь-яка підозра, що стратегічний актив віддали «за політичну лояльність», битиме по довірі до інституцій. У воюючій країні це особливо небезпечно, бо знижує суспільну стійкість.

Для Заходу історія також неоднозначна. З одного боку, інвестиції — це ознака довіри та довгострокової підтримки. З іншого — занадто тісні політичні зв’язки інвесторів можуть підважувати аргумент про «ринковість» рішень і провокувати скандали в самих США.

У стратегічному плані важливо, що літій стає елементом безпеки. Це не просто бізнес, а компонент технологічної незалежності. Хто контролює ланцюг постачання, той контролює виробництво енергосистем, дронів, зв’язку та частини оборонної промисловості. Саме тому інтерес такий гострий.

Підсумок простий: Україна намагається конвертувати надра в політичну підтримку й капітал, а США — конвертувати підтримку в економічний інтерес. Якщо механіка буде прозорою, країна може виграти. Якщо ж конфлікт інтересів і кулуарність переважать, ризики стануть системними.

Найважливіше — часовий горизонт. Реальний видобуток і прибутки прийдуть не швидко, тож політичні очікування не повинні випереджати геологію та інженерію. Для Києва це тест на зрілість: не продати символ, а побудувати індустрію, яка переживе будь-які каденції.

Україна та США офіційно оголосили про створення спільного фонду для інвестування у проєкти з критичних мінералів. Обидві сторони вносять по $75 млн, формуючи початковий капітал у $150 млн. Ініціатива є частиною угоди, підписаної у квітні, що забезпечує Вашингтону преференційний доступ до українських ресурсів.

За словами прем’єр-міністра Юлії Свириденко, фонд має стати важливим інструментом відбудови економіки України. Першочергово він фінансуватиме енергетичні та інфраструктурні проєкти, а також проєкти у сфері видобутку корисних копалин, що визнані критичними для промисловості США та ЄС.

Американська фінансова корпорація розвитку (DFC) підкреслила, що внесок сприятиме не лише відновленню України, але й зміцненню надійності американських ланцюгів постачання природних ресурсів. Це особливо актуально на тлі геополітичних викликів і конкуренції за доступ до рідкісних мінералів.

Україна та США офіційно оголосили про створення спільного фонду для інвестування у проєкти з критичних мінералів. Обидві сторони вносять по $75 млн, формуючи початковий капітал у $150 млн. Ініціатива є частиною угоди, підписаної у квітні, що забезпечує Вашингтону преференційний доступ до українських ресурсів.

За словами прем’єр-міністра Юлії Свириденко, фонд має стати важливим інструментом відбудови економіки України. Першочергово він фінансуватиме енергетичні та інфраструктурні проєкти, а також проєкти у сфері видобутку корисних копалин, що визнані критичними для промисловості США та ЄС.

Американська фінансова корпорація розвитку (DFC) підкреслила, що внесок сприятиме не лише відновленню України, але й зміцненню надійності американських ланцюгів постачання природних ресурсів. Це особливо актуально на тлі геополітичних викликів і конкуренції за доступ до рідкісних мінералів.

Половина доходів від нових проєктів видобутку надходитиме до фонду, а прибутки розподілятимуться між Україною та США. До кінця 2026 року уряд планує реалізувати щонайменше три масштабні ініціативи, зокрема у сфері газових родовищ, які мають швидший цикл реалізації.

Міністр економіки Олексій Соболєв повідомив, що делегація DFC вже відвідала Кіровоградську область, де зосереджені значні поклади титану та цирконію. Ці ресурси вважаються стратегічними для оборонної, високотехнологічної та «зеленої» енергетичної промисловості.

Україна володіє запасами 22 з 34 критичних мінералів, визначених ЄС. Серед них — рідкісноземельні елементи, феросплави для сталеливарної галузі, кольорові метали для будівництва та інші ресурси, які є дефіцитними на глобальному ринку.

Експерти вважають, що цей фонд може стати каталізатором економічної співпраці нового рівня. З одного боку, він відкриває шлях для іноземних інвестицій, з іншого — дозволяє Україні інтегрувати свої ресурси у світові виробничі ланцюги, зберігаючи контроль над прибутками.

Адміністрація Дональда Трампа підкреслює прагматичний підхід: США очікують «віддачі» від військової та фінансової підтримки України. Таким чином, новий механізм балансує інтереси обох країн, поєднуючи відновлення України з економічними вигодами для Вашингтона.

У глобальному вимірі фонд із критичних мінералів може стати конкурентною перевагою для України. У разі успішної реалізації перших проєктів Київ отримає шанс закріпитися як ключовий гравець на ринку стратегічних ресурсів, що зміцнить як економіку, так і міжнародні позиції країни.

Понад місяць тому Україна підписала важливу стратегічну угоду зі США щодо спільного видобутку критично важливих мінералів, і сьогодні країна робить перший серйозний крок для реалізації цього договору.

Український уряд вже затвердив початкові етапи для допуску приватних інвесторів до видобутку літію на одному з найбільших державних родовищ — родовищі Добра, розташованому в центральній частині країни. Цей проєкт стане першим конкретним результатом угоди між Україною та США, яка покликана зміцнити двосторонні відносини та зменшити залежність Америки від постачання стратегічних ресурсів з Китаю.

За умовами цієї угоди, підписаної міністром економіки України Юлією Свириденко та міністром фінансів США Скоттом Бессентом, половина всіх доходів, які Україна отримає від видобутку мінералів, спрямовуватиметься у спільний українсько-американський інвестиційний фонд.

Понад місяць тому Україна підписала важливу стратегічну угоду зі США щодо спільного видобутку критично важливих мінералів, і сьогодні країна робить перший серйозний крок для реалізації цього договору.

Український уряд вже затвердив початкові етапи для допуску приватних інвесторів до видобутку літію на одному з найбільших державних родовищ — родовищі Добра, розташованому в центральній частині країни. Цей проєкт стане першим конкретним результатом угоди між Україною та США, яка покликана зміцнити двосторонні відносини та зменшити залежність Америки від постачання стратегічних ресурсів з Китаю.

За умовами цієї угоди, підписаної міністром економіки України Юлією Свириденко та міністром фінансів США Скоттом Бессентом, половина всіх доходів, які Україна отримає від видобутку мінералів, спрямовуватиметься у спільний українсько-американський інвестиційний фонд.

Цей фонд має бути основним інструментом для подальших інвестицій в економіку України, зокрема в її відбудову після війни. Президент США Дональд Трамп розглядає цю домовленість як спосіб повернути частину витрат Америки, що вже були спрямовані на військову підтримку України в її протистоянні з Росією.

Процес підготовки рекомендацій до відкриття конкурсу на розробку родовища літію Добра займе кілька тижнів, хоча фінальне рішення про старт торгів поки що офіційно не ухвалене. Найбільш ймовірним претендентом на це родовище є консорціум, до якого входять компанія TechMet, що частково фінансується урядом США, і Рональд Лаудер — мільярдер і близький друг Трампа. Цей консорціум давно виявляє активну зацікавленість в українському літії та вже кілька років активно лобіює проведення відкритого та прозорого тендеру.

Україна має у своєму розпорядженні значні запаси стратегічних мінералів, які критично важливі для економіки та національної безпеки США. За оцінками експертів Київської школи економіки, Україна володіє найбільшими в Європі запасами титану та приблизно третиною всіх запасів літію континенту. Саме літій є ключовою складовою для виробництва акумуляторних батарей, що робить його стратегічним ресурсом у світі, де електромобілі та зелені технології стають дедалі популярнішими.

Відкритий титановий кар'єр у Житомирській області України у лютому. Роман Піліпей

Ця угода є також частиною ширшої геополітичної стратегії США щодо зменшення залежності від Китаю, який наразі контролює значну частку світових поставок стратегічних мінералів. Останні роки Китай активно використовував свою монополію на ці ресурси для політичного та економічного тиску на США. Таким чином, партнерство з Україною дозволить Вашингтону диверсифікувати джерела постачання та зміцнити власну економічну безпеку.

Водночас, експерти наголошують, що попри оптимізм урядів обох країн, проєкти в рамках українсько-американської угоди мають чимало викликів. Найперше — це застарілі геологічні дослідження, які можуть суттєво вплинути на точність оцінок реальних запасів мінералів. Іншим фактором є значна зношеність української інфраструктури, включно з електромережами та промисловими потужностями, які необхідні для повноцінного видобутку та переробки сировини. Окрім цього, війна з Росією продовжує створювати значні ризики для будь-яких довгострокових інвестиційних проєктів.

Також серйозним питанням є прозорість і відкритість процесу приватизації українських родовищ. Корупційні ризики досі залишаються одним з найбільших бар'єрів для залучення міжнародних інвесторів. Саме тому американські партнери наполягають на застосуванні так званих угод про розподіл продукції (production sharing agreements), які дають інвесторам можливість отримувати стабільний дохід протягом тривалого часу, водночас гарантуючи державі певну частку видобутих ресурсів.

Останнім часом український уряд пропонує також залучити американські кошти до української оборонної промисловості, яка за умов війни стала ключовою галуззю національної економіки. Інвестування у виробництво безпілотників, боєприпасів та артилерійських систем могло б забезпечити швидкий та стабільний прибуток для спільного фонду, створеного Україною та США. Таким чином, інвестиції у стратегічні мінерали та оборонний сектор могли б стати взаємовигідними і для Києва, і для Вашингтона.

Зараз Україна намагається показати адміністрації Трампа, що здатна швидко реалізовувати угоди та приносити реальну користь економіці США. Від успіху цих початкових кроків може залежати подальше майбутнє стратегічного партнерства між двома державами, особливо в умовах, коли переговори про припинення війни з Росією залишаються у глухому куті.

Україна та США ведуть активний діалог щодо створення та оперативного запуску фонду мінералів, який повинен запрацювати вже до кінця поточного року. Перший віце-прем’єр-міністр України Юлія Свириденко, яка перебувала з робочим візитом у Вашингтоні, підкреслила, що досягнуто домовленості щодо основних кроків зі встановлення seed-capital, формування інвестиційної стратегії та скликання першого засідання ради нового фонду протягом наступного місяця.

Важливість створення фонду мінералів для України зумовлена потенціалом розвитку власних ресурсів та необхідністю залучення міжнародних інвестицій для відбудови та зміцнення економіки в умовах триваючої війни з Росією. У квітні цього року в результаті складних переговорів Україні вдалося підписати угоду про розвиток мінеральних ресурсів, яка була ініційована президентом США Дональдом Трампом.

Український парламент уже ратифікував відповідні домовленості, що створює юридичну базу для роботи фонду. За словами Свириденко, документи передбачають чітку координацію між Міністерством фінансів України та Американською корпорацією розвитку (US Development Finance Corporation), що стане стратегічним партнером фонду мінералів.

Україна та США ведуть активний діалог щодо створення та оперативного запуску фонду мінералів, який повинен запрацювати вже до кінця поточного року. Перший віце-прем’єр-міністр України Юлія Свириденко, яка перебувала з робочим візитом у Вашингтоні, підкреслила, що досягнуто домовленості щодо основних кроків зі встановлення seed-capital, формування інвестиційної стратегії та скликання першого засідання ради нового фонду протягом наступного місяця.

Важливість створення фонду мінералів для України зумовлена потенціалом розвитку власних ресурсів та необхідністю залучення міжнародних інвестицій для відбудови та зміцнення економіки в умовах триваючої війни з Росією. У квітні цього року в результаті складних переговорів Україні вдалося підписати угоду про розвиток мінеральних ресурсів, яка була ініційована президентом США Дональдом Трампом.

Український парламент уже ратифікував відповідні домовленості, що створює юридичну базу для роботи фонду. За словами Свириденко, документи передбачають чітку координацію між Міністерством фінансів України та Американською корпорацією розвитку (US Development Finance Corporation), що стане стратегічним партнером фонду мінералів.

Протягом візиту Юлія Свириденко також провела переговори з новим секретарем Казначейства США Скоттом Бессентом, у рамках яких обговорювалися технічні та фінансові аспекти запуску фонду. Основною метою стало узгодження умов формування початкового капіталу (seed capital), який дозволить розпочати інвестиційну діяльність вже у першій половині року.

Посадовиця повідомила журналістам, що перше засідання ради фонду заплановане на липень, і саме тоді буде визначено остаточні параметри інвестиційної стратегії на найближчі кілька років. Водночас до кінця червня сторони мають завершити узгодження портфелю активів для першого етапу фінансування.

Угода про розвиток мінеральних ресурсів України з США отримала широкий суспільний резонанс, оскільки вона безпосередньо пов’язана з реформуванням гірничо-видобувної галузі та залученням сучасних технологій для пошуково-видобувних робіт. Підписання документів відбулося наприкінці квітня у Вашингтоні, після чого українська сторона заявила про готовність співпрацювати з міжнародними партнерами задля стабільного розвитку інфраструктури й забезпечення енергетичної безпеки країни. Одним із ключових факторів успішного запуску фонду є забезпечення прозорості розподілу інвестицій, а також створення умов для довгострокового партнерства зі світовими інвесторами.

Згадуючи про передісторію домовленостей, свого часу стався епізод напруженої розмови між президентами України та США на тлі обговорення шляхів досягнення миру в контексті трирічної війни з Росією. Проте ухвалення угоди щодо мінеральних ресурсів стало своєрідним інструментом нормалізації політичних відносин і продемонструвало спільну зацікавленість обох країн у економічному відновленні України. Лідери двох держав невдовзі зустрілися знову в квітні під час похорону Папи Римського у Ватикані, що сприяло відновленню діалогу та додало динаміки в процес укладання угод.

Запуск фонду мінералів відкриває для України низку переваг: можливість інвестувати в модернізацію видобувних підприємств, впровадження екологічно безпечних технологій, розширення експорту металів і мінералів на міжнародні ринки. Для США ж це означає зміцнення стратегічного партнерства у сфері критичної сировини та посилення позицій американських компаній у регіоні. Окрім того, фонд сприятиме залученню капіталу до українських проєктів з видобутку рідкісних металів, таких як літій чи кобальт, які є ключовими для розвитку високотехнологічних галузей, зокрема виробництва акумуляторів та електротранспорту.

Наступним кроком на шляху реалізації фонду стане остаточне затвердження інвестиційної стратегії, в якій мають бути чітко прописані пріоритетні галузі та регіони інвестування, механізми державного співфінансування та гарантійні інструменти для приватних партнерів. Державна сторона вже готує нормативно-правову базу для підтримки фонду, а також створення прозорих умов для конкуренції між українськими та іноземними компаніями. Це дозволить зробити процес інвестування максимально відкритим і ефективним.

Планується, що фонд мінералів стане платформою для реалізації довгострокових інвестиційних проєктів, спрямованих не лише на видобуток, а й на розробку елементарної інфраструктури, зокрема залізничних та транспортних коридорів, що забезпечать оптимальні логістичні рішення для експорту продукції. Завдяки партнерству з Американською корпорацією розвитку Україна зможе отримати доступ до сучасних фінансових інструментів, кредитних ліній та технічної допомоги, що дозволить прискорити процес відновлення економіки, яка зазнала значних втрат через тривалі бойові дії.

Завершуючи свій доповідь у Вашингтоні, Юлія Свириденко наголосила, що успішний запуск фонду мінералів у 2025 році стане важливим сигналом для світових інвесторів про серйозність намірів України впроваджувати прозорі стандарти управління ресурсами. Уже в липні очікується перше засідання ради фонду, на якому будуть винесені на обговорення питання щодо остаточного обсягу seed-capital, механізмів його акумуляції та критеріями вибору проєктів для фінансування. Це дасть змогу розпочати перші інвестиції й поступово нарощувати обсяги фінансування важливої галузі української економіки.

Українсько-американська угода про надра: сподівання, реальність та виклики

Угода про співпрацю у сфері надрокористування, підписана між Україною та Сполученими Штатами Америки, викликала жваву дискусію як у політичних, так і в економічних колах. Її подають як важливий крок у напрямку стратегічного партнерства двох держав, метою якого є не лише посилення енергетичної незалежності України, а й прискорення процесу післявоєнного відновлення. Однак за красивими дипломатичними формулюваннями ховається сувора реальність: перші реальні результати цієї співпраці стануть відчутними не раніше ніж через десять років.

Фінансова підтримка, яка має надійти через створення Інвестиційного фонду відбудови, є лише одним із елементів цієї складної конструкції. Видобуток корисних копалин, як-от літію, графіту, титанових руд, залізної руди та природного газу, потребує не лише грошей, а й часу, спеціалізованих знань, технічного ресурсу та, що найголовніше, стабільного безпекового середовища. Без вирішення цих основоположних питань Україна не зможе ефективно реалізувати потенціал, який надає їй ця угода.

Українсько-американська угода про надра: сподівання, реальність та виклики

Угода про співпрацю у сфері надрокористування, підписана між Україною та Сполученими Штатами Америки, викликала жваву дискусію як у політичних, так і в економічних колах. Її подають як важливий крок у напрямку стратегічного партнерства двох держав, метою якого є не лише посилення енергетичної незалежності України, а й прискорення процесу післявоєнного відновлення. Однак за красивими дипломатичними формулюваннями ховається сувора реальність: перші реальні результати цієї співпраці стануть відчутними не раніше ніж через десять років.

Фінансова підтримка, яка має надійти через створення Інвестиційного фонду відбудови, є лише одним із елементів цієї складної конструкції. Видобуток корисних копалин, як-от літію, графіту, титанових руд, залізної руди та природного газу, потребує не лише грошей, а й часу, спеціалізованих знань, технічного ресурсу та, що найголовніше, стабільного безпекового середовища. Без вирішення цих основоположних питань Україна не зможе ефективно реалізувати потенціал, який надає їй ця угода.

Ключовим моментом у розумінні перспектив є те, що навіть у мирних умовах відкриття та запуск родовищ можуть тривати 10–15 років. В умовах війни та постконфліктного періоду — ще довше. Експерти справедливо зазначають: до перших прибутків ще дуже далеко.

Геологія, ризики та інвестиції: основні бар’єри на шляху до видобутку

Одна з найгостріших проблем, яка стоїть перед Україною, — це брак актуальних геологічних даних. Більшість із них були створені ще в радянський період, зберігаються в закритих архівах і часто мають гриф секретності, особливо після початку повномасштабної війни. Без відкриття цих даних для іноземних інвесторів неможливо провести якісну розвідку та скласти техніко-економічне обґрунтування нових проєктів.

Іншою важливою перешкодою є стан інфраструктури. Багато регіонів, що мають природні ресурси — як от східні області України, — зазнали значного руйнування. Дороги, логістичні центри, електромережі, залізничні вузли або перебувають у руйнівному стані, або потребують повної модернізації. Будівництво нових шахт і переробних підприємств вимагає не лише величезних фінансових витрат, а й часового ресурсу.

Ключовим фактором залишається ризик корупції. Незважаючи на численні спроби реформ, Україна досі не змогла остаточно подолати системні корупційні прояви, особливо в сферах, пов’язаних із землею, ліцензуванням та надрокористуванням. Саме тому залучення прозорих і підзвітних інвесторів із США — важлива, але ще не гарантія успіху.

Пітер Браянт, керівник консалтингової компанії Clareo, зауважив, що навіть підписання угоди майже не впливає на скорочення ризиків у ланцюжку постачання критично важливих ресурсів у найближчому десятилітті. Це підтверджує: видобуток літію чи графіту — процес не одного року.

Інвестиційний фонд: стратегія на довгі роки

За задумом авторів угоди, буде створено спільний інвестиційний фонд відбудови, який акумулюватиме прибутки від проєктів у галузях енергетики та гірничої промисловості. Ці кошти планується реінвестувати у нові об’єкти, модернізацію інфраструктури та відновлення економіки України.

Міністерка економіки України Юлія Свириденко повідомила, що фонд запрацює "протягом кількох тижнів". Водночас навіть українські урядовці визнають, що прибутки з цього фонду з’являться не раніше 2035 року, а перші 10 років усі доходи планують реінвестовувати в Україну. Це означає, що жодного прямого прибутку в держбюджет або іноземним інвесторам найближчим часом не передбачається.

Крім того, під дію угоди потрапляють лише нові проєкти. Тобто вже існуючі ініціативи, зокрема шахта Ferrexpo чи родовище Шиманівське, яке розробляє канадська компанія Black Iron, не отримають прямої вигоди від цього фонду. Це викликає занепокоєння серед іноземних гравців, які вже зробили великі ставки на український видобуток.

Чи можливе прискорення запуску газових і нафтових проєктів?

На тлі скепсису щодо довготривалих проєктів у гірничодобувній промисловості деякі експерти вказують на інші сфери, які можуть дати швидший ефект. Зокрема, йдеться про видобуток газу і нафти, оскільки Україна вже є третім за обсягами виробником газу в Європі, а частина інфраструктури ще збереглася.

Однак навіть у цьому секторі виникає чимало перешкод. По-перше, українські родовища мають переважно складну геологічну структуру, а тому потребують використання сучасних технологій горизонтального буріння, гідророзриву та сейсмічної розвідки. По-друге, тривалий конфлікт зумовив відтік кадрів: бракує інженерів, геологів, технічних фахівців. По-третє, зберігається небезпека атак на об’єкти енергетичної інфраструктури.

У кращому випадку, навіть найоптимістичніші сценарії передбачають запуск нових газових і нафтових свердловин не раніше, ніж за п’ять років після стабілізації ситуації в країні. А отже, і тут доведеться запастися терпінням.

Український ресурсний потенціал: багатство під загрозою

Безперечно, Україна має багаті запаси природних ресурсів. Її надра містять значні поклади залізної руди, вугілля, літію, титану, марганцю, графіту, а також нафти й газу. Географічне положення та наявність транспортної інфраструктури створюють можливості для експорту продукції в Європу та Азію.

Та чи вдасться реалізувати цей потенціал — питання, на яке немає однозначної відповіді. Чимало родовищ, які мають стратегічне значення, розташовані поблизу зон бойових дій або на територіях, які були окуповані. Це робить неможливим їхнє безпечне освоєння в найближчій перспективі. Крім того, деякі експерти вважають, що найякісніші поклади вже були розроблені або майже вичерпані ще у XX столітті.

Генеральний директор компанії Black Iron Метт Сімпсон наголошує, що одним із найскладніших викликів стане нестача кадрів. Україна вже понад 30 років майже не будувала нових шахт, і підготовка нового покоління інженерів та гірників займе роки.

Угода про надра як стратегічний сигнал, а не короткостроковий прорив

Хоча українсько-американська угода не принесе швидкого економічного ефекту, її значення не варто недооцінювати. Вона є сигналом довіри й підтримки з боку Заходу. Це спроба закласти підвалини для нової моделі економіки — модерної, ресурсно забезпеченої та інтегрованої у глобальні ланцюги постачання.

Після завершення війни Україна опиниться в центрі боротьби за ресурси. І те, наскільки вдало вона використає свій потенціал, залежатиме не лише від іноземних інвесторів, а й від внутрішніх реформ, прозорості процедур, ефективного врядування та розвитку людського капіталу.

Інвестиційний фонд між Україною та США — це марафон, а не спринт. Очевидно, що справжні плоди цього партнерства ми побачимо не раніше ніж за десятиліття. Але шлях до енергетичної безпеки, економічного зростання та повноцінної інтеграції у глобальну економіку вартий зусиль, навіть якщо результат доведеться довго чекати.

Голова Єврокомісії попереджає, що лише мирна угода на умовах Києва — із гарантіями суверенітету й територіальної цілісності України та підтримкою її євроінтеграційних прагнень — стане міцним фундаментом для сталого миру.

У Страсбурзі перед депутатами Європарламенту Урсула фон дер Ляєн різко відкинула ідею будь‑яких поступок Москві, які не забезпечать повного відновлення суверенітету України. Голова Єврокомісії нагадала, що війна, розв’язана Володимиром Путіним у лютому 2022 року, поставила під сумнів безпеку всього континенту. «Ми всі бачили, як Росія веде переговори: вона бомбардує, залякує та поховає обіцянки під товщею руїн», — заявила фон дер Ляєн, натякаючи на зірвані домовленості в Ідлібі, Сирії та інших «гарячих точках».

За її словами, «погана угода» з Москвою не зупинить Путіна, а лише заохотить його «повертатися за новими територіями й впливом». Якщо світ погодиться на компроміс, який не передбачає виведення російських військ з українських земель, відновлення кордонів 1991 року та безумовного закриття газопроводу «Північний потік 2», Кремль розцінить це як слабкість. На думку фон дер Ляєн, будь‑які домовленості будуть справді довготривалими тільки за умови, що вони гарантують непорушність української державності.

Голова Єврокомісії попереджає, що лише мирна угода на умовах Києва — із гарантіями суверенітету й територіальної цілісності України та підтримкою її євроінтеграційних прагнень — стане міцним фундаментом для сталого миру.

У Страсбурзі перед депутатами Європарламенту Урсула фон дер Ляєн різко відкинула ідею будь‑яких поступок Москві, які не забезпечать повного відновлення суверенітету України. Голова Єврокомісії нагадала, що війна, розв’язана Володимиром Путіним у лютому 2022 року, поставила під сумнів безпеку всього континенту. «Ми всі бачили, як Росія веде переговори: вона бомбардує, залякує та поховає обіцянки під товщею руїн», — заявила фон дер Ляєн, натякаючи на зірвані домовленості в Ідлібі, Сирії та інших «гарячих точках».

За її словами, «погана угода» з Москвою не зупинить Путіна, а лише заохотить його «повертатися за новими територіями й впливом». Якщо світ погодиться на компроміс, який не передбачає виведення російських військ з українських земель, відновлення кордонів 1991 року та безумовного закриття газопроводу «Північний потік 2», Кремль розцінить це як слабкість. На думку фон дер Ляєн, будь‑які домовленості будуть справді довготривалими тільки за умови, що вони гарантують непорушність української державності.

З огляду на це голова Єврокомісії висунула три головні вимоги до європейської спільноти. По‑перше, забезпечити Україні стратегічну підтримку її оборонної промисловості — укладати контракти з українськими виробниками озброєнь, інвестувати в модернізацію підприємств та організувати кооперацію з провідними європейськими концернами. Це допоможе Києву вести переговори «із сильного становища» й наростити власний оборонний потенціал без постійного звернення до іноземних донорів.

По‑друге, ЄС має негайно припинити будь‑які закупівлі російського газу та суттєво скоротити енергетичну залежність від Кремля. Фон дер Ляєн закликала лідерів європейських урядів прискорити введення ембарго, активніше розвивати перехід на відновлювані джерела енергії та зміцнити енергетичну мережу, аби унеможливити використання «газового важеля» як інструменту шантажу.

Багато звільнених в'язнів, виснажених з поголеними головами та обгорнутих українськими прапорами, виглядали майже однаково один з одним. Брендан Гоффман

По‑третє, слід завершити процедуру євроінтеграції України: надати Києву чітку перспективу членства в ЄС та поступово вирівняти його законодавство з нормами Євросоюзу. За словами фон дер Ляєн, мир і європейська інтеграція завжди йшли пліч‑о‑пліч: «Якщо ми впустимо Україну в наш союз, вона стане сильнішою, а ми — більш безпечними».

Виступ у Страсбурзі збігся з нагадуваннями про уроки Другої світової війни та 80‑ту річницю її завершення в Європі. Фон дер Ляєн попередила: нинішній конфлікт може визначити безпеку континенту на десятиліття, тому зараз не час для «поспішних рішень чи надто м’яких договорів». Вона згадала, як наприкінці війни на посібних зустрічах союзників підписувалися документи, які потім порушувалися, і закликала не повторювати ті помилки.

Паралельно зі словесними попередженнями Єврокомісія вже реалізувала частину ініціатив: кілька останніх раундів закупівель гуманітарного й оборонного обладнання проводилися напряму з українськими заводами, а Брюссель погодив план зменшення залежності від російського газу до 2027 року. Згодом ЄС представить докладний дорожній план із диверсифікації постачань, розширення «зеленої» генерації та зміцнення газових хабів у Центральній і Східній Європі.

На тлі стагнації мирних переговорів у Стамбулі, де Росія наполягає на своїх «максималістських вимогах», позиція Єврокомісії є важливим сигналом: ні Україна, ні її західні партнери не готові розглядати жодні пропозиції, які не передбачають повного виведення війська з окупованих територій і відновлення справедливості для мільйонів переселенців.

Водночас фон дер Ляєн закликала не зменшувати напругу в дипломатії та залишити відкритим канал для переговорів — але лише за умови суворого контролю міжнародних гарантій виконання укладених угод. Вона бачить єдиний шлях до впевненості в мирі: «Війна закінчиться, коли рішення будуть побудовані на довірі, прозорості та непорушності зобов’язань. І лише так Путін не повертатиметься за новими вимогами».

Своїм виступом у Європарламенті Урсула фон дер Ляєн дала чітке завдання лідерам: не допустити «поганої угоди», яка лише перенесе вогонь війни на інші ділянки континенту. Її слова — це заклик до єдності, рішучості та готовності перейти від політичних декларацій до чітких дій з підтримки України, заснованих на її власних умовах, гарантіях безпеки та довгостроковому курсі на європейську інтеграцію.

Історичне рішення Верховної Ради

7 травня 2025 року Верховна Рада України ухвалила надзвичайно важливе рішення для економічного та стратегічного майбутнього держави. Парламент ратифікував міжурядову угоду між Україною та Сполученими Штатами Америки щодо спільного управління надрами та створення інвестиційного фонду відбудови. За відповідне рішення проголосували 338 народних депутатів, що свідчить про широкий консенсус серед усіх фракцій парламенту.

Ця угода стала результатом багатомісячних перемовин між урядами двох країн, у ході яких сторони зуміли домовитися про рівноправні умови партнерства, гарантування суверенітету України над природними ресурсами та прозорий механізм інвестування. Особливо важливо, що угода не передбачає створення боргових зобов'язань, що принципово відрізняє її від багатьох попередніх міжнародних угод.

Підтримка угоди представниками усіх ключових політичних сил, включно з опозиційними, свідчить про її стратегічну вагу та беззаперечну необхідність. У нинішніх умовах, коли країна потребує відновлення інфраструктури, зростання економіки та зміцнення енергетичної безпеки, цей документ є не лише формальністю, а й чітким кроком до суверенного розвитку.

Історичне рішення Верховної Ради

7 травня 2025 року Верховна Рада України ухвалила надзвичайно важливе рішення для економічного та стратегічного майбутнього держави. Парламент ратифікував міжурядову угоду між Україною та Сполученими Штатами Америки щодо спільного управління надрами та створення інвестиційного фонду відбудови. За відповідне рішення проголосували 338 народних депутатів, що свідчить про широкий консенсус серед усіх фракцій парламенту.

Ця угода стала результатом багатомісячних перемовин між урядами двох країн, у ході яких сторони зуміли домовитися про рівноправні умови партнерства, гарантування суверенітету України над природними ресурсами та прозорий механізм інвестування. Особливо важливо, що угода не передбачає створення боргових зобов'язань, що принципово відрізняє її від багатьох попередніх міжнародних угод.

Підтримка угоди представниками усіх ключових політичних сил, включно з опозиційними, свідчить про її стратегічну вагу та беззаперечну необхідність. У нинішніх умовах, коли країна потребує відновлення інфраструктури, зростання економіки та зміцнення енергетичної безпеки, цей документ є не лише формальністю, а й чітким кроком до суверенного розвитку.

Скотт Бессент, міністр фінансів США, та Юлія Свириденко, заступниця міністра України, підписують угоду щодо корисних копалин. Міністерство фінансів США

Суть угоди: рівноправне партнерство і реальні інвестиції

Основою підписаної угоди є створення українсько-американського Інвестиційного фонду відбудови з рівною участю обох сторін. За словами прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, головними принципами цього фонду є прозорість, рівноправність, реінвестування доходів та абсолютна відсутність боргового тиску на Україну. США та Україна володітимуть по 50% фонду, що гарантує обопільне право голосу та контроль над прийняттям рішень.

Варто підкреслити, що Україна збереже повний суверенітет над надрами, інфраструктурою та природними ресурсами. Будь-які інвестиційні рішення ухвалюватимуться лише за згодою обох сторін. Крім того, Фонд буде інвестувати не лише в проєкти з видобутку корисних копалин, але й у нафтогазову сферу, супутню інфраструктуру, переробні потужності та логістику.

Комерційна складова угоди передбачає запровадження принципу "бери або плати" щодо закупівель продукції. Це дозволить створити стабільні умови для українських підприємств, що працюють у галузі надрокористування. При цьому, упродовж перших десяти років прибутки фонду не розподілятимуться, а реінвестуватимуться в українську економіку.

Роль державних структур та міжнародних партнерів

З українського боку підписантом виступає Агенція з питань підтримки державно-приватного партнерства, а з американського — Міжнародна фінансова корпорація розвитку (DFC). Важливо, що подальші угоди, які будуть підписані на корпоративному рівні, матимуть технічний і комерційний характер і не вимагатимуть ратифікації Верховною Радою. Це дозволяє оперативно реагувати на виклики та адаптувати проєкти під реалії часу.

Заступник міністра економіки Тарас Качка зазначив, що угода включає й роботу з так званими "сплячими ліцензіями" — тобто дозволами на користування надрами, які не використовувалися понад 10 років. Їх планується активізувати, щоб задіяти усі потенційні ресурси країни. Це не лише підвищить надходження до бюджету, але й зробить Фонд більш ефективним інструментом розвитку.

Зі свого боку, США, окрім фінансових інвестицій, можуть розглядати передачу Україні технологій, озброєння, систем навчання та боєприпасів. У цьому випадку капіталізація фонду з американської сторони збільшуватиметься на відповідну вартість допомоги. Таким чином, кожен внесок розглядатиметься у комплексному економіко-безпековому вимірі.

Кар'єр у Кіровограді, Україна. За даними Геологічної служби США, Україна має багато корисних копалин, критично важливих для економічного розвитку та оборони Америки Єфрем Лукацький

Економічне значення: стимул для промисловості та відбудови

Нова угода відкриває значні можливості для української економіки. Інвестиції у видобуток корисних копалин і нафтогазову галузь стануть потужним стимулом для розвитку промисловості. Україна має значні поклади титану, літію, урану, марганцю та інших стратегічних ресурсів, які можуть використовуватись не лише в оборонній промисловості, а й у високотехнологічних виробництвах.

Крім того, оновлення інфраструктури, створення переробних заводів, логістичних вузлів та наукових центрів дозволить не просто експортувати сировину, а розвивати повноцінну галузеву економіку з високим рівнем доданої вартості. Це також сприятиме створенню нових робочих місць, зменшенню міграційного відтоку та підвищенню соціальної стабільності.

Реінвестування прибутків у нові проєкти замість виведення коштів за кордон стане запорукою довготривалого ефекту від співпраці. Такий підхід формує міцний економічний фундамент, необхідний для відбудови після війни та подальшого інтегрування в європейський економічний простір.

Самоскид проїжджає повз кар'єр спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року Томас Пітер

Геополітичний вимір: партнерство, що зміцнює суверенітет

Підписання цієї угоди — не лише економічне, а й потужне політичне та геостратегічне послання. В умовах триваючої війни Україна демонструє здатність вести рівноправний діалог з потужними партнерами, не поступаючись національними інтересами. США, у свою чергу, засвідчують реальну підтримку України не лише словами, а й справами — у вигляді прямих інвестицій, передачі технологій та спільного управління важливими активами.

Угода також не суперечить курсу на вступ до Європейського Союзу, що було окремо зафіксовано в її положеннях. Це важливо в контексті євроінтеграційного процесу, адже показує партнерам у ЄС: Україна зберігає стратегічний суверенітет навіть у складних міжнародних альянсах.

Інвестиційний фонд із США — це ще один елемент нової архітектури безпеки і розвитку, в якій Україна стає не об'єктом зовнішнього впливу, а повноправним гравцем.

Погляд у майбутнє

Наразі документ перебуває на етапі фіналізації додаткових технічних угод. Втім, вже зараз можна констатувати: Україна отримала реальний інструмент відбудови, економічного зростання та збереження контролю над власними ресурсами. Подальші кроки — запуск конкретних проєктів, прозорість фінансування, ефективне управління активами.

Успіх цієї ініціативи залежатиме від здатності української сторони забезпечити належний рівень державного контролю, прозорості процедур, а також довіри до інституцій. Але фундамент закладено. І цей фундамент — спільний, надійний і орієнтований на майбутнє.

Документи Державного департаменту США, ознайомлення з якими, показують, що на початку цього року адміністрація Дональда Трампа звернулася до уряду України із проханням прийняти невизначену кількість депортованих із Сполучених Штатів осіб, які є громадянами третіх країн. Така пропозиція, озвучена в січні старшим американським дипломатом, викликала обурення в низці експертів, адже Україна веде війну з Росією та залежить від американської військової й фінансової підтримки для виживання.

Зі збереженої кореспонденції зрозуміло, що українські дипломати не поспішали з відповіддю. Офіційне повідомлення до посольства США в Києві обмежилося заявою, що «в уряді формується офіційна позиція», і додало, що остаточне рішення буде ухвалене після внутрішніх консультацій. Двоє посадовців із оточення президента Володимира Зеленського, які детально знайомі з темою, розповіли, що це питання не піднімалося на рівні найвищого політичного керівництва країни та не стало предметом переговорів із Білокам’яною.

Немає жодних даних, що Україна розглядала пропозицію Трампівської адміністрації серйозно чи узгоджувала прийом третіх громадян із урахуванням бойових дій. Брак повноцінного функціонування цивільної авіації через російські авіаудари робив переказ людей надскладним, а ризики безпеки — неприпустимими. Кілька українських оборонців стверджували, що навіть спроба такого перевезення з великою ймовірністю зазнала б невдачі через активізацію систем протиповітряної оборони довкола Києва.

Документи Державного департаменту США, ознайомлення з якими, показують, що на початку цього року адміністрація Дональда Трампа звернулася до уряду України із проханням прийняти невизначену кількість депортованих із Сполучених Штатів осіб, які є громадянами третіх країн. Така пропозиція, озвучена в січні старшим американським дипломатом, викликала обурення в низці експертів, адже Україна веде війну з Росією та залежить від американської військової й фінансової підтримки для виживання.

Зі збереженої кореспонденції зрозуміло, що українські дипломати не поспішали з відповіддю. Офіційне повідомлення до посольства США в Києві обмежилося заявою, що «в уряді формується офіційна позиція», і додало, що остаточне рішення буде ухвалене після внутрішніх консультацій. Двоє посадовців із оточення президента Володимира Зеленського, які детально знайомі з темою, розповіли, що це питання не піднімалося на рівні найвищого політичного керівництва країни та не стало предметом переговорів із Білокам’яною.

Немає жодних даних, що Україна розглядала пропозицію Трампівської адміністрації серйозно чи узгоджувала прийом третіх громадян із урахуванням бойових дій. Брак повноцінного функціонування цивільної авіації через російські авіаудари робив переказ людей надскладним, а ризики безпеки — неприпустимими. Кілька українських оборонців стверджували, що навіть спроба такого перевезення з великою ймовірністю зазнала б невдачі через активізацію систем протиповітряної оборони довкола Києва.

У доповнення до Києва аналогічні запити з боку США отримали низка інших держав у різних куточках світу. Зі стараннями Білого дому про розширення мережі «країн‑партнерів» із прийому депортованих третіх країн колишня адміністрація діяла активно та часто за кулісами, обіцяючи економічні стиму­ли чи поліпшення відносин з Вашингтоном в обмін на схвалення цих домовленостей.

У Латинській Америці такими державами стали Ель‑Сальвадор, Мексика, Коста‑Рика й Панама, які погодилися прийняти нелегалів, не будучи їхніми громадянами. Наприклад, уряд Сальвадору – що входить до програми США зі стримування міграції – отримав значні гранти від американського уряду для облаштування в’язниці, куди потрапляють депортовані особи, звинувачені у зв’язках з бандами.

Менш очікуваним партнером стало Руанда, де за погодженням Білого дому відбулася одиночна операція з прийому одного іракського депортованого за $100 000 одноразової виплати, після чого угоду розширили до 10 осіб різних національностей у межах «тривалої програми прийому». Наразі міністр закордонних справ Руанди Олівер Ндюнгірехе назвав переговори «на початковому етапі», зазначивши потенціал для збільшення квоти.

Окремо американські дипломати вели переговори з Узбекистаном – прагнучи використати колишню радянську республіку як транзитний хаб для депортованих росіян і білорусів, позаяк прямі авіасполучення зі США були припинені через санкції, пов’язані з війною в Україні. В одному з меморандумів зазначалося, що Ташкент готовий обговорювати питання, але лише за «конкретні стимули», зокрема телефонні дзвінки на найвищому рівні та інші форми високопоставленої взаємодії.

Держдепартамент у офіційній заяві підкреслив, що «постійна взаємодія з іноземними урядами є важливою для стримування незаконної міграції та забезпечення захисту кордонів». Утім, на запити щодо конкретного діалогу з Україною й інших країн, до яких надходили подібні пропозиції, Департамент внутрішньої безпеки США не відреагував.

Експертка з імміграції Yael Schacher із Refugees International наголосила, що президент Трамп наполегливо шукає «уряди, які прагнуть догодити Вашингтону», часто користуючись їхнім економічним і політичним тиском. На її думку, обсяг і непослідовність підходів до депортації є безпрецедентними: «Раніше США шукали партнерів для обміну третьосортних мігрантів, але зараз після президентського рішення йдеться про найрізноманітніші формати, чіткі фінансові «квоти» та «взаємні поступки», за які адміністрація готова платити».

Навесні 2023 року Україна також офіційно прийняла близько 200 громадян Узбекистану, Казахстану й Киргизстану, депортованих із США. За даними Департаменту внутрішньої безпеки, на рейсі не було росіян і білорусів, а решта повернулися до своїх країн. Представники Держдепу відзначили «готовність Ташкента залишатися в «доброму полі», але попередили про політичну чутливість питання та ризик інтерпретації програми «нашими супротивниками, насамперед Китаєм і Росією».

Зрештою, ініціатива Трампа, попри масштаби спроб, не увінчалася успіхом на рівні Києва. Ні законодавці, ні найвище керівництво України не розглядали це питання як пріоритетне, а співпраці з депортаційними програмами США уникнули. Натомість Україна закликає партнерів зосередитися на безпековій допомозі, підтримці реформ та інтеграції до ЄС і НАТО, аби зміцнити власну стійкість перед агресією Кремля. Ергономічна дипломатія, заснована на чітких умовах і взаємному кредиті довіри, залишається пріоритетом Києва, тоді як нестандартні підходи адміністрації Трампа отримали сумнівні результати та стали предметом суспільного резонансу.

У світлі посилення глобальної конкуренції за ресурси, нова стратегічна угода між США та Україною щодо співпраці у сфері критичних мінералів набуває особливого значення. Цей договір, підписаний у ніч на 1 травня, охоплює 57 найменувань важливих для оборонної, енергетичної та технологічної галузей мінералів. Але за сухими формулюваннями документу криється набагато більше, ніж просто інвестиції чи торгівля.

Ініціатором угоди виступив сам Дональд Трамп, який, за словами міністра фінансів США Скотта Бессента, вбачає у цьому документі потужний політичний інструмент. Мова йде не лише про економіку, а про нову геополітичну гру, в якій надра України можуть стати вирішальним козирем у перемовинах з Росією.

Це рішення розкриває новий вимір американської стратегії — підтримку України не лише у військовому, а й економічному плані, що має стати підґрунтям для більш сталого та довготривалого впливу на ситуацію в регіоні. Саме критичні мінерали, які сьогодні є основою багатьох інноваційних технологій, виявилися у центрі уваги.

У світлі посилення глобальної конкуренції за ресурси, нова стратегічна угода між США та Україною щодо співпраці у сфері критичних мінералів набуває особливого значення. Цей договір, підписаний у ніч на 1 травня, охоплює 57 найменувань важливих для оборонної, енергетичної та технологічної галузей мінералів. Але за сухими формулюваннями документу криється набагато більше, ніж просто інвестиції чи торгівля.

Ініціатором угоди виступив сам Дональд Трамп, який, за словами міністра фінансів США Скотта Бессента, вбачає у цьому документі потужний політичний інструмент. Мова йде не лише про економіку, а про нову геополітичну гру, в якій надра України можуть стати вирішальним козирем у перемовинах з Росією.

Це рішення розкриває новий вимір американської стратегії — підтримку України не лише у військовому, а й економічному плані, що має стати підґрунтям для більш сталого та довготривалого впливу на ситуацію в регіоні. Саме критичні мінерали, які сьогодні є основою багатьох інноваційних технологій, виявилися у центрі уваги.

За словами Бессента, нова угода є частиною комплексної стратегії, в якій економічні інструменти використовуються для досягнення політичних цілей. Дональд Трамп переконаний, що демонстрація стратегічного партнерства з Україною стане чітким сигналом для Росії: США не збираються відступати.

Це послання є надзвичайно важливим у контексті майбутніх переговорів про припинення вогню. Вашингтон прагне заздалегідь сформувати потужну переговорну позицію, і угода про мінерали — один із ключових аргументів. Вона підтверджує, що Америка підтримує Україну не лише на словах.

Критичні мінерали у цьому випадку стають частиною дипломатичного ландшафту. Ресурси — це нові інструменти впливу. Поки деякі країни використовують енергетику для шантажу, США обрали іншу тактику — підтримку партнерів через залучення до спільного розвитку та інвестицій.

Однією з важливих відмінностей цієї угоди є її принцип «50 на 50». Скотт Бессент акцентував, що це не той підхід, який використовує Китай, коли нав’язує односторонні умови. Йдеться про рівноправне партнерство, яке ґрунтується на взаємних інтересах.

Україна отримує не лише фінансування чи технології, а й політичну підтримку та гарантії безпеки. США ж здобувають доступ до ресурсів, які дедалі важче знайти в стабільних країнах із прозорими правилами гри. Таким чином, обидві сторони виграють, зберігаючи при цьому власну суверенність і вплив.

Ця модель співпраці може стати зразком для інших країн, які шукають альтернативу агресивним або колоніальним економічним моделям. Україна у цьому випадку виступає не як об’єкт політики, а як рівноправний суб’єкт міжнародних відносин.

Угода торкається не просто видобутку корисних копалин. Йдеться про стратегічні сировини, що є основою для виробництва мікрочипів, акумуляторів, озброєння та високотехнологічного обладнання. У світі, де цифрова трансформація визначає хід розвитку, контроль над такими ресурсами дорівнює контролю над майбутнім.

У цьому контексті Україна стає надзвичайно цінним партнером. Її надра містять значні запаси літію, титану, рідкісноземельних елементів. Усе це сьогодні є дефіцитним і надзвичайно затребуваним у світовій промисловості. Водночас саме ці ресурси є важливими для енергетичного переходу, який здійснюють провідні країни світу.

Підписання угоди означає, що США прагнуть не допустити потрапляння українських мінералів до рук геополітичних суперників. Це також сприяє зміцненню внутрішньої стійкості України, адже залучення іноземних інвестицій означає створення нових робочих місць, розвиток технологій та зростання ВВП.

Для України ця угода є не менш важливою, ніж для США. Вона відкриває двері до нових джерел фінансування, дозволяє розвивати галузі, що раніше залишалися недооціненими, і формує підґрунтя для економічного прориву. Інвестиційний фонд відбудови, що створюється у межах угоди, стане ключовим механізмом залучення коштів.

Йдеться також про гарантії безпеки. Присутність американських партнерів у стратегічних секторах економіки — це додатковий запобіжник від спроб дестабілізації. У довгостроковій перспективі — це фундамент для побудови нової економічної моделі, орієнтованої на високі технології та сталий розвиток.

Україна отримає не лише короткостроковий ефект у вигляді інвестицій. Йдеться про трансформацію її ролі на міжнародній арені: з країни, що потребує допомоги, вона поступово перетворюється на важливого гравця у сфері постачання стратегічних ресурсів.

І, нарешті, не можна ігнорувати політичну складову. Ця угода — не лише про гроші чи корисні копалини. Це символ залученості США, демонстрація політичної волі та сигнал про готовність діяти. Особливо у контексті, коли на карту поставлено стабільність у Європі.

Дональд Трамп, відомий своїм прагматизмом, обрав саме такий шлях підтримки України, який відповідає і стратегічним інтересам США, і вимогам часу. Його ставка — не на емоції, а на інституційні зміни, які зможуть закріпити досягнутий результат незалежно від політичної кон’юнктури.

Якщо ця стратегія спрацює, вона може стати початком нової епохи у міжнародній політиці, де замість декларацій — реальні дії, замість риторики — конкретні угоди, що змінюють хід історії.

Незважаючи на підписання економічної угоди між США та Україною щодо розподілу доходів від мінеральних ресурсів, адміністрація Дональда Трампа все ще не визначилася з наступними кроками у справі досягнення миру з Росією. Угода, яка позиціонується як стратегічний прорив, поки не справила бажаного ефекту на Кремль: президент Росії Володимир Путін продовжує відкидати мирну ініціативу Вашингтона, а бомбардування українських міст тривають.

В адміністрації США немає єдності щодо подальшої стратегії — за словами джерел, знайомих із внутрішніми обговореннями, обговорюється можливість посилення санкційного тиску на Росію, хоча Трамп до цього часу утримується від прямого натиску на Кремль. Один зі співрозмовників зазначив: «Наступним кроком можуть бути додаткові санкції, якщо президент вирішить йти цим шляхом».

Пропозиція сенатора-республіканця Ліндсі Грема про запровадження нових санкцій проти Росії, а також введення 500-відсоткових тарифів на імпорт нафти, газу та алюмінію з країн, що торгують із Москвою, вже отримала широку підтримку в Сенаті, включно з демократами. Цю ініціативу назвав «гідною» міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро під час зустрічі з державним секретарем США Марко Рубіо.

Незважаючи на підписання економічної угоди між США та Україною щодо розподілу доходів від мінеральних ресурсів, адміністрація Дональда Трампа все ще не визначилася з наступними кроками у справі досягнення миру з Росією. Угода, яка позиціонується як стратегічний прорив, поки не справила бажаного ефекту на Кремль: президент Росії Володимир Путін продовжує відкидати мирну ініціативу Вашингтона, а бомбардування українських міст тривають.

В адміністрації США немає єдності щодо подальшої стратегії — за словами джерел, знайомих із внутрішніми обговореннями, обговорюється можливість посилення санкційного тиску на Росію, хоча Трамп до цього часу утримується від прямого натиску на Кремль. Один зі співрозмовників зазначив: «Наступним кроком можуть бути додаткові санкції, якщо президент вирішить йти цим шляхом».

Пропозиція сенатора-республіканця Ліндсі Грема про запровадження нових санкцій проти Росії, а також введення 500-відсоткових тарифів на імпорт нафти, газу та алюмінію з країн, що торгують із Москвою, вже отримала широку підтримку в Сенаті, включно з демократами. Цю ініціативу назвав «гідною» міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро під час зустрічі з державним секретарем США Марко Рубіо.

Поки неясно, чи зможуть нові санкції змусити Путіна змінити позицію. Протягом останніх чотирьох місяців представник Трампа Стів Віткофф чотири рази зустрічався з російським президентом, проте Москва продовжує відкидати американську пропозицію, яка передбачає припинення вогню вздовж поточної лінії фронту — фактично це означає визнання Росією значних територіальних здобутків.

Нещодавні російські обстріли Києва лише підсилюють напруження. У соціальних мережах Трамп почав висловлювати сумніви щодо доцільності свого м’якого курсу стосовно Путіна, хоча на ділі він досі не схвалив жодної нової ініціативи щодо збільшення санкцій чи військової допомоги Україні.

Прессекретарка Білого дому Каролайн Левітт у четвер заявила, що нова мінеральна угода — «історичний прорив», який демонструє здатність президента бути «головним майстром угод» і його прихильність до «тривкого миру» для України. Однак критики вказують, що після понад 100 днів другого президентського терміну Трампа не було досягнуто жодної проривної домовленості ні у сфері торгівлі, ні в питанні війни.

Міністр фінансів США Скотт Бессент, який вів переговори щодо угоди останні кілька місяців, заявив в ефірі Fox Business Network, що документ надає Трампу «потужніші важелі» у переговорах із Кремлем. За його словами, «президент Трамп тепер отримав козирі, які дозволяють йому вести діалог із Москвою з позиції сили».

Посилаючись на скандальну зустріч Трампа з Володимиром Зеленським 28 лютого, під час якої президент США сказав українському лідеру, що той «не має козирів» у перемовинах, Бессент заявив: «Тепер у нього в руках роял-флеш — Трамп надав йому їх через цю угоду».

Інший чиновник Мінфіну, коментуючи домовленість на умовах анонімності, заявив, що економічна зацікавленість США в Україні демонструє Росії, що Америка серйозно налаштована підтримувати довгостроковий успіх України. Колишній очільник Ради з міжнародних відносин США Річард Хаас вважає, що угода є позитивним кроком, але недостатнім для кардинального зрушення у мирному процесі.

«Ми не повинні переоцінювати цю угоду. Вона не замінює довготривалу військову та розвідувальну підтримку України з боку США», — сказав він. Він підкреслив, що ключове питання — чи стане угода лише першим кроком до глибшого партнерства між Вашингтоном і Києвом.

Початково Трамп пропонував Україні передати США до 500 мільярдів доларів від майбутнього прибутку з видобутку мінералів. Втім, остаточна версія угоди не передбачає жодного повернення попередньої військової допомоги, яка сягнула 120 мільярдів доларів за три роки. Натомість документ створює спільний інвестиційний фонд для післявоєнного відновлення України.

США отримують пріоритетні права на розробку корисних копалин, а Україна зберігає повний контроль над надрами й кінцеве слово у визначенні ділянок для видобутку. Водночас половина майбутнього прибутку від нових ліцензій буде надходити до цього фонду. Угода також дозволяє США робити внески як напряму, так і через нову військову допомогу.

Таким чином залишається ймовірність ухвалення Конгресом нового оборонного пакета для України, хоча підтримка додаткового фінансування серед республіканців залишається під питанням.

За словами Бессента, переговори щодо остаточного оформлення угоди активізувалися після зустрічі Трампа із Зеленським на полях похорон Папи Франциска. Ця домовленість також визріла на тлі дедалі більшого роздратування Трампа через зростаючі атаки Росії на Київ і небажання Кремля йти на компроміс.

Один із представників Білого дому визнав, що публічна жорстка позиція Росії «не повністю відповідає» тому, що відбувається за зачиненими дверима. Тим не менш, згідно з оцінкою Річарда Хааса, позиція Кремля лише жорсткішає. «Вони ведуть війну без жодних пауз, а їхні вимоги лише зростають і дедалі більше віддаляють перспективу припинення вогню», — підсумував він.

Таким чином, мінеральна угода, хоч і є знаковою з точки зору економічного партнерства, поки що не принесла помітних зрушень у головному питанні — зупинці війни. У Вашингтоні розмірковують, чи варто перейти до «жорсткішої» фази тиску на Кремль, тоді як Київ, незважаючи на підтримку, залишається на передовій війни, де кожен день означає нові жертви і зруйновані міста.

Вашингтон продовжує посилювати оборонну співпрацю з Києвом. У п’ятницю Міністерство оборони США оголосило, що Державний департамент схвалив можливий продаж навчальних та технічних послуг з експлуатації винищувачів F-16 для України на суму $310 мільйонів. Угода охоплює широкий спектр послуг — від модернізації авіації до постачання запасних частин та програмного забезпечення.

Цей крок стався невдовзі після підписання двосторонньої угоди між Україною та США, яка передбачає надання Вашингтону пріоритетного доступу до нових контрактів на українські мінерали та інвестиції у повоєнну відбудову країни. Угода активно просувається президентом Дональдом Трампом як приклад нової моделі стратегічного партнерства.

Варто зазначити, що сама угода щодо F-16 не є частиною екстрених поставок озброєння через Президентську ініціативу скороченого постачання (Presidential Drawdown Authority), яка використовувалась під час адміністрації Джо Байдена. Саме за часів Байдена Україна отримала понад $31 мільярд допомоги у вигляді зброї та військової техніки зі складів США. Трамп натомість демонструє обережніший підхід до надання летальної допомоги, роблячи ставку на комерційні та довгострокові угоди.

Вашингтон продовжує посилювати оборонну співпрацю з Києвом. У п’ятницю Міністерство оборони США оголосило, що Державний департамент схвалив можливий продаж навчальних та технічних послуг з експлуатації винищувачів F-16 для України на суму $310 мільйонів. Угода охоплює широкий спектр послуг — від модернізації авіації до постачання запасних частин та програмного забезпечення.

Цей крок стався невдовзі після підписання двосторонньої угоди між Україною та США, яка передбачає надання Вашингтону пріоритетного доступу до нових контрактів на українські мінерали та інвестиції у повоєнну відбудову країни. Угода активно просувається президентом Дональдом Трампом як приклад нової моделі стратегічного партнерства.

Варто зазначити, що сама угода щодо F-16 не є частиною екстрених поставок озброєння через Президентську ініціативу скороченого постачання (Presidential Drawdown Authority), яка використовувалась під час адміністрації Джо Байдена. Саме за часів Байдена Україна отримала понад $31 мільярд допомоги у вигляді зброї та військової техніки зі складів США. Трамп натомість демонструє обережніший підхід до надання летальної допомоги, роблячи ставку на комерційні та довгострокові угоди.

Нинішня пропозиція охоплює комплексний пакет:

• навчання українських пілотів на F-16;
• технічне обслуговування і підтримка у використанні літаків;
• поставку запасних частин, наземного обладнання, ремонтних засобів;
• надання класифікованого програмного забезпечення та публікацій;
• модифікації та модернізації самих літаків.

F-16 ВПС Норвегії патрулює Балтію в 2015 році. Інтс Калніньш/Reuters

Основними підрядниками виступають провідні американські та британські оборонні компанії: Lockheed Martin Aeronautics, BAE Systems і AAR Corporation.

Хоча Україна вже отримувала винищувачі F-16 від союзників по НАТО, зокрема від Нідерландів, Норвегії та Данії, ці літаки потребують ретельного обслуговування, адаптації до українських умов та підготовки персоналу. Схвалений продаж створює інституційний фундамент для тривалої експлуатації авіапарку та розвитку авіаційної інфраструктури Збройних Сил України.

У контексті триваючої війни, ця угода посилює довгострокову бойову спроможність України, зменшуючи залежність від термінових поставок зброї та дозволяючи вибудовувати стабільну логістику бойових систем.

Підписання цієї угоди також має символічне значення: воно демонструє, що навіть попри зміну підходів у Білому домі, США залишаються стратегічним союзником Києва в оборонному вимірі.

Після підписання довгоочікуваної угоди між США й Україною щодо доступу до мінеральних ресурсів, які є критично важливими для економічного розвитку, оборонної промисловості й технологічного прогресу Сполучених Штатів, реальні перспективи виглядають неоднозначно. Йдеться про родовища, що містять літій, титан, уран, графіт та інші ключові мінерали, які широко використовуються у виробництві електромобілів, акумуляторів, військової техніки та телекомунікаційного обладнання. Проте попри високі очікування, шлях до видобутку цих ресурсів вкритий серйозними перешкодами — від триваючої війни з Росією до технічних, геологічних і фінансових труднощів.

Одним з головних викликів є відсутність актуальних геологічних даних. Карти, що демонструють трильйони доларів потенційних ресурсів, зокрема на окупованих територіях, базуються переважно на дослідженнях радянської доби. Проведення сучасних геологічних обстежень може зайняти кілька років і не гарантує, що ці родовища будуть економічно доцільними для розробки. Директорка Програми критичних мінералів у CSIS Ґрейсілін Баскаран зазначає, що в Україні може виявитися набагато більше придатних до видобутку запасів, або навпаки — дані виявляться переоціненими. І навіть якщо родовища підтвердяться, середній термін від виявлення до видобутку становить близько 18 років.

Ще однією ключовою перепоною є зруйнована енергетична інфраструктура України. Через постійні удари російських ракет і дронів електромережі не в змозі забезпечити необхідні обсяги потужностей, які потребують гірничодобувні підприємства. Це ставить під питання швидку реалізацію будь-якого великого проєкту, особливо в регіонах, які регулярно піддаються обстрілам.

Після підписання довгоочікуваної угоди між США й Україною щодо доступу до мінеральних ресурсів, які є критично важливими для економічного розвитку, оборонної промисловості й технологічного прогресу Сполучених Штатів, реальні перспективи виглядають неоднозначно. Йдеться про родовища, що містять літій, титан, уран, графіт та інші ключові мінерали, які широко використовуються у виробництві електромобілів, акумуляторів, військової техніки та телекомунікаційного обладнання. Проте попри високі очікування, шлях до видобутку цих ресурсів вкритий серйозними перешкодами — від триваючої війни з Росією до технічних, геологічних і фінансових труднощів.

Одним з головних викликів є відсутність актуальних геологічних даних. Карти, що демонструють трильйони доларів потенційних ресурсів, зокрема на окупованих територіях, базуються переважно на дослідженнях радянської доби. Проведення сучасних геологічних обстежень може зайняти кілька років і не гарантує, що ці родовища будуть економічно доцільними для розробки. Директорка Програми критичних мінералів у CSIS Ґрейсілін Баскаран зазначає, що в Україні може виявитися набагато більше придатних до видобутку запасів, або навпаки — дані виявляться переоціненими. І навіть якщо родовища підтвердяться, середній термін від виявлення до видобутку становить близько 18 років.

Ще однією ключовою перепоною є зруйнована енергетична інфраструктура України. Через постійні удари російських ракет і дронів електромережі не в змозі забезпечити необхідні обсяги потужностей, які потребують гірничодобувні підприємства. Це ставить під питання швидку реалізацію будь-якого великого проєкту, особливо в регіонах, які регулярно піддаються обстрілам.

Незважаючи на ці ризики, адміністрація Дональда Трампа високо оцінює можливості співпраці з Україною. Сам Трамп заявив, що США можуть отримати сотні мільярдів доларів прибутку від доступу до українських ресурсів — на відміну від нинішніх близько 1 мільярда доларів, які Україна отримує щороку у вигляді роялті за корисні копалини. Підписання угоди між міністром фінансів США Скоттом Бессентом і міністеркою економіки України Юлією Свириденко вважається стратегічним кроком у боротьбі США за зменшення залежності від Китаю, який наразі контролює понад 90% світової обробки та 60% видобутку рідкоземельних металів.

Скотт Бессент, міністр фінансів США, та Юлія Свириденко, заступниця міністра України, підписують угоду щодо корисних копалин. Міністерство фінансів США

Українська сторона також розглядає цю угоду як можливість для масштабної трансформації економіки, особливо в контексті післявоєнного відновлення. Наталія Шаповал, віцепрезидентка Київської школи економіки, зазначає, що Чорноморський регіон має потенціал для розвитку газових і нафтових проєктів, а також створення нових логістичних та промислових хабів. За її словами, румунська частина Чорного моря вже активно розвивається, і Україна має шанс приєднатися до цього процесу, однак для цього потрібна чітка безпекова ситуація та гарантовані інвестиції.

Втім, підписання угоди не обійшлося без політичних суперечок. Ще торік президент Володимир Зеленський вперше озвучив ідею про передачу частки в національних ресурсах США як аргумент на користь подальшої військової та фінансової підтримки. Але первинна пропозиція Білого дому викликала шквал критики і була розцінена багатьма як примусова компенсація за допомогу, надану в минулому, без чітких гарантій на майбутнє. У результаті угода була перероблена, а Київ наполіг на нових умовах.

Наразі Україна оцінює свої запаси як такі, що містять близько 5% усіх критично важливих для світу мінералів. За даними Геологічної служби США, у країні наявні запаси 20 із 50 стратегічних мінералів, визнаних життєво важливими для американської економіки й оборони. Серед них особливу увагу привертає літій, який використовується у батареях для електромобілів і мобільних пристроїв. Наприклад, родовище в Полохівському регіоні має дозвіл на видобуток обсягом до 2% світового постачання літію. Проте низькі ціни на мінерал наразі гальмують навіть менш ризиковані проєкти по всьому світу, і експерти попереджають, що економічна привабливість проєкту поки що залишається під сумнівом.

Денис Алошин, директор з питань стратегії компанії UkrLithiumMining, яка володіє ліцензією на Полохівське родовище, каже, що компанія отримала дозвіл у 2017 році й сподівалася розпочати видобуток до 2029-го. Проте війна фактично заблокувала можливість залучення необхідних 350 мільйонів доларів інвестицій, без яких реалізація проєкту неможлива. Алошин вважає, що підписана угода з США — це шанс для українського гірничодобувного сектору отримати новий імпульс, однак визнає: поки триває війна, про значний прогрес говорити зарано.

На фоні всього цього експерти сходяться на думці: реальна вигода від угоди між США та Україною буде можлива лише після завершення бойових дій, стабілізації енергетичної системи й завершення геологічної оцінки родовищ. Проте стратегічний потенціал залишається величезним — не лише для економіки обох країн, а й для глобального переформатування ланцюгів постачання критично важливих ресурсів.

Україна та Сполучені Штати 30 квітня 2025 року в Вашингтоні уклали стратегічну угоду, що надає США пріоритетний доступ до українських мінеральних ресурсів. За словами казначея США Скотта Бессента, новий «Фонд відновлення України» створює міцну економічну основу для переговорів із Росією та фінансуватиме відбудову інфраструктури після трирічної війни. Україна ж отримає додаткові інвестиції та не нестиме боргових зобов’язань за договором, а право власності на надра зберігається за державою.

Рідкоземельні елементи — група з 17 металів, серед яких лантан та церій, нео­дій і ербій, що незамінні для виробництва потужних магнітів у електромобілях, мобільних телефонах, авіаційних та оборонних системах. Ні один із цих металів наразі не має повноцінних замінників, тому їхня стратегічна цінність безперечна. До переліку критичних мінералів за оцінками Геологічної служби США входить понад 50 позицій, серед них рідкоземельні елементи, нікель, літій та графіт — усі вони є у надрах України.

За даними Державної служби геології та надр, в Україні підтверджені родовища літію обсягом близько 500 000 метричних тонн, переважно — у центральних, східних та південно-східних регіонах. Літій відіграє ключову роль у виробництві акумуляторів для електромобілів, а також у склодуві та керамічній промисловості. Графіт, необхідний для анодів літієвих батарей і ядерних реакторів, дає Україні близько 20% всесвітніх запасів, виявлених у центральній та західній частинах країни.

Україна та Сполучені Штати 30 квітня 2025 року в Вашингтоні уклали стратегічну угоду, що надає США пріоритетний доступ до українських мінеральних ресурсів. За словами казначея США Скотта Бессента, новий «Фонд відновлення України» створює міцну економічну основу для переговорів із Росією та фінансуватиме відбудову інфраструктури після трирічної війни. Україна ж отримає додаткові інвестиції та не нестиме боргових зобов’язань за договором, а право власності на надра зберігається за державою.

Рідкоземельні елементи — група з 17 металів, серед яких лантан та церій, нео­дій і ербій, що незамінні для виробництва потужних магнітів у електромобілях, мобільних телефонах, авіаційних та оборонних системах. Ні один із цих металів наразі не має повноцінних замінників, тому їхня стратегічна цінність безперечна. До переліку критичних мінералів за оцінками Геологічної служби США входить понад 50 позицій, серед них рідкоземельні елементи, нікель, літій та графіт — усі вони є у надрах України.

За даними Державної служби геології та надр, в Україні підтверджені родовища літію обсягом близько 500 000 метричних тонн, переважно — у центральних, східних та південно-східних регіонах. Літій відіграє ключову роль у виробництві акумуляторів для електромобілів, а також у склодуві та керамічній промисловості. Графіт, необхідний для анодів літієвих батарей і ядерних реакторів, дає Україні близько 20% всесвітніх запасів, виявлених у центральній та західній частинах країни.

Уряд України, за словами першого заступника міністра економіки Олексія Соболєва, вже проводить переговори з США, Великою Британією, Францією та Італією щодо спільного освоєння цих ресурсів. Інвестиційний потенціал сектора оцінюється в $12–15 млрд до 2033 року. Підготовка понад 100 ділянок для ліцензування та розробки дає надію на стрімкий старт проєктів, однак інвестори звертають увагу на складність регуляторних процедур, обмежений доступ до геологічних даних та питання оформлення земельних ділянок.

Окрім літію та графіту, Україна має значні запаси марганцю, берилію, галлію, цирконію, апатиту та флюориту. Дослідження ЄС підтверджують наявність скандію, який використовують у виробництві надміцних легких сплавів для авіації. Титан, що трапляється в північних та центральних областях, уже давно зацікавив закордонних парт­нерів як один з головних будівельних матеріалів у високотехнологічних секторах.

Незважаючи на великий природний потенціал, видобуток рідкоземельних елементів у промислових масштабах наразі не запущений. Через війну близько 40 % металургійних родовищ опинилися під контролем російських окупаційних військ, а більшість вугільних покладів у східному Донбасі втрачено. До кінця першої половини 2024 року під окупацією також опинилися дві родовища літію — одне в Донецькій, інше в Запорізькій областях, тоді як центральний Кіровоградський регіон залишився під юрисдикцією Києва.

Попри ці виклики, аналітики вважають, що реалізація проєктів займе роки, потребуватиме значних капіталовкладень та чіткої державної політики. Відсутність чітких правил ліцензування та потреба в модернізації інфраструктури стримують швидкий розвиток. Проте привабливість українських ресурсів, висококваліфікована робоча сила та розвинута мережа доріг і залізниць створюють конкурентні переваги.

Угода зі США передбачає створення спільного інвестиційного фонду, до якого долучиться Вашингтон. Докладні умови вказують, що Україна визначатиме обсяги та місця видобутку, а державний бюджет не нестиме боргових зобов’язань перед американською стороною. Підписанню передували складні переговори, напередодні угоду ледь не зірвано через «остан­ню перешкоду», але їх вдалося подолати завдяки дипломатичному тиску.

Казначей США Скотт Бессент наголошує, що економічне партнерство з Україною підсилить позиції США в діалозі з Кремлем, продемонструвавши «єдність цілей американського та українського народів». Перша заступниця прем’єр-міністра Юлія Свириденко зазначила, що угода не містить прямих гарантій безпеки, проте передбачає поставки нових систем ППО та іншу допомогу, хоча ці деталі ще узгоджуються.

Українські експерти вбачають в угоді шанс залучити передові технології для переробки та збагачення руди, знизити залежність від імпорту критичних компонентів і створити ланцюги доданої вартості всередині країни. Це сприятиме розвитку суміжних галузей — від машинобудування до високоточного приладобудування — й підвищить експортний потенціал.

Насамкінець, успіх реалізації проєктів залежатиме від прозорості умов ліцензування, ефективності держ­регулювання та злагодженої роботи бізнесу й науки. Якщо Україна зможе подолати бюрократичні перепони, вона може стати ключовим гравцем на світовому ринку критичних корисних копалин, а підписана угода зі США — першим кроком на цьому шляху.

У перші дні травня 2025 року український уряд опублікував текст довгоочікуваної дев’ятисторінкової Угоди про спільний інвестиційний фонд між Україною і Сполученими Штатами, яка демонструє прагнення адміністрації Дональда Трампа «прив’язати» свою репутацію до відбудови та розвитку України після війни. Попри очікування щодо включення в угоду гарантій безпеки, фінальний текст залишив це питання без чіткої відповіді – натомість фактично заклав основу для геоекономічного «обміну» військової допомоги на надра країни.

Згідно з текстом, кошти фонду формуватимуться за рахунок доходів від нових проєктів із видобутку критичних мінералів (титану, літію, кобальту, рідкісноземельних елементів та інших), а також нафти та газу. Україна передаватиме до фонду частину роялті та ліцензійних платежів від інвесторів, а США інвестуватимуть суму, еквівалентну вартості майбутньої військової допомоги, включно зі зброєю та тренуваннями. При цьому обидві сторони матимуть рівні права управління – рішення прийматимуться спільною радою з трьох українців і трьох американців, зареєстрованих у Делавері як товариство з обмеженою відповідальністю.

Українська влада наполягала на виключенні положень про обов’язкове погашення «допомоги» мінеральними ресурсами, що було в проєкті угоди на початковому етапі. Концепція «міноміксу» допомоги як заборгованості, яку Україна мала б повертати десятиліттями, викликала б гостру критику та ризик «природного прокляття» — економічної залежності від сировини. У підсумковому тексті цього пункту немає, замість нього прописана формула: «майбутня військова допомога враховується як внесок США до спільного фонду», що означає радше «партнерський» підхід.

У перші дні травня 2025 року український уряд опублікував текст довгоочікуваної дев’ятисторінкової Угоди про спільний інвестиційний фонд між Україною і Сполученими Штатами, яка демонструє прагнення адміністрації Дональда Трампа «прив’язати» свою репутацію до відбудови та розвитку України після війни. Попри очікування щодо включення в угоду гарантій безпеки, фінальний текст залишив це питання без чіткої відповіді – натомість фактично заклав основу для геоекономічного «обміну» військової допомоги на надра країни.

Згідно з текстом, кошти фонду формуватимуться за рахунок доходів від нових проєктів із видобутку критичних мінералів (титану, літію, кобальту, рідкісноземельних елементів та інших), а також нафти та газу. Україна передаватиме до фонду частину роялті та ліцензійних платежів від інвесторів, а США інвестуватимуть суму, еквівалентну вартості майбутньої військової допомоги, включно зі зброєю та тренуваннями. При цьому обидві сторони матимуть рівні права управління – рішення прийматимуться спільною радою з трьох українців і трьох американців, зареєстрованих у Делавері як товариство з обмеженою відповідальністю.

Українська влада наполягала на виключенні положень про обов’язкове погашення «допомоги» мінеральними ресурсами, що було в проєкті угоди на початковому етапі. Концепція «міноміксу» допомоги як заборгованості, яку Україна мала б повертати десятиліттями, викликала б гостру критику та ризик «природного прокляття» — економічної залежності від сировини. У підсумковому тексті цього пункту немає, замість нього прописана формула: «майбутня військова допомога враховується як внесок США до спільного фонду», що означає радше «партнерський» підхід.

Титановий рудник відкритого типу в Житомирській області України. Роман Піліпей

Найбільш обговорюваним стало те, що в документі жодним рядком не згадуються безпекові гарантії, яких так прагнув Київ. Без цього пункту офіційний Київ залишається у вразливому становищі, адже будь-яке тимчасове перемир’я може бути порушене російською стороною без наслідків. Водночас Трамп та його уряд вважають, що безпосередня зацікавленість США в прибутках Ukraine’s Mineral Fund сама по собі стане потужним стримуючим фактором для нового наступу. «Якщо американські компанії та уряд вкладуть кошти в українські надра, це соціальноекономічне партнерство гарантує нашу підтримку надовго», – прокоментував у своєму зверненні казначей США Скотт Бессент.

Подія підписання не обійшлася без політичного «шуму». Саме в лютому, під час запланованої церемонії в Овальному кабінеті, президент Трамп і віцепрезидент Дж. Д. Ванс різко висловили невдоволення Володимиром Зеленським, назвавши його «недостатньо вдячним» за підтримку. Церемонія була скасована, а військова й розвідувальна допомога тимчасово заморожена. Лише після особистого втручання українського лідера та складних дипломатичних консультацій навколо Папи Римського у Ватикані сторони повернулися до перемовин, і в кінці квітня документ було остаточно погоджено.

Українська земельна площа містить понад сто великих родовищ критичних мінералів. Титанові шахти в Житомирській області забезпечують близько 6 % світового виробництва титану, необхідного для авіабудування, медичних імплантатів і косметичної індустрії. Літій, що становить приблизно третину європейських запасів, є ключовим елементом для літій-іонних батарей, зокрема в електромобілях. Кобальт, уран, рідкісноземельні елементи, марганець, цирконій та графіт – також у переліку стратегічних ресурсів. Останній Україна експортувала ще в радянський період, залишаючись одним із світових лідерів із його виробництва. Чимало родовищ досі недостатньо вивчені – радянські карти потребують оновлення, що створює додаткові виклики для інвесторів, але й відкриває простір для нових досліджень та технологічних партнерств.

Угоду щодо корисних копалин було підписано в середу, оскільки адміністрація Трампа наполягає на припиненні вогню між Україною та Росією. Брендан Гоффман

Відповідальність за ратифікацію остаточного тексту лежить на Верховній Раді. Народні депутати прогнозують, що голосування відбудеться протягом наступних десяти днів. Представники опозиції, як-от депутатка Анна Скорохід, висловлювали побоювання щодо відсутності чітких положень про розподіл прибутків після перших десяти років функціонування фонду. За її словами, «виглядає гарно, але ми не знаємо всіх деталей, і це може виявитися для нас казкою». У парламенті вже говорять про необхідність ухвалити додаткові двосторонні угоди, що деталізують процедури роботи фонду — від аудиту до механізмів перерахування коштів на гуманітарні та інфраструктурні проєкти.

Експерти зазначають, що ключовим випробуванням стане швидкість і прозорість першої хвилі інвестицій. «Відповідальне управління доходами від мінералів може кардинально прискорити відновлення інфраструктури та економічний зростання, — каже політолог Володимир Фесенко. — Але ризик «природного прокляття» є реальним: високі прибутки в сировинному секторі можуть відволікати увагу від диверсифікації економіки та стимулювати корупцію, якщо не буде жорсткого контролю».

Громадська реакція також виявилася неоднозначною. Жителі прифронтових міст, як Запоріжжя та Суми, сподіваються, що угода гарантує продовження постачання озброєнь і допоможе швидше завершити війну. Однак далеко не всі готові вітати «розпродаж» надр: мешканка Запоріжжя Віра Ждан висловилася, що «ці домовленості є пастками, які затягнуть нас у боргову яму ще для наших нащадків». Водночас інші громадяни вбачають у фонді шанс на масштабні іноземні інвестиції, створення нових робочих місць та модернізацію промисловості.

Екскаватор копає, поки гірничодобувні самоскиди їздять по відкритому кар'єру спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року .Томас Пітер

У глобальному контексті угода трансформує підходи до допомоги Україні. З одного боку, вона позначає чітку бізнесову лінію адміністрації Трампа, яка «робить математику» з будь-якої допомоги. З іншого — демонструє стратегічну цінність українських ресурсів для США, які прагнуть забезпечити довгострокове постачання критичних матеріалів. При цьому відсутність безпекових гарантій залишає білу пляму: чи вистачить економічних важелів, щоб утримувати Росію від подальшої агресії, якщо формальні оборонні угоди не будуть підписані?

Найближчим часом український уряд та парламент мають розробити нормативну базу щодо ліцензування видобутку, екологічних стандартів і прозорого розподілу доходів. Міжнародні інституції, включно з МВФ та Єврокомісією, спостерігатимуть за реалізацією фонду та, ймовірно, запропонують власні стандарти управління «сировинним багатством». У разі успіху це може стати моделлю для інших країн, що постраждали від воєн чи криз, демонструючи, як за допомогою спільних інвестиційних механізмів забезпечити стійке відновлення та економічне зростання.

Таким чином, Угода про мінерали між Україною та США стає вододілом нової фази відносин: від імпульсивних політичних рішень — до усталеного геоекономічного партнерства, де кожен барель газу, кожна тонна титану чи літію може стати важелем не лише економічного розвитку, а й гарантією миру. Лише час покаже, чи спрацює цей складний механізм і чи не залишить Україну наодинці з власними ресурсами та зобов’язаннями. Уже зараз очевидно: від прозорості й ефективності управління мільярдами доходів залежить не тільки економічне майбутнє країни, а й її здатність вистояти в умовах триваючої глобальної нестабільності.

У кінці квітня 2025 року Україна остаточно підписала угоду зі Сполученими Штатами, яка створює спільний інвестиційний фонд для управління доходами від нових проєктів із видобутку критичних мінералів, газу та нафти на українській території. Договір був результатом багатомісячних напружених перемовин між президентом Володимиром Зеленським і адміністрацією Дональда Трампа, у процесі яких обговорювалися не лише економічні, а й безпекові аспекти подальшої підтримки Києва в умовах російської агресії.

Скотт Бессент, міністр фінансів США, та Юлія Свириденко, заступниця міністра України, підписують угоду щодо корисних копалин. Міністерство фінансів США

Ключовим елементом угоди стало рішення не вважати надану раніше військову та фінансову допомогу Україн і «боргом», який потрібно повернути за рахунок майбутніх надходжень від мінералів. Натомість договір передбачає: 1) створення прозорого механізму управління доходами з нових родовищ критичних мінералів (титану, літію, кобальту, урану та інших); 2) спільне керування фондом представниками України та США; 3) взаємозв’язок майбутньої військової допомоги зі збільшенням виплат до фонду — тобто кожна наступна партія зброї або тренувань автоматично враховуватиметься як внесок США в інвестиції.

У ході підготовки тексту угоди точилися суперечки щодо обсягу впливу американської сторони на управління українською ресурсною базою. На початкових етапах Вашингтон наполягав на включенні положень про погашення допомоги саме через мінерали, що могло обмежити можливості країни на десятиліття вперед. Однак Київ добився виключення пункту про заборгованість, а також отримав згадку про можливість подальшого інтегрування України до Європейського Союзу, що мала велике політичне значення для збереження євроатлантичного курсу.

У кінці квітня 2025 року Україна остаточно підписала угоду зі Сполученими Штатами, яка створює спільний інвестиційний фонд для управління доходами від нових проєктів із видобутку критичних мінералів, газу та нафти на українській території. Договір був результатом багатомісячних напружених перемовин між президентом Володимиром Зеленським і адміністрацією Дональда Трампа, у процесі яких обговорювалися не лише економічні, а й безпекові аспекти подальшої підтримки Києва в умовах російської агресії.

Скотт Бессент, міністр фінансів США, та Юлія Свириденко, заступниця міністра України, підписують угоду щодо корисних копалин. Міністерство фінансів США

Ключовим елементом угоди стало рішення не вважати надану раніше військову та фінансову допомогу Україн і «боргом», який потрібно повернути за рахунок майбутніх надходжень від мінералів. Натомість договір передбачає: 1) створення прозорого механізму управління доходами з нових родовищ критичних мінералів (титану, літію, кобальту, урану та інших); 2) спільне керування фондом представниками України та США; 3) взаємозв’язок майбутньої військової допомоги зі збільшенням виплат до фонду — тобто кожна наступна партія зброї або тренувань автоматично враховуватиметься як внесок США в інвестиції.

У ході підготовки тексту угоди точилися суперечки щодо обсягу впливу американської сторони на управління українською ресурсною базою. На початкових етапах Вашингтон наполягав на включенні положень про погашення допомоги саме через мінерали, що могло обмежити можливості країни на десятиліття вперед. Однак Київ добився виключення пункту про заборгованість, а також отримав згадку про можливість подальшого інтегрування України до Європейського Союзу, що мала велике політичне значення для збереження євроатлантичного курсу.

На знімку, опублікованому прес-службою президента України, видно, як президент Трамп приватно зустрічається з президентом України Володимиром Зеленським у суботу на полях похорону Папи Франциска в соборі Святого Петра. Прес-служба Президента України

Найбільш публічною стала епізодична конфронтація в Овальному кабінеті Білого дому, коли президент Трамп і віцепрезидент Дж. Д. Ванс різко розкритикували Зеленського за нібито недостатню вдячність США та вимагали термінового підписання угоди. Церемонію, заплановану на кінець лютого, було скасовано, а США тимчасово заморозили військову та розвідувальну допомогу. Після кількох тижнів інтенсивного дипломатичного діалогу сторони змогли пом’якшити конфлікт, відновити підтримку та повернутися до завершення угоди вже в квітні.

Українські надра містять понад сто великих родовищ критичних мінералів: титану, що становить близько 6% світового видобутку; літію — близько третини європейських запасів; кобальту та рідкісноземельних елементів, важливих для високотехнологічних і «зелених» технологій; а також урану, газу й нафти. Додатково до цих ресурсів Україна є одним із лідерів світового виробництва графіту та марганцю, а також має значні запаси цирконію. Розташування родовищ у різних регіонах країни створює можливості для диверсифікації інвестицій і регіонального розвитку.

Для США ця угода має кілька стратегічних переваг. По-перше, вона створює «прив’язку» зовнішньої допомоги до економічної участі Трампа в ресурсах України, що відповідає його прагматичному підходу «America First». По-друге, спільний інвестиційний фонд відкриває Америці додатковий канал доступу до критичних матеріалів, необхідних для виробництва озброєння, електротранспорту та інших індустріальних потреб. По-третє, угода може стати передумовою для нових безпекових гарантій, оскільки Дональд Трамп і раніше натякав, що вимагатиме від України конкретних зобов’язань у відповідь на підтримку.

Ілюстрація. Дадо Рувік

Зразки рідкісноземельних мінералів (ліворуч): оксид церію, бастназит, оксид неодиму та карбонат лантану демонструються під час екскурсії рідкісноземельними підприємствами Molycorp Mountain Pass у Маунтін-Пасс, Каліфорнія, 29 червня 2015 року. Девід Беккер

Незважаючи на вигоди, у Києва залишаються ризики. Перш за все, надмірна залежність від видобутку корисних копалин може призвести до «природного прокляття» й економічного однобічного розвитку. По-друге, офіційний Київ має гарантувати, що доходи від мінералів вкладатимуться в модернізацію оборонного сектору та інфраструктуру, а не потраплятимуть до непрозорих фондів. Крім того, парламентарі повинні оперативно ратифікувати угоду, дотримавши баланс між національними інтересами й потребами зовнішніх партнерів.

Далі Україна очікує на голосування у Верховній Раді, яке, за словами народних депутатів, може відбутися протягом найближчих двох тижнів. Після цього комітети з питань економічної політики та національної безпеки узгодять механізми контролю за використанням фонду. Водночас Києву потрібно готуватися до подальшого діалогу з Москвою щодо майбутнього врегулювання війни, адже такий інвестиційний пакет може стати важливим аргументом у переговорному процесі. Загалом ця історія демонструє, як українські ресурси набувають не лише економічного, а й геополітичного значення — і від успішності реалізації угоди залежатиме стійкість держави та її здатність протистояти зовнішнім загрозам.

Українська дипломатія здобула важливу перемогу, уклавши з США угоду про спільний інвестиційний фонд і пріоритетний доступ до розробки корисних копалин. Саме український Уряд ще в лютому виступив з ініціативою, розуміючи: економічні стимули можуть стати єдиним способом зацікавити адміністрацію Дональда Трампа підтримкою оборони. Незважаючи на гучні епітети «історичної» угоди в Овальному кабінеті, газета Дейком застерігає: жодних суттєвих гарантій безпеки цей документ не містить, а справжні подробиці ще мають бути узгоджені в технічних додатках.

Надзвичайно важливим в аспекті угоди є те, що текст уперше містить згадки про «повномасштабне вторгнення Росії» та «військову машину Кремля» — фразеологію, якої раніше адміністрація Трампа уникала. Сам факт вживання таких формулювань свідчить про готовність США визнати агресію на офіційному рівні. Проте відсутність прямих безпекових зобов’язань залишає Київ сам на сам із ризиками, адже в разі нового загострення війни сподіватися доведеться переважно на європейських партнерів.

Важливо також зазначити, що угода не є простою домовленістю про рідкоземельні елементи: вона охоплює інтереси у сфері інфраструктури та енергетики. Як відзначив казначей США Скотт Бессент, тепер «американський та український народи повністю узгоджені в економічному плані», а це дає президенту Трампу можливість тиснути на Росію «з сильніших позицій». Справді, спільні проєкти з видобутку літію, берилію, титану, графіту та ряду інших критичних мінералів сприятимуть закріпленню США в регіоні та демонструватимуть Кремлю єдність Заходу.

Українська дипломатія здобула важливу перемогу, уклавши з США угоду про спільний інвестиційний фонд і пріоритетний доступ до розробки корисних копалин. Саме український Уряд ще в лютому виступив з ініціативою, розуміючи: економічні стимули можуть стати єдиним способом зацікавити адміністрацію Дональда Трампа підтримкою оборони. Незважаючи на гучні епітети «історичної» угоди в Овальному кабінеті, газета Дейком застерігає: жодних суттєвих гарантій безпеки цей документ не містить, а справжні подробиці ще мають бути узгоджені в технічних додатках.

Надзвичайно важливим в аспекті угоди є те, що текст уперше містить згадки про «повномасштабне вторгнення Росії» та «військову машину Кремля» — фразеологію, якої раніше адміністрація Трампа уникала. Сам факт вживання таких формулювань свідчить про готовність США визнати агресію на офіційному рівні. Проте відсутність прямих безпекових зобов’язань залишає Київ сам на сам із ризиками, адже в разі нового загострення війни сподіватися доведеться переважно на європейських партнерів.

Важливо також зазначити, що угода не є простою домовленістю про рідкоземельні елементи: вона охоплює інтереси у сфері інфраструктури та енергетики. Як відзначив казначей США Скотт Бессент, тепер «американський та український народи повністю узгоджені в економічному плані», а це дає президенту Трампу можливість тиснути на Росію «з сильніших позицій». Справді, спільні проєкти з видобутку літію, берилію, титану, графіту та ряду інших критичних мінералів сприятимуть закріпленню США в регіоні та демонструватимуть Кремлю єдність Заходу.

Міністр фінансів США Скотт Бессент відвідав засідання кабінету міністрів, яке провів президент США Дональд Трамп у Білому домі у Вашингтоні, округ Колумбія, США, 30 квітня 2025 року. Евелін Хокштейн

Однак реальні вигоди для України обмежені: ключові моменти розкриті дуже загально, а деталі технічної угоди будуть обговорені окремо. Серед озвучених ініціатив — реінвестування перших десятків мільйонів доларів прибутків у розвиток української економіки протягом першого десятиріччя, однак у самому тексті це прямо не зафіксовано. Дипломати сподіваються, що відсутність боргових зобов’язань перед США та збереження права власності України на надра допоможуть уникнути «західного кредитного ярма».

Критики угоди порівнюють її із свого роду «протекторатом», де Вашингтон отримує преференції у розробці багатих українських родовищ — від літію до рідкоземельних елементів — без реальних зобов’язань із захисту. Наявність американських інвесторів справді створювала ілюзію захисту у 2022 році, коли американський бізнес вже працював в Україні. Проте сама присутність іноземного капіталу не спинить просування російських танків, якщо Кремль вирішить активізувати наступ.

Угода не змінює загальну стратегію адміністрації Трампа щодо України: у лютому він заявив, що «Україна ніколи не мала починати цю війну», і не надав обіцянок продовжувати військову допомогу на колишньому рівні. Незабаром очікується рішення про експорт озброєнь загальною вартістю $50 млн, проте цей крок виглядає радше умовним жестом, ніж довготривалою стратегією підтримки.

Титановий рудник відкритого типу в Житомирській області України. Роман Піліпей

Найвідчутніший ефект угоди — короткострокове покращення відносин між Києвом і Вашингтоном. Висока політична ціна успіху української дипломатії в умовах дипломатичних шантажів та прямих вимог подяки з боку адміністрації Трампа не може гарантувати стабільності. Європейські союзники, усвідомлюючи вагу українських ресурсів для «зеленої енергетики», можуть посилити власні постачання озброєнь і фінансові вливання, однак остаточна балансова потужність США на боці України залишається під питанням.

Для України стратегічно важливо максимально прискорити підготовку понад 100 ділянок до спільної розробки, удосконалити регуляторні процедури й забезпечити прозорість ліцензування. Без цього економічне партнерство ризикує звестися до декларації, яка вплине лише на розклади геополітичного шантражу між Вашингтоном і Кремлем, але не на реальну безпеку та довгострокове відновлення країни.

Насамкінець, хоча угода зі США про критичні корисні копалини демонструє дипломатичну спритність Києва та відкриває шлях для значних інвестицій у видобуток стратегічних ресурсів, вона не змінює «велику картину» — Росія залишається в стані війни, а Україна без надійних гарантій безпеки може опинитися перед вибором між економічними вигодами й необхідністю воєнного захисту. Від такої двозначності найбільше постраждає довіра всередині самої України та її європейських партнерів.

Самоскид проїжджає повз кар'єр спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року. Томас Пітер

Україна та Сполучені Штати у Вашингтоні 30 квітня 2025 року підписали угоду, яку персонально анонсував президент Дональд Трамп, та яка відкриває США преференційний доступ до українських проєктів із видобутку критичних корисних копалин. Казначей США Скотт Бессент підкреслив, що це «повне економічне партнерство», яке не обмежується лише рідкоземельними елементами, а включає інфраструктуру та енергетику. За його словами, завдяки цьому президент Трамп зможе вести переговори з Росією з набагато сильніших позицій, а російське керівництво побачить, що між цілями українського та американського народів немає жодного розриву.

Рідкоземельні елементи — група з 17 металів, серед яких лантан, церій, неодим, ербій та ітрій, що незамінні для виробництва потужних магнітів в електромобілях, супутникових системах, мобільних телефонах і високоточному оборонному обладнанні. Ці метали перетворюють електричну енергію на механічний рух, і наразі не існує жодної альтернативи, здатної забезпечити їх технічні характеристики.

За визначенням Геологічної служби США, до переліку критичних мінералів входить понад 50 позицій, серед яких рідкоземельні елементи, нікель, літій, графіт та інші. Вони є фундаментальними для секторів оборони, авіації, високих технологій і «зеленої» енергетики, адже без них неможливо виготовити сучасні акумулятори, турбіни, композитні матеріали та електроніку.

Україна та Сполучені Штати у Вашингтоні 30 квітня 2025 року підписали угоду, яку персонально анонсував президент Дональд Трамп, та яка відкриває США преференційний доступ до українських проєктів із видобутку критичних корисних копалин. Казначей США Скотт Бессент підкреслив, що це «повне економічне партнерство», яке не обмежується лише рідкоземельними елементами, а включає інфраструктуру та енергетику. За його словами, завдяки цьому президент Трамп зможе вести переговори з Росією з набагато сильніших позицій, а російське керівництво побачить, що між цілями українського та американського народів немає жодного розриву.

Рідкоземельні елементи — група з 17 металів, серед яких лантан, церій, неодим, ербій та ітрій, що незамінні для виробництва потужних магнітів в електромобілях, супутникових системах, мобільних телефонах і високоточному оборонному обладнанні. Ці метали перетворюють електричну енергію на механічний рух, і наразі не існує жодної альтернативи, здатної забезпечити їх технічні характеристики.

За визначенням Геологічної служби США, до переліку критичних мінералів входить понад 50 позицій, серед яких рідкоземельні елементи, нікель, літій, графіт та інші. Вони є фундаментальними для секторів оборони, авіації, високих технологій і «зеленої» енергетики, адже без них неможливо виготовити сучасні акумулятори, турбіни, композитні матеріали та електроніку.

За даними Державної служби геології та надр України, у нашій країні підтверджені родовища 22 із 34 мінералів, визначених ЄС як критичні. До цього переліку входять індустріальні та будівельні матеріали, феросплави, дорогоцінні і чорні метали, а також низка рідкоземельних елементів. Хоча детальна інформація щодо багатьох родовищ засекречена, загальні обсяги ресурсів доступні для аналізу іноземними партнерами.

Ключові рідкоземельні елементи в Україні — це лантан і церій, які застосовують у телевізійних екранах та освітлювальних приладах; неодим — для магнітів у вітрових турбінах та акумуляторах електромобілів; ербій та ітрій — в ядерній енергетиці й лазерних технологіях. Дослідження ЄС також підтвердили запаси скандію, який використовують у виробництві надміцних і легких авіаційних сплавів.

Літій — один із найпопулярніших елементів «зеленої» енергетики, необхідний для виробництва акумуляторів для електромобілів, а також у керамічній та скляній промисловості. Обсяги підтверджених запасів літію в Україні сягають 500 000 метричних тонн, переважно в центральних, східних та південно-східних областях. Це створює передумови для стрімкого запуску місцевого виробництва батарей та зниження імпортної залежності Європи.

Графіт, який використовується в анодах літій-іонних акумуляторів та ядерних реакторах, становить близько 20 % світових ресурсів. Основні родовища зосереджені в центральних та західних регіонах, що полегшує організацію логістики та переробки.

Титан, котрий застосовують у виробництві авіаційних та медичних сплавів, знаходиться у північно-західних і центральних областях України. Крім того, країна має значні ресурси марганцю, берилію, галлію, цирконію, апатиту та флюориту — усі вони є важливими для високотехнологічних галузей промисловості.

Водночас через повномасштабне вторгнення Росії близько 40 % металургійних ресурсів та значна частина вугільних покладів виявилися під контролем окупаційних сил. Зокрема, втрачені дві літієві ділянки у Донеччині та Запорізькій області, тоді як родовища в Кіровоградській області залишаються під управлінням Києва. Це створює додаткові виклики для відновлення стабільної пропозиції критичних мінералів на внутрішньому ринку.

Саме в цьому контексті угода зі США набуває особливого значення. Підписання документа завершилося після декількох місяців складних переговорів, що ледь не зірвалися в останню мить через «надзвичайну перешкоду». Угода встановлює спільний інвестиційний фонд для відбудови української інфраструктури, дозволяє США інвестувати без надання Україні боргових зобов’язань і зберігає за Києвом право власності на надра. Прямих безпекових гарантій документ не містить, проте передбачає можливість постачання нових систем ППО та іншої допомоги, остаточні деталі якої узгоджуються окремо.

Казначей США Скотт Бессент акцентував: «Американський народ не заробляє, якщо українці не процвітають. Тепер ми повністю узгоджені в економічному плані. І я думаю, це сильний сигнал для російського керівництва, і це дасть президенту Трампу можливість вести переговори з Росією на ще міцніших засадах». Він також зазначив, що «це не просто рідкоземельні елементи — це інфраструктура, це енергетика. Тут є можливість для обох сторін по-справжньому перемагати».

Перший заступник міністра економіки України Олексій Соболєв повідомив, що уряд готує близько 100 ділянок для ліцензування у рамках міжнародних проєктів із США, Великої Британії, Франції та Італії. Загальний інвестиційний потенціал сектору критичних корисних копалин оцінюється в $12–15 млрд до 2033 року. Попри високу кваліфікацію робочої сили та розвинену інфраструктуру, інвесторів стримують складні регуляторні процедури, обмежений доступ до геологічних даних і труднощі з оформленням земельних ділянок.

Експерти наголошують, що успіх реалізації цих проєктів залежатиме від прозорості ліцензування, модернізації інфраструктури, спрощення земельного законодавства та тісної співпраці бізнесу з науковцями. Якщо Україна подолає бюрократичні перепони та вчасно запустить видобуток критичних корисних копалин, вона зможе не лише забезпечити внутрішні потреби, а й стати одним із ключових гравців світового ринку «зеленої» економіки, значно підвищивши експортний потенціал і зміцнивши економічну безпеку держави.

Спільна декларація між Сполученими Штатами та Україною створює прецедентний механізм спільного розподілу прибутків від українських мінеральних ресурсів, який покликаний забезпечити довгострокове стратегічне партнерство та зацікавити адміністрацію Дональда Трампа у підтримці мирного врегулювання трирічного протистояння з Росією. У середу у Вашингтоні й Києві одночасно оголосили про підписання угоди, що відкриває американським інвесторам пріоритетний доступ до нових проєктів із видобутку алюмінію, графіту, нафти й природного газу та гарантує США перше право вимоги на доходи від спільного інвестиційного фонду.

За словами міністра фінансів США Скота Бессента, це партнерство покликане продемонструвати Москві відданість Вашингтона «процесу миру на засадах вільної, суверенної й процвітаючої України». Його українська колега, перша заступниця прем’єр-міністра Юлія Свириденко, підписуючи документ, наголосила на збереженні України повного контролю над надрами, інфраструктурою та ключовими активами держави. Обидві сторони отримують рівні голоси при управлінні фондом, а прибутки реінвестуватимуться у відновлення пошкодженої війною економіки та розвиток інноваційних технологій.

Основною суперечкою в переговорах стала роль вже наданої США військової допомоги. Спочатку Білий дім наполягав на тому, що Київ повинен врахувати як борг сотні мільярдів доларів допомоги, наданої з 2022 року після повномасштабного російського вторгнення. Українська сторона наполягала на тому, щоб угода торкалася винятково майбутніх надходжень із нових проєктів і не містила пунктів про повернення вже отриманих коштів. Зрештою, компроміс полягав у тому, що участь США в інвестиційному фонді здійснюватиметься за рахунок майбутньої військової допомоги, а зобов’язання щодо попередньо наданої підтримки не включені до умов договору.

Спільна декларація між Сполученими Штатами та Україною створює прецедентний механізм спільного розподілу прибутків від українських мінеральних ресурсів, який покликаний забезпечити довгострокове стратегічне партнерство та зацікавити адміністрацію Дональда Трампа у підтримці мирного врегулювання трирічного протистояння з Росією. У середу у Вашингтоні й Києві одночасно оголосили про підписання угоди, що відкриває американським інвесторам пріоритетний доступ до нових проєктів із видобутку алюмінію, графіту, нафти й природного газу та гарантує США перше право вимоги на доходи від спільного інвестиційного фонду.

За словами міністра фінансів США Скота Бессента, це партнерство покликане продемонструвати Москві відданість Вашингтона «процесу миру на засадах вільної, суверенної й процвітаючої України». Його українська колега, перша заступниця прем’єр-міністра Юлія Свириденко, підписуючи документ, наголосила на збереженні України повного контролю над надрами, інфраструктурою та ключовими активами держави. Обидві сторони отримують рівні голоси при управлінні фондом, а прибутки реінвестуватимуться у відновлення пошкодженої війною економіки та розвиток інноваційних технологій.

Основною суперечкою в переговорах стала роль вже наданої США військової допомоги. Спочатку Білий дім наполягав на тому, що Київ повинен врахувати як борг сотні мільярдів доларів допомоги, наданої з 2022 року після повномасштабного російського вторгнення. Українська сторона наполягала на тому, щоб угода торкалася винятково майбутніх надходжень із нових проєктів і не містила пунктів про повернення вже отриманих коштів. Зрештою, компроміс полягав у тому, що участь США в інвестиційному фонді здійснюватиметься за рахунок майбутньої військової допомоги, а зобов’язання щодо попередньо наданої підтримки не включені до умов договору.

Президент Володимир Зеленський зустрівся з президентом Трампом у Білому домі в лютому. Дуг Міллс

Політичний контекст цієї угоди важко переоцінити: Дональд Трамп, який неодноразово погрожував «вийти з переговорів», якщо Київ не запропонує йому вигідних економічних умов, отримав прямий фінансовий інтерес у відбудові України. Ідея надати США «долю» в українських мінералах належить президенту Володимиру Зеленському: ще торік у листопаді під час зустрічі в Trump Tower він запропонував Трампу зацікавитися українським підґрунтям. Це мало підштовхнути адміністрацію до активної підтримки припинення вогню та укладення мирної угоди з Росією.

Втім деталізація угоди може стати вирішальною: представник Казначейства США офіційно повідомив, що Урядова корпорація з міжнародного фінансування розвитку (DFC) працюватиме з українською стороною над остаточним формулюванням технічних положень. Той самий урядовий представник уточнив, що остаточні гарантії щодо продовження американської військової підтримки — не частина цього документу, а предмет окремих домовленостей, які ще належить узгодити. Сьогодні, коли на фронті точаться запеклі бої, подальша підтримка Збройних Сил України залишається головним пріоритетом Києва.

Аналітики відзначають, що Україна має потенціал виявити понад двадцять стратегічно важливих мінералів, серед яких — уран, літій, рідкісноземельні елементи та високоякісний графіт. За оцінками провідних консалтингових компаній, обсяг таких ресурсів може перевищувати трильйон доларів, проте через застарілі геологічні карти радянського зразка й неповну верифікацію даних суттєва частина запасів досі не вивчена докладно. Наразі Україна отримує близько одного мільярда доларів роялті щорічно, натомість потенційні доходи для інвесторів значно вищі — це стимул для залучення капіталу та нових технологій.

Екскаватор копає, поки гірничодобувні самоскиди їздять по відкритому кар'єру спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року Томас Пітер

Уранова шахта в Неопалимівці, Україна. Брендан Гоффман

Після завершення процедури ратифікації в обох державах (в Україні — у Верховній Раді, в США — у Конгресі) ключовим буде швидкий запуск перших інвестиційних проєктів. Уряд вже подав до парламенту зміни до законодавства, що спрощують процедуру видачі ліцензій на розвідку й видобуток корисних копалин, гарантують захист приватних інвестицій та передбачають суворе дотримання екологічних стандартів. Аналітики називають це «строкатим балансом між ліберальною економічною політикою та соціальною відповідальністю», необхідним для успішної відбудови.

Критики угоди вказують на ризик надмірної залежності України від американського капіталу та можливість нав’язування неприємних умов у майбутньому. Деякі експерти звертають увагу на потребу транспарентності в роботі інвестиційного фонду: хто й як контролюватиме використання коштів, які галузі фінансуватимуться першочергово, і як будуть захищені інтереси місцевих громад. Утім прем’єр-міністр Денис Шмигаль у своєму телеграм-каналі закликав до єдності навколо угоди: «Це крок уперед для нашої економіки та безпеки. Ми отримаємо реальні інвестиції, нові робочі місця та технології».

Дипломати провідних країн Європейського Союзу зустріли угоду з обережним оптимізмом, відзначаючи, що українська економіка потребує масштабного вливання капіталу для відновлення інфраструктури та енергетичної незалежності. Водночас Брюссель закликає Київ не забувати про інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС і дотримання європейських норм. У проєкті документа передбачено спеціальні положення, які унеможливлюють конфлікт з євроінтеграційним курсом України.

Самоскид проїжджає повз кар'єр спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року. Томас Пітер

В умовах затяжної війни та зміни інтересів у світовій політиці цей історичний документ може стати каталізатором як економічного зростання, так і нового раунду переговорів щодо безпеки. Володимир Зеленський уже заявив, що подальше підписання угоди щодо гарантій безпеки залежить від цього мінерального пакету, і висловив сподівання, що Трамп «нарешті побачить Україну не як дірку для фінансування, а як надійного партнера з реальними активами».

Тепер майбутнє угоди залежить від успішного поєднання трьох ключових чинників: швидкого юридичного закріплення домовленостей, прозорості механізмів управління спільним інвестиційним фондом та збереження міцної військової підтримки США у переговорах із Росією. Якщо всі ці елементи злагоджено запрацюють, Україна може отримати не лише значний економічний поштовх, а й надійніший запобіжник від майбутньої агресії, адже американські інвестиції будуть зацікавлені в стабільному миру та розвитку на «чорному континенті» Європи.

Квіти ростуть навколо затопленого кар'єру, що є спадщиною уранової промисловості Радянського Союзу, на тлі нападу Росії на Україну, у Жовтих Водах, Україна, 24 квітня 2025 року. Томас Пітер

Україна та Сполучені Штати відзвітували про готовність невідкладно підписати довгоочікувану угоду щодо розробки українських родовищ рідкісних мінералів, але напередодні церемонії з’явилася останньомоментна неузгодженість, яка може відтермінувати завершення переговорів. За словами Скота Бессента, міністра фінансів США, “ми готові підписати”, але київська сторона вирішила внести кілька останніх коректив до тексту, які, за її оцінкою, варто ретельно опрацювати перед остаточним затвердженням.

Представник США повідомив, що український чиновник уже вирушив до Вашингтона для підписання угоди, але за інформацією з дипломатичних кіл, американська сторона наполягала на парафуванні двох додаткових технічних документів, що Київ вважає передчасним. Бессент спростував будь-які спроби змінити умови, узгоджені впродовж уїк-енду, та висловив упевненість, що остаточний текст буде відкориговано найближчими годинами.

Ця угода є ключовим елементом стратегії України щодо зміцнення відносин із адміністрацією президента Дональда Трампа та Білим домом у контексті трирічної війни з Росією. Головна мета — гарантувати США пріоритетний доступ до багатих покладів рідкісних земель, водночас зберігши український контроль над запасами та надходженнями від нових ліцензій.

Україна та Сполучені Штати відзвітували про готовність невідкладно підписати довгоочікувану угоду щодо розробки українських родовищ рідкісних мінералів, але напередодні церемонії з’явилася останньомоментна неузгодженість, яка може відтермінувати завершення переговорів. За словами Скота Бессента, міністра фінансів США, “ми готові підписати”, але київська сторона вирішила внести кілька останніх коректив до тексту, які, за її оцінкою, варто ретельно опрацювати перед остаточним затвердженням.

Представник США повідомив, що український чиновник уже вирушив до Вашингтона для підписання угоди, але за інформацією з дипломатичних кіл, американська сторона наполягала на парафуванні двох додаткових технічних документів, що Київ вважає передчасним. Бессент спростував будь-які спроби змінити умови, узгоджені впродовж уїк-енду, та висловив упевненість, що остаточний текст буде відкориговано найближчими годинами.

Ця угода є ключовим елементом стратегії України щодо зміцнення відносин із адміністрацією президента Дональда Трампа та Білим домом у контексті трирічної війни з Росією. Головна мета — гарантувати США пріоритетний доступ до багатих покладів рідкісних земель, водночас зберігши український контроль над запасами та надходженнями від нових ліцензій.

Проєкт основної домовленості, ознайомлений агентством Reuters, підтверджує вилучення з умов угоди обов’язку України відшкодовувати США витрати на попередню військову допомогу. З 2022 року Сполучені Штати стали найбільшим донором Києва, надаючи понад 72 мільярди доларів (понад 64 мільярди євро) допомоги, що підтверджують дані німецького Інституту Кіля. Трамп неодноразово наголошував, що Америка має отримати щось натомість за надану підтримку, і тому сторони дійшли згоди щодо майбутнього розподілу прибутків від розробки ресурсів.

Попри те, що проєкт угоди надає США преференційні права на участь у нових ресурсних проєктах, він не передбачає автоматичної частки в уже існуючих родовищах або газовій інфраструктурі України. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль назвав документ “справжньою рівноправною, стратегічною угодою про спільні інвестиції у розвиток і відновлення України”, підкреслюючи, що кожна зі сторін отримає вигоду від довгострокового партнерства.

Самоскид проїжджає повз кар'єр спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року. Томас Пітер

Однією з головних умов стало створення спільного українсько-американського фонду реконструкції, якому дістанеться 50 % доходів від роялті та прибутків держави за новими ресурсними дозволами. Проте в проєкті договору не деталізовано механізми розподілу коштів фонду, порядок прийняття рішень та категорії бенефіціарів, що, за словами Шмигаля, буде врегульовано в додаткових технічних документах після підписання основного договору.

Київ наполягає, що залишить за собою повний контроль над усіма своїми ресурсами: “Україна робитиме свій внесок лише з нових ліцензій і роялті на мінеральні ресурси, половину з яких передаватимемо у спільний фонд на десять років”, — повідомив прем’єр. Сполучені Штати, в свою чергу, можуть зарахувати до свого вкладу в фонд майбутню військову допомогу, не враховуючи вже надані пакети допомоги.

Раніше, 18 квітня, було підписано меморандум про наміри, у якому йшлося про завершення переговорів до 26 квітня та якнайшвидше офіційне укладення угоди. Нинішній зрив останнього моменту пов’язують зі спробою пришвидшити узгодження додаткових положень, від чого Україна утримується задля детальної юридичної перевірки кожного рядка.

У результаті підписання цієї угоди Україна отримає не лише економічну вигоду від стратегічно важливих інвестицій у власні родовища, а й суттєве політичне підґрунтя для закріплення американської підтримки в умовах затяжного конфлікту з Росією. Однак остаточний ефект залежатиме від чіткості механізмів управління спільним фондом та від того, чи вдасться Києву паралельно домогтися формалізації безпекових гарантій на міжнародному рівні. У разі успішного затвердження всіх документів ця угода стане одним із найважливіших економічно-стратегічних кроків України за останні роки.

Квіти ростуть навколо затопленого кар'єру, що є спадщиною уранової промисловості Радянського Союзу, на тлі нападу Росії на Україну, у Жовтих Водах, Україна, 24 квітня 2025 року. Томас Пітер

Українські гірничі регіони, зокрема місто Кривий Ріг, що стало синонімом промислової могутності Дніпропетровщини, та Жовті Води, столиця уранових і залізорудних розробок, публічно звернулися до президента Сполучених Штатів Дональда Трампа з проханням не зловживати українськими надрами. На тлі переговорів в Києві та Вашингтоні про умови створення спеціального фонду мінеральних доходів, з якого США планують отримати свою частку в обмін на військову допомогу, місцеві мешканці наполягають: ці корисні копалини належать народу України і мають слугувати зміцненню українського бюджету.

У разі досягнення домовленості Київ погодився б передати частину прибутків від видобутку залізної руди, вугілля та рідкоземельних металів у новостворений мінеральний фонд. Однак мешканці Кривого Рогу, де відкриті кар’єри створили величезні ями в землі, побоюються, що Україна може опинитися у вразливому становищі перед потужним донором. «Вони хочуть взяти, а не віддати», — каже 71-річний пенсіонер Олександр біля ІнГЗК, головного заводу по переробці залізної руди, і додає, що довіряти Трампу, який погрожував зупинити постачання озброєнь, не варто.

Президент України Володимир Зеленський, уродженець Кривбасу, 18 квітня підписав меморандум про наміри зі США щодо фонду мінеральних доходів. У своєму зверненні він повідомив, що документ став «значно сильнішим і більш справедливим» для обох народів. При цьому прем’єр-міністр Денис Шмигаль уточнив, що домовленість не передбачатиме відшкодування витрат на вже надану американську допомогу, що, за його словами, допоможе уникнути враження, ніби Україна відпрацьовує борги старими ресурсами.

Українські гірничі регіони, зокрема місто Кривий Ріг, що стало синонімом промислової могутності Дніпропетровщини, та Жовті Води, столиця уранових і залізорудних розробок, публічно звернулися до президента Сполучених Штатів Дональда Трампа з проханням не зловживати українськими надрами. На тлі переговорів в Києві та Вашингтоні про умови створення спеціального фонду мінеральних доходів, з якого США планують отримати свою частку в обмін на військову допомогу, місцеві мешканці наполягають: ці корисні копалини належать народу України і мають слугувати зміцненню українського бюджету.

У разі досягнення домовленості Київ погодився б передати частину прибутків від видобутку залізної руди, вугілля та рідкоземельних металів у новостворений мінеральний фонд. Однак мешканці Кривого Рогу, де відкриті кар’єри створили величезні ями в землі, побоюються, що Україна може опинитися у вразливому становищі перед потужним донором. «Вони хочуть взяти, а не віддати», — каже 71-річний пенсіонер Олександр біля ІнГЗК, головного заводу по переробці залізної руди, і додає, що довіряти Трампу, який погрожував зупинити постачання озброєнь, не варто.

Президент України Володимир Зеленський, уродженець Кривбасу, 18 квітня підписав меморандум про наміри зі США щодо фонду мінеральних доходів. У своєму зверненні він повідомив, що документ став «значно сильнішим і більш справедливим» для обох народів. При цьому прем’єр-міністр Денис Шмигаль уточнив, що домовленість не передбачатиме відшкодування витрат на вже надану американську допомогу, що, за його словами, допоможе уникнути враження, ніби Україна відпрацьовує борги старими ресурсами.

Місто Жовті Води, відоме своїми урановими рудниками та кар’єрами залізної руди, також не залишилося осторонь. 71-річна жителька Ніна Фесенко наголошує: «Мінерали належать народові, і всі рішення повинні враховувати інтереси місцевих громад». Вона і її сусіди сподіваються, що під час переговорів держава захистить право власності на надра й не дозволить чужинцям забрати головну економічну перспективу регіону.

68-річна Ольга Маринська з Кривого Рогу зазначає, що уряд має запровадити механізми прозорого контролю за використанням фонду та заборонити розкрадання коштів. «Не треба віддавати все — треба домовлятись так, щоб частина прибутків залишалась на розвиток інфраструктури, медицини, освіти», — переконана вона. На її думку, справедливий розподіл доходів сприятиме і відбудові постраждалих від російської агресії територій.

Квіти ростуть навколо затопленого кар'єру, що є спадщиною уранової промисловості Радянського Союзу, на тлі нападу Росії на Україну, у Жовтих Водах, Україна, 24 квітня 2025 року. Томас Пітер

Національний бюджет України перекачує мільярди гривень із надрокористування щороку. Доходи від мінеральних ресурсів становлять одну з ключових статей поповнення казни, яка нині потерпає від війни, при цьому збереження фінансової стабільності є критично важливим у насиченій оборонній і гуманітарній діяльності.

Сенаторка та колишній міністр освіти Інна Совсун відзначає, що Україна не повинна «платити за чужі ризики» своєю експлуатацією. Вона підкреслює: «Наші корисні копалини є ключовим чинником довгострокового розвитку. Коли ми проєктуємо майбутнє, варто думати про те, як забезпечити сталий рівень життя тут».

На тлі переговорів аналітики звертають увагу на міжнародний досвід, зокрема Норвегії, яка створила суверенний фонд на основі нафтових доходів. Як показує скандинавська модель, такі фонди можуть ефективно акумулювати ресурси на виплати соціальних програм і інвестиції в економіку, зберігаючи при цьому частину прибутку для поколінь.

Посольство США в Україні у своїй заяві зазначило, що дипломатичні консультації тривають, і остаточні умови поки що узгоджуються. Представники Вашингтона наголошують на важливості забезпечити українське суспільство інформацією про хід переговорів і механізми контролю за фондом.

Міжнародні фінансові інституції висловлюють обережний оптимізм: вони бачать в українських ресурсах значний потенціал для відновлення післявоєнної економіки та зростання інвестицій. Водночас вони радять уникнути надмірного зовнішнього залучення та захищати стратегічні активи України від передчасного виведення капіталу.

Експерти з гірничодобувної галузі вказують, що окрім залізної руди Україна володіє покладами рідкоземельних металів — необхідних для виробництва високотехнологічної продукції, електромобілів і оборонних комплексів. Справедливий доступ до цих ресурсів може стати рушійною силою модернізації промисловості та технологічного розвитку країни.

Українські підприємці з галузі енергетики також додають, що вигідно укладені міжнародні угоди допоможуть знизити енергетичну залежність та стимулювати проєкти відновлюваної енергетики на властивих Україні запасах торфу та вугілля.

Усвідомлюючи, що переговори з США ведуться в умовах жорсткої геополітики та обмеженого часу, українська влада заявляє про прагнення знайти баланс між необхідністю отримати надійну підтримку від партнера та збереженням національних інтересів. Питання, чи вдасться домогтися справедливої угоди, залишається відкритим, але голоси з гірничих сердець України ясно вказують: надра мають працювати на український народ.

Дональд Трамп, один із найвпливовіших політиків Сполучених Штатів, знову звернув увагу на Україну, цього разу з вимогою негайного підписання важливої економічної угоди щодо видобутку рідкісноземельних елементів. Його заява пролунала у соцмережі Truth Social, де він зазначив, що українська сторона на чолі з Володимиром Зеленським досі не підписала остаточні документи щодо співпраці в галузі надр.

Цей крок Трампа не є поодиноким у ширшому контексті американської зацікавленості в стратегічних ресурсах України. Йдеться про корисні копалини, які є критично важливими для сучасної економіки, зокрема для розвитку технологій, оборонної промисловості, та зеленої енергетики. Власне, саме такі ресурси сьогодні стають предметом міжнародного інтересу і, як наслідок, дипломатичного тиску.

Заява Трампа про "затримку щонайменше на три тижні" розкриває не лише темп переговорів, а й демонструє нервозність американського політикуму в очікуванні остаточного рішення з боку Києва. Особливо в умовах глобальної конкуренції за доступ до стратегічних ресурсів, де Китай і США вже давно ведуть негласну боротьбу за вплив у ключових регіонах.

Дональд Трамп, один із найвпливовіших політиків Сполучених Штатів, знову звернув увагу на Україну, цього разу з вимогою негайного підписання важливої економічної угоди щодо видобутку рідкісноземельних елементів. Його заява пролунала у соцмережі Truth Social, де він зазначив, що українська сторона на чолі з Володимиром Зеленським досі не підписала остаточні документи щодо співпраці в галузі надр.

Цей крок Трампа не є поодиноким у ширшому контексті американської зацікавленості в стратегічних ресурсах України. Йдеться про корисні копалини, які є критично важливими для сучасної економіки, зокрема для розвитку технологій, оборонної промисловості, та зеленої енергетики. Власне, саме такі ресурси сьогодні стають предметом міжнародного інтересу і, як наслідок, дипломатичного тиску.

Заява Трампа про "затримку щонайменше на три тижні" розкриває не лише темп переговорів, а й демонструє нервозність американського політикуму в очікуванні остаточного рішення з боку Києва. Особливо в умовах глобальної конкуренції за доступ до стратегічних ресурсів, де Китай і США вже давно ведуть негласну боротьбу за вплив у ключових регіонах.

Рідкісноземельні елементи — це група металів, що є незамінними у виробництві смартфонів, акумуляторів, сонячних панелей, вітрових турбін, а також систем озброєння. США, прагнучи зменшити залежність від постачань з Китаю, активно шукають нові джерела постачання таких матеріалів.

Україна, маючи значні поклади титану, літію, ніобію та інших стратегічних мінералів, стала важливою мішенню для американських інвестицій. Потенціал українських надр викликає інтерес не тільки як ресурсна база, а й як майбутня платформа для розміщення новітніх технологічних виробництв.

Для Трампа, який має намір знову балотуватись на посаду президента, контроль над цими ресурсами може стати частиною передвиборчої риторики про енергетичну безпеку США. І саме тому швидке підписання угоди з Україною він подає як питання стратегічного значення.

Цікаво, що разом із заявою про надра Трамп також згадав про просування мирної угоди між Україною та Росією. На його думку, переговорний процес розвивається "гладко", а успіх нібито не за горами. Такі твердження викликають неоднозначну реакцію, зважаючи на те, що жодних публічних підтверджень про прорив у перемовинах немає.

Важливо звернути увагу на контекст, у якому Трамп згадує мирну угоду: вона фігурує поряд із вимогою підписання економічного документу. Це може свідчити про спробу створити єдиний політичний наратив, у якому економічна співпраця та припинення війни подаються як взаємопов’язані процеси.

Для України та її громадян така постановка питання виглядає як дипломатичне маніпулювання, адже питання миру вимагає внутрішнього консенсусу, стратегічного бачення і, передусім, захисту національних інтересів. А угоди щодо надр мають укладатися виключно на прозорих умовах, із чіткими гарантіями суверенітету над ресурсами.

17 квітня Україна та США підписали меморандум про наміри щодо створення Фонду інвестицій у відбудову. Цей документ є попереднім етапом до підписання остаточної угоди про економічне партнерство, що включає й співпрацю в сфері стратегічних ресурсів.

Проте меморандум не є обов’язковим до виконання документом, а радше рамковою домовленістю. Саме тому процес розробки фінальної угоди є складним і вимагає ретельного опрацювання юридичних, екологічних та економічних деталей. Затримка в цьому випадку не обов’язково є ознакою саботажу, а радше відповідальності з українського боку.

Крім того, важливо розуміти, що кожен пункт угоди, яка стосується доступу до надр, має бути скоординований із вимогами українського законодавства та враховувати стратегічні інтереси держави. Такі документи мають прямий вплив на енергетичну незалежність, технологічний розвиток і безпекову ситуацію в регіоні.

Підписання угоди з США може відкрити перед Україною нові можливості — від залучення іноземних інвестицій до інтеграції в глобальні ланцюги поставок. Проте слід пам’ятати, що це також підвищує ставки. Будь-яке рішення щодо надр має враховувати не лише економічну доцільність, а й питання контролю, довгострокових зобов’язань та екологічного впливу.

Українські копалини мають стратегічне значення не лише для США, але й для Європи, зокрема в контексті скорочення залежності від російських ресурсів. Саме тому прозорість і вигідність таких угод є критично важливими. Україна повинна зберегти можливість контролювати власні надра та гарантувати, що отримані кошти йтимуть на реальну відбудову країни, розвиток інфраструктури та підтримку громадян.

Сьогодні, коли триває війна, коли суспільство вимагає прозорості та відповідальності від влади, важливо не піддаватись тиску, а діяти в інтересах майбутнього. Питання надр — це питання суверенітету, довіри й державної гідності.

Ситуація, що склалася навколо угоди з США, вкотре доводить: Україна знаходиться на перехресті глобальних інтересів. З одного боку — потреба в економічному відновленні, міжнародних партнерах, сучасних технологіях. З іншого — ризик стати об’єктом зовнішнього впливу, якщо втратити контроль над стратегічними ресурсами.

Саме зараз критично важливо зберегти баланс між відкритістю до інвестицій і державним контролем за надрами. Адже саме в цьому балансі — шанс на стабільне майбутнє, вільне від економічної залежності й політичного диктату.

Україна вже заплатила надто високу ціну за свою незалежність, і вона має всі підстави вимагати до себе поваги як до рівноправного партнера. Угоди про корисні копалини мають укладатися на умовах, що не лише вигідні, а й безпечні в довгостроковій перспективі.

Вимоги Дональда Трампа є симптоматичними для сучасного геополітичного клімату. Україна вже давно перестала бути лише регіональним гравцем — тепер вона у фокусі глобальних стратегічних інтересів. І саме тому будь-які рішення щодо її ресурсів мають прийматись відповідально, з повною усвідомленістю їх наслідків.

Українські надра — це не лише мінерали. Це можливість відбудувати країну, стати частиною сучасного світу, створити умови для розвитку на десятиліття вперед. Але тільки за умови, що ці ресурси будуть використані з розумом, прозоро та в інтересах українського народу.

Кір Стармер, прем'єр-міністр Великої Британії, в інтерв'ю The Telegraph висловив надію, що до літа може бути досягнуто безумовне припинення вогню в Україні. Його слова прозвучали на тлі напружених дипломатичних переговорів, що тривають між Україною, західними союзниками та Росією. Він наголосив на важливості того, щоб рішення про мирні домовленості ухвалювала виключно Україна.

Цей заклик до безумовного припинення бойових дій супроводжується важливою умовою — сторони повинні погодити тривалість миру, а не тимчасові угоди. Стармер висловив глибоку недовіру до короткочасних мирних пауз, які вже раніше використовувалися як тактичний інструмент. За його словами, тимчасове припинення вогню дає змогу агресору перегрупувати сили і згодом знову загрожувати безпеці України.

Пряма і чітка позиція прем'єра про необхідність поваги до суверенітету України лунає в унісон із заявами інших західних лідерів, які закликають Москву сісти за стіл переговорів без попередніх умов. Стармер також підкреслив важливість участі США в гарантуванні безпеки, зокрема для західних спостерігачів, які можуть бути розміщені в Україні з метою контролю за дотриманням миру.

Кір Стармер, прем'єр-міністр Великої Британії, в інтерв'ю The Telegraph висловив надію, що до літа може бути досягнуто безумовне припинення вогню в Україні. Його слова прозвучали на тлі напружених дипломатичних переговорів, що тривають між Україною, західними союзниками та Росією. Він наголосив на важливості того, щоб рішення про мирні домовленості ухвалювала виключно Україна.

Цей заклик до безумовного припинення бойових дій супроводжується важливою умовою — сторони повинні погодити тривалість миру, а не тимчасові угоди. Стармер висловив глибоку недовіру до короткочасних мирних пауз, які вже раніше використовувалися як тактичний інструмент. За його словами, тимчасове припинення вогню дає змогу агресору перегрупувати сили і згодом знову загрожувати безпеці України.

Пряма і чітка позиція прем'єра про необхідність поваги до суверенітету України лунає в унісон із заявами інших західних лідерів, які закликають Москву сісти за стіл переговорів без попередніх умов. Стармер також підкреслив важливість участі США в гарантуванні безпеки, зокрема для західних спостерігачів, які можуть бути розміщені в Україні з метою контролю за дотриманням миру.

Одна з найважливіших тез, яку озвучив Кір Стармер, — це твердження, що ніхто, окрім України, не має права вирішувати долю країни. Це стосується як умов припинення вогню, так і можливих мирних угод.

Цей принцип закріплює позицію Заходу щодо підтримки українського суверенітету та незалежності, на фоні чого будь-які поступки, особливо щодо статусу Криму, є неприйнятними. Саме тому Стармер категорично відкинув можливість визнання Криму частиною Росії, назвавши це неприйнятним для будь-якого справжнього мирного процесу.

Така позиція британського лідера важлива не лише з точки зору політики, а й з огляду на моральну підтримку, яку отримує Україна у своїй боротьбі. Це також означає, що будь-які майбутні домовленості повинні враховувати інтереси України в першу чергу, а не бути результатом геополітичних компромісів.

Одночасно з озвученням своїх дипломатичних очікувань, Велика Британія оголосила про запровадження нового пакета санкцій проти Росії. До списку потрапили 150 нових об'єктів та осіб, що, на думку Лондона, причетні до продовження війни.

Цей крок сигналізує про рішучість Британії діяти не лише словами, а й конкретними інструментами міжнародного тиску. Санкції залишаються важливим важелем, який має на меті не лише покарати винних, а й змусити Росію переглянути свою позицію в переговорному процесі.

Такі заходи також несуть потужне символічне навантаження — вони демонструють, що підтримка України є довгостроковою і стратегічною. Ключовими словами в цьому контексті виступають "санкції проти Росії", "дипломатичний тиск" і "міжнародна підтримка України".

Хоча сама ідея припинення вогню звучить як перший крок до миру, у випадку України це не може бути поверхневе або тимчасове рішення. Історичний досвід показує, що будь-яка пауза без довгострокових гарантій лише відкриває шлях до нової хвилі насильства.

Стармер справедливо зауважив, що Росія вже неодноразово використовувала мирні угоди як прикриття для перегрупування та подальшого наступу. Саме тому вимога до "тривалого припинення вогню" — це не лише дипломатична формула, а й питання національної безпеки України.

Крім того, варто враховувати вплив на цивільне населення, яке постійно потерпає від бойових дій. Ключові слова "мир в Україні", "тривале припинення вогню", "безпека населення" та "гарантії миру" мають не лише інформаційне, а й глибоке людське значення. Мир не може бути лише політичним рішенням — це питання виживання для мільйонів.

Наступні місяці стануть критично важливими для визначення подальшого курсу подій в Україні. Перемовини, навіть якщо вони ведуться кулуарно, потребують чіткої підтримки міжнародної спільноти та готовності до конкретних дій.

Роль союзників України, таких як Велика Британія, США, ЄС, полягає не лише в політичній підтримці, а й у реальних гарантіях безпеки. Важливо, щоб будь-який мирний договір був не лише паперовою угодою, а реальною основою для стабільного майбутнього.

У цьому контексті ключовими є "роль союзників України", "гарантії безпеки", "стійкий мир" та "політична воля". Компроміси, які суперечать інтересам України, можуть стати небезпечним прецедентом для міжнародного права й глобальної безпеки в цілому.

І хоча надія на мир — це те, чого прагне кожен, надто висока ціна може знецінити саме поняття справедливості. Саме тому голос таких лідерів, як Кір Стармер, має звучати чітко й однозначно: справжній мир можливий лише за участі України як повноправного і рівноправного учасника процесу.